Мерзенна вісімка

Мерзенна вісімка

Андрій Бондаренко,  15 січня 2016

Новий фільм Квентіна Тарантіно – черговий впевнений крок до ідеального бойовика усіх часів і народів та важливе висловлювання про сучасний світ і ситуацію українців, зокрема.

Щоб повністю оцінити Мерзенну вісімку, потрібно розуміти, що саме робить Тарантіно упродовж усієї своєї кінокар’єри. А робить він дуже зрозумілу річ  намагається наблизитися до ідеалізованого канону треш-бойовиків 1970-х років або так званих фільмів категорії B. У цьому сенсі, він подібний до середньовічних майстрів, які творили, не вигадуючи чогось нового, а вправляючись у методичному постійному відтворенні певного канонічного зразка. Аж поки їм не вдавалося створити шедевр – досконале втілення ідеалу.

Термін "шедевр" перекладається із французької як "головний твір". Таким головним твором, який засвідчив статус майстра для Тарантіно став вже перший його повноцінний фільм – Скажені пси.

Опісля, практично кожна нова стрічка режисера була визнана шедевром, значимим висловлюванням у сучасному кіно. Вже зараз ми можемо побачити, що своїми фільмами Квентін Тарантіно намагається охопити всі головні жанри популярних бойовиків "категорії В" 70-х років минулого століття. Це кримінальна драма (Скажені пси, Справжнє Кохання, Бульварне чтиво, Джекі Браун), кіно бойових мистецтв (Убити Білла 1, 2), експлуатаційне кіно (Доказ смерті, Безславні виродки, Джанго вільний).

Останні три фільми, у свою чергу, представляють різні підрозділи свого жанру, чи навіть їх гібридне поєднання. Доказ смерті  це суміш carsploitation (автосплуатація) та кіно гвалту та помсти; Безславні виродки – суміш nazisploitation (націсплуатація) та воєнне кіно, Джанго вільний – суміш blacksploitation (негросплуатація), спагетті-вестернів та бойовиків типу "герой поза законом".

При цьому Тарантіно таки справді геніальний режисер і, немовби віддячуючи треш-жанрам за насолоду отриману у дитинстві, він переводить їх на новий рівень. Його стрічки це вже, безумовно, категорія А, вершина популярного кіно. У виконанні Тарантіно канон "фільмів В" розкриває практично увесь свій драматичний та візуальний потенціал. Це ідеальні треш-бойовики, варті того, щоб їх переглядали ідеальні глядачі у ідеальній кіно-вічності.

Завдяки Тарантіно, все те задоволення від кіносеансів, яке ми отримували колись давно, коли були наївними дітьми з широко розплющеними очима, ми можемо пережити знову, вже дорослими, з більш зрілим та вибагливим поглядом.

 

 

Стрічка Мерзенна вісімка – чи не найбільш канонічний фільм Тарантіно.

Як і належить старому майстрові, режисер починає знаходити насолоду не так у власних вдосконаленнях жанру, як у старанному слідуванні базовим зразкам, при якому авторський почерк вміщується у деталях (одна з них перевертання назви класичного фільму Прекрасна сімка). Звісно, тут присутні особливі тарантінівські "приколи", але вони відчутно підпорядковані загальній структурі, що чемно відтворює визнаний канон. В даному випадку йдеться про канон спагетті-вестернів.

Плівкова кольористика, побудова кадру, типологія персонажів, сюжет – усе це ретельно слідує найкращим зразкам жанру.

Про максимально шанобливе звернення до першоначал промовисто свідчить і саундтрек. Квентін Тарантіно вперше вирішив відмовитися від свого звичного принципу – компілювати музичне оформлення із окремих треків з інших кінофільмів чи з творчості популярних виконавців. Натомість, він звернувся до самого гуру – Еніо Морріконе, який і написав оригінальну музику до Мерзенної вісімки, таким чином, вже остаточно вписавши цю стрічку у відповідний канон. Хоча, цей саундтрек нагадує більше музику до фільмів джалло, аніж до вестернів.

(Втім, три пісні Тарантіно таки залучив ззовні – "Apple Blossom" від The White Stripes, "There Won't Be Many Coming Home" Роя Орбісона та  "Now You're All Alone" Девіда Хесса (яка вже була використана у хоррорі Останній будинок ліворуч 1972 року.)

З іншого боку, Тарантіно випрацьовує і свій власний канон, впізнаваний, мабуть, для кожного його поціновувача – любов до певних акторів, поділ фільму на розділи, довгі розмовні сцени, які слугують риторичними пружинами для акції, абсурдні, несподівані та гіпер-криваві сцени вбивств і так далі.

У Мерзенній вісімці жанровий та особистий канони, яким тут сумлінно слідує Тарантіно, сходяться у довершену цілість. Між ними важко засунути лезо ножа, хоч вони чітко впізнаються та прочитуються.

 

 

Тому, режисеру не можна не зарахувати черговий шедевр. Як не можна не відзначити чергового витка наближення до ідеального супер-зразка канонічного кіно, який як вічний першодвигун рухає усю його творчість. Різниця між каноном та Тарантіно стає все менш помітною, менш принциповою. Контури над-особистісної супер-стрічки зі світу ідей стають все більш виразними.

На тлі стилістичної довершеності Вісімки не менш цікаво вчитуватися і у змістовий рівень фільму.

Головна історія стрічки являє нам вісім суворих людей, зібраних в одному замкнутому просторі. Глядачу пропонують запастися поп-корном і спостерігати за ситуацією "павуки в банці". І будьте певні, ці павуки покажуть вам найрізноманітніші переплетіння своїх тіл та емоцій.

Кожен персонаж виглядає якось мутно і має за собою ті чи інші гріхи. Український варіант назви – Мерзенна вісімка – правильно вказує на вкрай негативні образи героїв, але англійська назва – Hateful Eight говорить нам теж про їхню взаємну ненависть.

Втім, головний момент фільму настає тоді, коли загальна ненависть кожного до кожного починає потроху поляризуватися, скомкуючи індивідуальні протистояння  у опозицію двох груп. Майстерність Тарантіно-оповідача виражається у тому як повільно він кристалізує різні етапи протистояння, при цьому постійно обдурюючи глядача.

Наші уявлення про те, що саме є головним каменем зіткнення увесь час змушені змінюватися. Зрештою, остання конфігурація ненависті показує нам наскільки ми помилялися у своїй оцінці ситуації, героїв та їхніх цінностей.

 

 

І несподіваним чином чергове вправляння Тарантіно у доведенні треш-жанрів до ідеального завершення виявляється дуже актуальним для українців (хоча, образ загальної ненависті, безперечно, може стосуватися усього сучасного світу)

Дія Мерзенної вісімки відбувається у країні, яка ще дуже добре пам’ятає рани, нанесені Громадянською війною. Військове протистояння закінчилося, але взаємна ненависть двох різних американських світів і світоглядів нікуди не поділася, а й далі живе у головах, оживаючи при першій ліпшій нагоді.

У Мерзенній вісімці Тарантіно пропонує нам своє бачення того, яким може бути вихід в такій мерзенній ситуації, куди слід рухатися, де можна віднайти опору для нової гідності та нормальності.

Останні кадри стрічки (втримаємося таки від спойлеру), тому, можуть бути дуже значущими для українського глядача, хоча сама стрічка є насамперед майстерним виразом любові до простих радостей популярного кіно минулої епохи.

фотоscreenrant.comcheeseontoast.co.nzwww.independent.co.ukwww.ew.com

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.