Феномен галицького Зварича

Новина про нагле повернення колишнього голови Львівського апеляційного адміністративного суду Ігора Зварича до галицької палестини заскочила та сокрушила не одне серце. Але чому ж так близько біля серця відчули деякі галичани відкинуту з тюрми тінь судді Зварича? Бо варто лише почути слово Зварича, як відразу зрозуміло, що він з народу, що він від землі, що він – колективне несвідоме Галичини.

Зварич – шоумен. Зварич – прото-Дзідзьо. Зварич – батько Дзідзя. Зварич – обличчя національної галицької традиції. Зварич – синонім слова "кутя", і тому десь буде стояти у кожній галицькій хаті. Зварич – первак, перший прото-мем на Галичині та в Україні, а можливо, й в усьому білому світі.

Зварич – первак поміж тих, хто косить під юродивого і у цьому він плоть від плоті галицької ортодоксальності. Зварич був першим у народній пам'яті, був першим у масовій культурі, він випередив свій час, бо лише згодом там з'явилися різноманітні ляшки та парасюки.

 

Але Зварич – лише феномен галицького крутійства та лукавства, галицької флюгерності вашим та нашим, модерним виразником якої у галицьких палестинах є міський голова Львова Андрій Садовий. Садовий та Зварич – браття навік, тільки одного посадили, а іншого – ще ні. Гасло Самопомочі "Візьми та зроби" Зварич втілював у власне життя ще задовго до Самопомочі. Його атракціони самоспасіння з падінням, трусами та піджаком проростають саме з цього гасла.

Але який мер, такі й мешканці Львова, який батько міста, такі й його (міста) діти (мешканці). Саме тому у феномені Зварича так легко побачити удар в серце легендарному галицьому п'ємонтизму, у серце галицької обраності, святості та богопокликаності.

Зварич – це камінь в город галицької побожності, камінь в город галицького фарисейства. Будівничі нової країни відкинули його вбік лише на певний час, але він повернувся, і знову та знову буде повертатися та нагадувати. Зварич – це народна традиція, це кругообіг зварича у природі, щорічна систематичність, як вже згадана кутя.

Зварич – це крах галицької мрії про благоденствіє. Світ ловив усіх галичан, але спіймав лише Зварича, і в цьому уся світова несправедливість.

Повернення Зварича на Йордана – це знак, бо що таке Водохреща, як не публічне визнання, оприлюднення цієї риси світового галичанства. Зварич страждав і сподівався на Господнє милосердя, бо Той любить прощати грішників. Зварич страждав і сподівався на християнське всепрощення, бо галицькі християни мають прощати своїх грішників, оскільки щодня їм про це нагадує Отче наш.

Зварич не бачить себе в ролі судді в цій країні, і тому, хто тепер буде його осуджувати? Лише безгрішні можуть кидати у нього каміння. Кидати каміння у пророка.

І має ж бути хоч якась суддівська солідарність, суддівський общак. Він за усіх тягнув мазу, і тепер заслуговує на обіцяну винагороду. А для тих хто забув про це, а також для, хто навіть цього не бачив – ретроспектива у вересень 2006 року.

Грошовий еквівалент зваричевої коляди на столі у тодішнього голови місцевого СБУ Анатолія Матіоса.

Страждання Зварича на приснопам'ятній прес-конференції того року.

Ще більші страждання Зварича на приснопам'ятній прес-конференції того року.

Зварич усвідомлює роль азазелика у своїй біографії.

Зварич першим в Україні використовує хештег зрада.

Зварич апелює до пакета.

Зварич апелює до справедливості.

Зварич попереджає журналістів про Божий суд.

Зварич та спритність рук.

Зварич натякає колегам про колективну відповідальність.

Колеги не хочуть чути та бачити Зварича.

Зварич апелює до сейфа у власному кабінеті.

Зварич апелює до порно-страждань у книгах Марії Матіос – сестри тодішнього голови місцевого СБУ Анатолія Матіоса.

Зварич в ролі бідного Гамлета.

Зварич в ролі римського права.

Зварич запрошує до ознак побожності на своїх столах.

Богородиця Зварича.

Христос Зварича.

Біблія Зварича.

І винагорода для усіх тих, хто з гідністю добіг до кінця цей нелегкий шлях та переміг смерть.