Людина у Високому Замку: 4 "залізних" причини дивитися серіал про альтернативну Америку
Неповторне поєднання Матриці та Штірліца – витончена насолода для глядача.
Деякі серіали, що мають потенціал стати культовими, такими стають, а деякі – ні.
Гра престолів, Справжній детектив чи Пуститися берега (Breaking bad) здобули популярну любов та німб святості, а от Краще задзвонити Солу, Джонатан Стрейндж та містер Норрелл чи Виправляючи помилки (Rectify) якось занадто швидко, без належної поваги зникли з поля зору публіки.
Звісно, це все вибрики суб'єктивних чинників, які, лише сплавляючись докупи, таки стають об'єктивними. А деколи для цього не вистачає якоїсь фінальної критичної маси глядацької уваги.
Як це все пояснити точніше, британським ученим поки невідомо. А тим часом, черговим недооціненим серіалом з величезним потенціалом став багатосерійник Людина у Високому Замку від Amazon Studios (Босх, Моцарт у джунглях), створений для показу через відеосервіс цієї компанії Amazon Prime. Услід за вдалим пілотом у листопаді минулоріч було випущено відразу всі серії першого сезону.
З багатьох точок зору, цей серіал мав би виявитися справжньою подією не лише у теле-, а й ширшому культурному просторі. Однак, попри захоплення критиків, Людина у Високому Замку загубилася у загальному потоці телевізійних американських шоу.
Спробуємо хоч якось зарадити цій прикрій ситуації і звернути увагу на очевидні переваги цього серіалу.
По-перше, це – чергова екранізація (хоча й трохи вільна) творчості гуру наукової фантастики Філіпа Діка, який вже забезпечив достатньо хороших сюжетів для американського кінематографу. У цьому списку є й кілька, власне, культових стрічок – Той, хто біжить по лезу, Згадати все, Крикуни, Особлива думка, Помутніння.
Одноіменна книга, яка лягла в основу серіалу, у творчості Філіпа Діка займає окреме місце. Роман "Людина у Високому Замку" – це перший зразок популярного нині жанрі "альтернативної історії". Опублікована у 1963 році книга отримала купу нагород і зробила Діка справді знаним фантастом.
Серіал бере з з книги лише загальні сюжетні лінії, сплітаючи їх у трохи відмінну від оригіналу історію. Проте, світ серіалу цілком відтворює реальність, зображену Філіпом Діком – альтернативну дійсність, в якій хід історії пішов іншим шляхом. Переломний момент – завершення Другої світової війни. Внаслідок бомбардування нацистами американських міст, їм вдалося здобути перемогу, розділену з Японською імперією.
Аналогічно, розділеними виявляються і переможені у війні Сполучені Штати – східна частина належить німцям та входить до складу Великого нацистського Рейху. Західна відійшла японцям та складає маріонеткову державу – Тихоокеанські Штати – під керівництвом Японії. Можна зробити висновок, що і Європа повністю підпала під владу гітлерівців, адже ми знаємо, що Сталін у цій реальності був страчений у 1949 році.
По-друге, серіал знятий дуже стильно. Фантастична реальність відтворюється ретельно та зі смаком. Тут повністю реалізовується прихований у темі візуально-дизайнерський потенціал – сатанинська есесівська форма, міські простори альтернативної авторитарної держави з усіма колоритними деталями та прикметами вигаданої епохи, стім-панкова солідність побутової машинерії – від елегантних бобінників та ретро-модерних авто до альтернативних потягів на монорельсі.
У багатьох кадрах авторитарні міста Америки візуально перегукуються із футуристичною анти-утопією Blade Runner. Творці серіалу, звісно ж, не могли спокйно пройти повз такі аналогії.
Якщо спробувати знайти якесь ємке визначення для візуального стилю серіалу, то його можна назвати "стімпанковим Штірліцом".
І тут дійсно присутня вся чарівність, що обіцяє таке шарманне словосполучення. Ми не побачимо у кадрах якихось особливо чудернацьких гаджетів, однак, згадайте невимовну привабливість чорного телефону із першої Матриці – тут від таких телефонів буквально розбігаються очі. Уявляєте? Телефон з Матриці в руках у групенфюрера СС Мюллера – розкішне поєднання. Плюс кольорові жіночі сукні із серіалу Валерія Тодоровського Відлига!
По-третє, відійшовши від сюжету першоджерела (заради ТБ-формату), творці серіалу змогли замінити карколомні кучерявості та головоломки від Філіпа Діка іншими, але не менш закрученими лініями.
Сюжетною напругою Людина у Високому Замку може змагатися із супер-трилером Батьківщина (Homeland). А особливий саспенс немовби запозичений із тих таки Сімнадцяти миттєвостей весни. І це не порожня заява!
Поруч зі шпигунсько-конспіративними страстями сюжет Людини майстерно натякає також на присутність мета-таємниці, на присутність додаткового зовнішнього смислу у всіх цих пазлах, на цю, власне, людину з Високого Замку, яка виконує роль хічкоківського Макгаффіна (а раптом нею виявиться Станіслав Лем?).
По-четверте, тема серіалу та її втілення є чудовим полем для розвитку культурної і, зокрема, історичної уяви глядача.
Ретельно продумана реальність Америки, окупованої нацистами та мілітаристськими японцями, виглядає дивовижно схожою на реальність Центрально-Східної Європи, окупованої соціалістичним режимом.
Дивлячись серіал, постійно ловиш себе на думках про таку взаємну замінність перспектив. Про те, що, піди історія іншим шляхом і демократична свободолюбива Америка нормально би так вписалася в реалії авторитарної держави. Не довелося б навіть вдаватися до суттєвих змін.
Ідеальна американська родина: працьовитий батько, мати-господиня, син-гольфіст, донька, собака – прекрасно себе почуває і в ідеологічній атмосфері нацизму. Потрібно лише ледь змістити певні акценти – підвести біологічну теорію під американску мрію.
Окупація Штатів, з точки зору звичної історії, звучить як апокаліпсис. Але, насправді, життя б тривало так, як воно тривало у Східній Німеччині чи у Польщі. Геніальна інтуїція реалістичності не підводить Філіпа Діка й цього разу.
Американці, як всі люди, здатні звикнути до будь-чого, наприклад, до того, що у черзі на таксі слід спочатку пропустити вперед японців.
фото: tvline.com, wired.com, blastr.com, slate.com,