Дискусія серед грибків: Як врятувати “Львів” і не втратити культуру?

Дискусія серед грибків: Як врятувати “Львів” і не втратити культуру?

Андрій Бондаренко,  23 лютого 2016

Обласна рада влаштувала відкрите обговорення подальшої долі унікального кінотеатру і закликала усіх подавати свої пропозиції, а активісти вже хочуть влаштувати там "Конюшню".

Чергова нарада з питання кінотеатру "Львів", влаштована обласними владами у приміщенні кінотеатру, відбулася у формі динамічного та часом жорсткого обміну думками між представниками влади, громадськими активістами, культурними діячами та директором цієї занепалої кіноінституції.

Втім, схоже, що у справі порятунку "Львова" вже окреслився помітний поступ. Мабуть, нове керівництво Львівська обласна рада та новий депутатський набір вирішили не повторювати помилок своїх попередників.

Кілька місяців тому комісія культури Львівської облради анонсувала громадські слухання, які відбудуться 20 березня і на яких депутати нової каденції хочуть прийняти певне рішення по кінотеатру.

Аби переконати депутатів у доцільності продовження існування "Львова" як культурної інституції, комісія з питань культури також влаштувала конкурс на кращу Концепцію функціонування кінотеатру. Проекти прийматимуться до 20 березня і найкращі з них будуть представлені на громадських слуханнях.

Виїзна нарада у приміщенні кінотеатру мала на меті оглянути проблему на місцевості та зробити зріз ситуації. Тож, були запрошені усі причетні.

З боку влади – голова комісії облради з питань культури Юрій Візняк, заступник голови Львівської обласної ради Володимир Гірняк, керівник Управління майном спільної власності Микола Бандра, голова комісії з питань комунального майна та приватизації Ігор Комарницький та заступниця директора Департаменту культури Львівської ОДА Мирослава Туркало.

Серед різних громадських активістів та митців були представники ініціативної групи "Поверніть нам “Львів", директорка Львівської кінокомісії та директорка кінофестивалю Wiz-Art Ольга Райтер, режисер Олександр Фразе-Фразенко, юристка Анна Лиско.

Також утворилося ціле коло львівських очільників культурних закладів: директор кінотеатру "Львів" Мирослав Аренович, директор Львівського кіноцентру Андрій Породко, директор Палацу Мистецтв Юрій Гнатковський та колишній директор вже не існуючої кіностудії "ГалФільм" Василь Босович (досвід якого зі знищення "ГалФільму", мабуть, можна назвати таки не дуже бажаним для "Львова").

 

 

На зустрічі влада в особі голови комісії облради з питань культури Юрія Візняка підтвердила свою добру волю та рішучість остаточно вирішити питання "Львова" (на що так і не спромоглися депутати попередньої каденції, попри подібні заяви).

Але гостра дискусія між присутніми також показала, що задавнена проблема кінотеатру  це міцний горішок для усіх, хто збирається нарешті розчистити тутешні авгієві стайні.

Аргументи проти ревіталізації кінотеатру відразу ж навів його директор Мирослав Аренович. Попри те, що посада зобов’язує пана Ареновича шукати шляхи розвитку довіреної йому інституції, він при кожній нагоді підкреслює занадто жахливий стан кінотеатру та занадто великі суми, потрібні для його облаштування.

Цього разу Мирослав Аренович теж нарахував аж 25-30 мільйонів гривень, лише вклавши які, на його думку, можна врятувати будівлю. Причому, додав директор, "якщо кінотеатр залишається у власності облради – то прохання надати всі необхідні для ремонту кошти відразу".

 

 

Така сума, звісно ж, є непідйомною для обласної влади, про що і наголосив у відповідь пан Візняк. Тож, позиція Мирослава Ареновича (особливо на тлі попередніх заяв на подібних обговореннях) виглядала очевидною – переконати усіх, що порятунком кінотеатру взагалі не варто займатися і що його, можливо, взагалі не слід залишати у власності облради. Чому ж директор кінотеатру "Львів" займає таку шкідливу для свого закладу позицію – й далі залишається загадкою.

Але з висновками директора погодилися далеко не всі.

Представниця ініціативної групи з порятунку кінотеатру Олександра Ковальчук зауважила, що за їхніми попередніми підрахунками, проведеними спільно з Департаментом культури ЛОДА, необхідна сума виглядає принаймні в десять раз меншою. Взяв слово також Андрій Породко, який опираючись на свій досвід керування подібною інституцією наголосив, що доведення кінотеатру до ладу можна проводити і поетапно.

 

 

Власне, потому учасники зустрічі розділилися на два табори.

Одні апелювали до захмарної суми Ареновича і бачили прийнятний вихід насамперед у запрошенні зовнішніх інвесторів – "хороших, чесних українських інвесторів".

Інші ж, наголошували на важливості зберегти кінотеатр як незалежну культурну інституцію і можливості покрокових змін, які б не вимагали вкладання великих коштів одразу.

Цю частину дискусії підсумував Юрій Гнатковський. За його словами, "дійсно, незалежно від конкретної суми коштів таких складних та поганих умов як у "Львові" не було ні в Палаці Мистецтв, ні в Кіноцентрі. Тому, влада має визнати, що самотужки вона нічого не зробить. Навіть з допомогою ініціативної групи. Відповідно, слід залучати ширше коло гравців. Наприклад, Український католицький університет, який розташований поблизу. Важливо також, скласти конкретний план дій і чітко визначити – хто, що може зробити, хто за що відповідальний і хто справді може реалізувати поставлені завдання”.

Під цим висновком теж повністю підписалася Мирослава Туркало.

 

 

Також виникла суперечка стосовно тих ролей, які у цьому процесі повинні відігравати влада та громадськість. На думку присутніх активістів, влада ще не належним чином переймається питаннями культури і багато своїх функцій у цих питаннях намагається перекинути на плечі самих культурних діячів.

Так, режисер Олександр Фразе-Фразенко зауважив, що організаційні справи, зокрема, пошук коштів та інвесторів,  це завдання влади, а культурні діячі мають насамперед творити культуру у створених для них умовах. Його теж підтримала відома культурна журналістка Катерина Сліпченко.

"Майновик" Ігор Комарницький спробував пояснити відсутність уваги (і коштів) до культури тим, що в країні йде війна. Але, цим лише викликав обурення у громадськості.

Зрештою, обтяжені іншими нагальними справами представники влади поспішили закрити дискусію.

Володимир Гірняк як модератор зустрічі наголосив, що всі висловлені думки по своєму праві і усе впирається у підрахунок конкретної суми, необхідної для відновлення кінотеатру – чи це буде кілька мільйонів гривень, чи кілька десятків. Адже, різниця велика. Тому, для початку, він попросив Мирослава Ареновича передати у відповідні комісії ту проектно-кошторисну документацію, на основі якої він зробив свої обчислення щодо 25 мільйонів.

У свою чергу Юрій Візняк гаряче запросив усіх зацікавлених прийти на підсумковий круглий стіл 20 березня, який відбудеться у малій сесійній лазі обласної ради. І пообіцяв врахувати усі зауваги та пропозиції.

Відтак, учасники наради зробили короткий екскурс приміщеннями кінотеатру і, поспілкувавшись ще трохи на вулиці, розійшлися.

 

 

Але, у парку, навпроти будівлі "Львова" виникла ще одна стихійна нарада у меншому колі. Натхненні дискусією громадські активісти та культурні діячі не стали відразу розходитися у справах, а спробували на місці обдумати можливі варіанти дій. З ініціативи Олександра Фразе-Фразенка було вирішено задемонструвати готовність активістів до активної позиції вже найближчим часом – на початку березня.

 

 

І приблизно на перше число першого місяця весни запланували кілька культурних акцій всередині кінотеатру під загальною назвою "Конюшня" – як "перший крок до втілення майбутнього мистецького Центру".

Деталі "першоберезневих подій" обіцяли оприлюднити трохи згодом у мережі Фейсбук.

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.