Головний міліціонер Львівщини Олександр Рудяк охоче бавиться іпостасністю верховного отця.
Іміджева впевненість професіонала розповсюджується на усіх тваринок у межах його контролюючої підзвітності. Бог – завжди зручна позиція для контролю, а бог у міліційних погонах – це вже тотальний контроль.
В іпостасності верховного отця Рудяк може дозволити собі будь-які тілесні прояви контролю: самця, альфа-самця, гулівера поміж ліліпутів. Особливо, коли ці ліліпути-журналісти відволікають від важливих державних справ своїм максимальним невмінням підготовки до прес-конференції, де відразу ж задають дурнуваті запитання, а отже, не цінують чужий час, тобто, хоч якось заповнюють порожнечу власного (часу).
З такими малятками Рудяку доводиться втілюватись у панібратську позицію панотця, який усе прощає, бо й так про усе знає власною всюдиприсутністю ще до того, як журналісти відкриють свого профанного рота для запитання до його сакральності.
Але якщо Бог – реально гумовий у Своїх дозволах на різноманітні людські девіації, через які й виявляється Його безмежна Любов, то для Рудяка – відхилення та збочення – це вже норми кримінального кодексу, що потребують суворої дисципліни. Та сувора дисципліна лише спонукає до лукавості.
Тому Рудяк часто такий хитрий, як змій на постаменті за вікном. Варто лише йому втертись у чиюсь довіру – і далі буде жорстокий поюз за горизонтами власного світогляду. Такі особливості репресивної системи міліції. Рудяк – дитина цієї системи, яблуко, що недалеко втекло від спокуси владою.
Рудяк нікому не дозволяє зазіхань (тобто, відхилень) на контролюючі властивості його службової дисципліни. Коли якийсь позаштатник Українського Тижня аж з занадто серйозним фейсом поліз сперечатись з верховним отцем на сакральну для нього тему торгівлі антикварною зброєю, то Рудяк дуже швидко та конкретно розчесав пацику про цінову політику на ринку одеського рубероїду і той затих у пошані перед професіоналом.
З іншого флангу раптом вистрибнув з пилипових конопель хлопчик з Міліцейського вісника. Як на таке контролююче видання, хлопчик виявився аж занадто веселим та ще й несподівано здатним пресувати Рудяка своїми також непідготовленими запитаннями.
Добровольська відверто нудьгує з цими молокососами, такими недосвідченими і часто безхребетними у своїх запитаннях. У повітрі витає потреба у сильній руці, яка сидить ліворуч. Потреба у мачизмі та сексизмі в атмосфері міліційної казарми. Витає потреба у підкоренні яке звільнить, подарує свободу і де саме контроль стане бальзамом для немічних душ.
Рудяк однією лівою грається з питаннями журналістів. Ті стрибають біля нього, як від стіни горох. У Рудяка особливі стосунки з Савельєвим на межі розуміння поглядів, напівпоглядів та мікропорухів. Рудяк часто стібеться з Савельєва, той також тримає дулі у кишенях.
У цьому інтимному трикутнику натяків лише для своїх не вистачає сьогодні тільки Омара Узарашвілі.
Після приречених спроб полемізувати з богом, Рудяк пообіцяв заспокоєним вірянам за деякий час привідкрити подробиці деяких резонансних глухарів. Пообіцяв не переслідувати опозиціонерів, якщо ті не будуть виходити поза межі кримінального кодексу. Та й яке це переслідування, якщо на його боці Закон у якого не дочекаєшся благодаті.
Але особливим елементом циркової програми Рудяка стала демонстрація власної вразливості як елементу тотального контролю. Демонстрація контролюючого милосердя.
Рудяк так поблажливо підштовхує присутніх до толерантності та політкоректності, що не тільки просить не називати догналівців сектою (навіть правовірною), але й так лагідно обламує усі сподівання експресівських маніяків: Світлани Мартинець та Ігоря Починка на хоч якийсь кримінал з побиттям істеричної журналістки істеричними монахинями. І все тому, що не варто лізти у чужий монастир зі своїми мікрофонами без запрошення.
Контролююче милосердя Рудяка, обкуреним вокалом Гоші Куценка в Антикілері, повідомляє кримінально-відповідальну істину про недоцільність побиття міліціонерів (особливо, міліціонерок). Хтось з присутніх зазіхає на його контроль думкою про те, що в Антикілері радили не вбивати міліціонерів, але Рудяк не любить таких несанкціонованих втручань і тому ще раз повторює кримінально-відповідальну істину про те, міліціонера не варто не лише бити, але й вбивати.
Рудяк демонструє власну вразливість перед жовтизною львівських журналістів, які приписали саме йому дозвіл туристам на пісяння у центрі міста. Вразливість Рудяка повідомляє про те, що він ось так з відкритою душею до журналістів, а ті гієни лише якоїсь дєрьмовщини здатні йому у душу наплювати. Таке милосердя має провадити невдячних журналістів до вини та докорів сумління, а отже – контролювати.
Рудяк навіть запізнюється на 10 хвилин, хоча раніше так наголошував на боротьбі з запізненнями на свої прес-конференції. Сьогодні він дозволив якомусь аноніму зайти на 20 хвилині прес-конференції і така поблажливість також елемент контролю.
Рудяк контролює навіть бурхливі фантазії деяких львівських міліціонерів, які відфутболили його до Одеси. Для Рудяка такий фантазійний прецедент не лише можливість вказати на некомпетентність фантазій про Рудяка на тлі південної Пальміри, але продемонструвати власну начитаність у спільному совковому минулому.
Львів для Рудяка – однозначний зарах. Орден навіть дадуть за перебування у такому екстремістському регіоні. Рудяк тут витримав і навіть гвардійськими грудьми поліз у гущавину бійки комуністів та свободівців 9 травня. Подвиг однозначний, а після таких трудових звершень можна культурно відпочити навіть в Одесі.