Як і від чого рятували кінотеатр "Львів"

Як і від чого рятували кінотеатр "Львів"

Андрій Бондаренко,  28 березня 2016

Ситуація з кінотеатром вийшла на фінішну пряму.

Варіанти згадують основні моменти його недавньої історії та пояснюють навіщо зусилля громади потрібні навіть зараз, коли влада, як здається, перебуває на боці добра.

1 квітня завершується конкурс проектів з відновлення кінотеатру "Львів". Тоді ж, о 12:00 у Малій сесійній залі ЛОР (вул. Винниченка, 16) відбудуться відкриті громадські слухання з цього приводу.

Чому на ці слухання необхідно прийти?

Аби зрозуміти, що стан занепаду і розрухи у одному з головних кіномайданчиків Львова був створений штучно, досить погуглити відповідні новини за останні десять років.

Точніше, не так створений, як допущений через навмисне недбальство. Але це вже деталі для майбутнього судового розслідування, а факт залишається фактом – кінотеатру вдалося пережити хаос дев'яностих років минулого століття і залишатися на плаву аж до 2011 року, поки новопризначене "згори" керівництво не перестало доглядати за будівлею і тим самим не зумовило його нинішній стан.

Тож тепер владі однією рукою доводиться рятувати те, що нищилося іншою її рукою.

Можна сказати, що за останнє десятиліття довкола "Львова" склався складний комплекс суперечливих рішень, нез'ясованих до кінця питань та риторичних маніпуляцій, який огортає ситуацію і сьогодні.

Тож, хоча вже 1 квітня комісія з питань культури при обласній раді обіцяє прийняти якесь остаточне рішення, заплутаність і задавненість проблеми не передбачає легкого і позитивного фінішу. І зводити громадський погляд зі спритних рук можновладців не рекомендується до останньої миті.

У буремний період стихійного пост-соціалістичного капіталізму кінотеатр "Львів" увійшов з досить хорошим потенціалом. Завдяки величезному екрану (на той час такими могли похвалитися лише кінотеатр ім. О. Довженка та "Мир") та вдалому розташуванню у Стрийському парку "Львову" вдавалося зберігати частину аудиторії.

Навіть у 2000-х, коли у місті з’явилися нові кіномайданчики сучасного типу від мережі "Кінопалац", кінотеатр "Львів" продовжував діяти, зайнявши окрему низькобюджетну нішу. Сюди приходила молодь, приваблена недорогими квитками.

Не дуже добрі умови перегляду – старі незручні крісла, відсутність належного опалення – компенсувалися іншими "екзотичними" моментами. Напівзаповнений зал, незважаючи на свої розміри, створював унікальне відчуття камерності перегляду, а ще радянські гральні автомати у фойє задавали цікаву ретро-атмосферу.

Тримати застарілий кінотеатр на плаву уподовж практично двох десятків кризових років – досить нелегке завдання. Тому, є всі підстави думати, що з часом тодішньому директору Михайлу Вовчку вистачило би вміння та завзяття, аби зрештою потрапити у колію загального розвитку міста та вивести кінотеатр на нормальний, некризовий рівень діяльності.

Однак, новий час приніс нові кризи. Те, що змогло пережити хаос перехідного періоду, стало жертвою анти-культурних маніпуляцій обласної влади. якій у кращому випадку не вистачило терплячості, а в гіршому – професійної совісті.

 

Одностайне рішення 2007-го року

Шизофренічне вовтузіння різних гілок влади довкола "питання кінотеатру "Львів" почалося ще у 2007 році. На тлі вже катастрофічної ситуації з державними та міськими кінотеатрами нашого міста було скликано засідання постійної комісії Львівської обласної ради з питань культури, духовного відродження, ЗМІ та туризму.

Окрім депутатів облради з комісії у засіданні взяли участь і представники Львівської облдержадміністрації, зокрема заступники голови ЛОДА Тарас Батенко і Олександр Ганущин, тодішня начальниця управління культури і туризму Галина Дорощук, начальник управління майном спільної власності Микола Бандра та директор кінотеатру "Львів" Михайло Вовчко і директор Львівської обласної контори прокату кінофільмів Андрій Бабінський.

Майже усі ці люди будуть знову і знову домовлятися щодо вирішення "питання “Львова" ще багато років потому.

Тоді ж, за результатами засідання було одноголосно "вирішено залишити ДКП кінотеатр "Львів" у комунальній власності територіальних громад Львівської області, зупинити процес ліквідації ДКП кінотеатр "Львів" та будь-які спроби виставлення кінотеатру на аукціон, оскільки це єдиний державний кінотеатр, статус якого в будь-якому випадку потрібно зберегти".

Крім того, запланувалися і кроки з виведення кінотеатру з "кризи". Управління культури і туризму облдержадміністрації разом з директором "Львова" Михайло Вовчком повинні були упродовж місяця представити нову концепцію розвитку закладу, яка передбачала б створення тут якісно нового "Центру національного кіно".

Аби зрозуміти, що саме сталося далі і чому ці благі наміри не були реалізовані вже у 2007 році при такій сприятливій "одноголосності" усіх підрозділів державної влади, потрібно, мабуть, здійснити окреме ретельне розслідування. Доступна в інтернеті "новинна" інформація, на жаль, містить великі прогалини у важливих місцях, як от, приміром, у цьому.

Так чи інакше, незважаючи на прийняті тоді рішення, питання кінотеатру "Львів" так і не було закрите.

 

Чому віз так і не поїхав?

Як виглядає, негайно створити новий "Центр кіно" на місці кінотеатру завадив брак відповідних коштів. Адже, у 2011-му році Михайло Вовчко називав журналістам досить великі суми, необхідні, на його думку, для ревіталізації закладу – 3,5 млн гривень.

Однак, схоже, головною, хоч і не надто видимою проблемою стало те, що на початку 2010-х років депутати обласної ради взяли курс на перепідпорядкування об'єктів культури Управлінню майном спільної власності.

Це породило масу проблем з діяльністю обласних культурних закладів, які відчуваються і зараз. Адже, за влучним висловом, колишньої начальниці Управління культури ОДА Наталі Гамкало, на культуру представники влади тепер почали дивитися як на майно. Погодьмося, різниця є.

Незмінний начальник цього управління Микола Бандра, мабуть, міг би пояснити багато чого і про ситуацію з кінотеатром "Львів". Наприклад, те, чому саме подальше життя закладу не пішло так гладко, як це передбачало одностайне рішення, прийняте у 2007-го році.

Втім, відкритого "процесу ліквідації ДКП кінотеатр "Львів" теж, звичайно, не спостерігалося. Як же ж це виглядало?

Управління майна постійно намагалося перетворити кінотеатр на річ, яку можна вигідно продати. Ще в 2010 році працівники кінотеатру скаржилися, що їхній заклад внесли в список об’єктів, які підлягають приватизації. Зробити це аж так прямо ніяк не виходило, через те, що кінотеатр є все-таки надто значущим та помітним об’єктом. І спільна комісія з культури, до якої входили представники різних сил, весь час відбивала "Львів" назад.

Тоді, Управління майном та, можливо, й інші якісь сили, зацікавлені насамперед у приміщенні та його вигідному розташуванні, пішли трохи іншим шляхом.

У 2011 році директор кінотеатру Михайло Вовчко, який починав тут ще кіномеханіком, раптом був зміщений новими господарями обласної культури. Управління майном спільної власності Львівської облради призначило на його місце такого собі Олега Федоренка.

Новий директор не мав жодного стосунку до кінематографу чи культури і про причини його появи на цьому посту можна лише здогадуватися. Не можна стверджувати напевно, що принципова деградація кінотеатру пов'язана саме з приходом Федоренка, однак, у часі ці моменти накладаються.

 

Операція "Аренович"

Саме під час керівництва Федоренка кінотеатр перестав діяти належним чином. Кількість кіносеансів зменшувалась, аж поки перегляди стали тут швидше винятком, аніж правилом.

За спостереженнями заступника начальника управління культури Департаменту з питань культури Львівської ОДА Ореста Малиця, "відтоді, як у кінотеатрі директором з 2011-го року працює Олег Федоренко, справи пішли не найкращим чином і як наслідок – з лютого кінотеатр перестав функціонувати, як такий".

Під час керівництва Олега Федоренка у кінотеатра "Львів" з'явилася й інша іпостась – ресторанна, яка з роками стала основною. При всілякій підтримці Федоренка свій заклад у приміщенні кінотеатру відкрив львівський ресторатор Мирослав Аренович.

Врятувати кінотеатр від занепаду спробували "сили ззовні". У 2013 році Департаменту культури ЛОДА та колегам з кінотеатру "Сокіл" вдалося провести нового директора – Михайла Луця, який до того працював заступником директора кінотеатру "Сокіл". Це призначення підтримали і рядові працівники "Львова", що вже усвідомили увесь трагізм своєї ситуації та покладали сподівання на зміни.

Однак, як пригадує директор Львівського кіноцентру (колишній "Сокіл") Андрій Породко, на посаді директора кінотеатру "Львів" Михайло Луць пробув лише неповний день. В обласній раді, раптом вирішили "трохи доопрацювати" вже виданий наказ.

В результаті цього доопрацювання за лічені години в кінотеатрі з’явився новий директор – Мирослав Аренович, власник ресторанного закладу, що діє при кінотеатрі.

Ця подія – призначення Ареновича – прекрасно показує, що кінотеатр занепадав аж ніяк не випадковим чином, а внаслідок чиїхось свідомих дій. Адже, важко знайти якийсь інший резон появи Ареновча на посаді директора, окрім намагання й надалі зберегти той нефункціональний стан кінотеатру "Львів", в який заклад впав при Федоренку. Аренович, який турбувався передусім долею свого ресторану, безумовно виглядав хорошою кандидатурою на роль пасивного "кілера" кінотеатру.

Саме тому, присутність Ареновича серед тих, хто вирішує сьогодні долю "Львова", може звести нанівець усі спроби нинішнього порятунку.

 

Чиє слово стане вирішальним?

Таким чином, конкурс проектів з відновлення кінотеатру, влаштований тепер депутатською комісією з питань культури, є лише черговою спробою вирішити питання "Львова" у низці подібних за останні десять років.

І не факт, що вона виявиться успішнішою, аніж подібна спроба з 2007-го року. Адже, проблеми залишаються ті ж самі і жодного помітного поступу у їх вирішенні зроблено не було.

Кінотеатр й далі перебуває у підпорядкування Управління майна.

Кінотеатром й далі керує ресторатор Мирослав Аренович - стороння (якщо не підставна) людина, не зацікавлена у його відновленні.

Кінотеатр й далі (і ще навіть більшою мірою!) потребує для відновлення великої суми коштів, небажаної для обласної влади.

Департамент культури й далі не може приймати самостійних рішень у своїй сфері та залежить від суперечливих рішень депутатів облради.

Єдиною зміною у загальній ситуації стало привернення до закладу широкої громадської уваги, стараннями  Ініціативи з порятунку кінотеатру "Львів". Упродовж минулого року було організовано кілька громадських обговорень, результатом яких стала не лише задекларована підтримка львів'ян, а й випрацювання нової концепції з перетворення кінотеатру у Культурно-соціальний Центр.

Зважаючи на  коротку презентацію проектів, надісланих на конкурс, багато сформульованих Ініціативою ідей стали вже спільним місцем чи не всіх задумів потенційних перетворень "Львова".

На жаль, перший, минулорічний раунд боротьби за "Львів" громадою був програний. Депутати успішно скасували Обласну контору прокату кіно, яку Департамент культури ЛОДА та громадська ініціатива планували приєднати до запланованого Центру на базі кінотеатру "Львів". Для Львова – це, безперечно, втрата, адже, величезний архів контори перейде телеканалу "Львів- ТБ" і невідомо, на яких умовах він тепер буде доступний громадськості. 

Тому, навіть зараз, коли розв'язка усієї історії вже ніби-то наближається, лише публічна увага та небайдужість громадян – це той довгоочікуваний козир, який може зрештою змінити правила малозрозумілої гри довкола кінотеатру та вивести її з глухого кута до якогось реального позитивного рішення.

фотоЗайняти кінотеатр "Львів"

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.