6 квітня 2016

Коротка історія української музики в Канаді

Від етнічних оркестрів і до козаків з синтезаторами

Завдяки численним переселенцям з України за море, до Канади, там утворилися паралельні українські спільноти. Розвиток української культури на еміграції представляє нам немовби "альтернативну" лінію, яка рухалася в інших умовах, в іншому середовищі.

Тож, дуже цікаво прослідкувати історію української музики в Канаді, в якій можна розгледіти якісь нові, не відомі нам грані.

Серед канадських українців збереглося щось таке, що у нас, в "старому краї" вже було втрачено, і розвинулося щось, що у нас йшло іншим шляхом.

Пропонуємо вам короткий огляд найцікавіших та найважливіших моментів української канадської музики минулого століття, які дають уявлення про такий "паралельний" розвиток.

Більшість наведених матеріалів взяті із досліджень канадського науковця та музиканта Браєна Черевика.

uaestrada.org

Перша і друга хвилі еміграції: Скрипки та оркестри

Перша хвиля українців почала масово прибувати до Канади у 1890-х роках. Звісно, що на нову землю вони привезли і свою музику – таку, яка зазвичай виконувалась у їхніх рідних селах, переважно західноукраїнських.

Тож троїстий канон довгий час переважав і серед канадської діаспори. На тутешніх весіллях чи інших забавах звучали традиційні скрипка, бубен та цимбали.

Втім, вже тоді почали виявлятися певні відмінності зі "старим краєм". Обрядове значення традиційної музики почало помітно поступатися суто танцювальному та розважальному.

Такі тенденції зміцнювалися і на час прибуття Другої хвилі українців у міжвоєнний період.

Завдяки формуванню більш масових форм народних "гулянь" народні популярні виконавці починають використовувати акордеон, а також банджо замість цимбалів і саксофон замість скрипки. На них сильно впливають й інші американські стилі популярної музики – кантрі чи свінг.

Крім того, бажання українських музикантів знайти своє місце у новому середовищі штовхало їх до запозичення локальних форм професійного виконання.

Тому, троїсті музики починають об'єднуватися у оркестри, що виконують українську етнічну музику. Такий формат більше відповідав канадському музичному бізнесу. При цьому, у пошуках ширшої аудиторії українські музиканти часто включали у свій репертуар і польську етніку.

excavatedshellac.com

Одним з перших таких виконавців, кому вдалося вийти на професійний музичний ринок та внести у нього вже діаспорний різновид "традиційної" української музики, став Павло Гуменюк.

У нашій історії він є винятком, оскільки емігрував до Нью-Йорка, а не Канади. Однак, його приклад чудово показує загальні тренди.

Павло Гуменюк народився у 1884 році у селі Підволочиська на Тернопільщині. Вже з шести років він почав навчатися грі на скрипці і сільських музикантів. До Нью-Йорка Павло приїхав у 1902 р., там він продовжив свою музичну освіту, вже на більш академічному рівні, зокрема навчаючись у професора Махновецького, випускника Санкт-Петербурзької консерваторії.

У 1923 році Гуменюк заснував свій струнний оркестр, з яким починає записуватися на американських грамстудіях, задовольняючи попит емігрантів у своїй, "сільській" музиці.

Сьогодні, слухаючи записи Гуменюка чи інших українських оркестрів того часу, ми можемо подумати, що чуємо звучання справжньої традиційної української музики. Однак, це вже було особливе комерційне звучання, створене професійними музикантами, шоу-бізнесова стилізація "під автентику" для потреб звукозаписуючих компаній.

І нашим, і вашим: Українське кантрі

Якісно нові музичні феномени почали з'являтися у Канаді в 1960-х роках.

На той час українські місцеві спільноти були тут вже досить закорінені. Старші емігранти, які ще пам'ятали рідний край, якось намагалися підтримувати культурну пам’ять про стару батьківщину. Але їхні внуки вже роз’їжджалися по містах та активно асимілювалися у загальну канадську культуру.

Сильну підтримку старшим ревнителям "чистої українськості" надала Третя повоєнна хвиля емігрантів. Опинившись у Канаді, де вже існувала розвинена культурна українська інфраструктура – церкви чи клуби, вони могли більше часу приділити суто громадській діяльності та пропагуванні "українства".

Однак, підходи та погляди новоприбулих у порівнянні із старшим поколінням, так само як і асимільованою молоддю, досить сильно відрізнялися.

Надзвичайно вдалим поєднанням усіх існуючих смаків став співочий дует Mickey and Bunny – Міккі та Банні, якому вдалося задовольнити практично усі покоління та усіх хвилі емігрантів.

Їхнім внеском у розвиток канадської української музики стало винайдення гібридного жанру "українського кантрі".

Модест Склепович – Міккі, та його дружина Орися Іванчук – Банні мешкали у містечку Етельберт у Манітобі.

Орися працювала шкільною вчителькою, а Модест – фармацевтом. Однак, у вільний час вони виконували українську традиційну музику та канадське кантрі у місцевих клубах, а Модест також підпрацьовував дискжокеєм на радіостанції.

Якось їхній виступ почув власник студії звукозапису у Вінніпегу Алекс Грошак, який запропонував їм виконати кантрі музику, але з українськими текстами. Подружжя погодилося і їхніми записами розпочалася діяльність нового лейблу української музики V-Records. А самі Мікі та Бані стали надзвичайно популярними серед усієї української діаспори.

Cвій стиль вони охрестили half-на-пів, тобто "пів-на-пів". Подібна англо-українська мовна мішанка і стала фірмовим стилем дуету. У своїх виконаннях вони легко переходили з однієї мови на іншу, часом в межах однієї пісні.

Загалом, репертуар Мікі та Банні поєднував народні українські речі, переспів класичного канадського кантрі та їхні власні варіації на ту чи ту тему.

Завдяки такій гібридності їхні концерти збирали і тих, хто очікував "чистої автентики", і тих, хто прагнув чогось актуального, канадського.

А для нас це нагода послухати хороше американське кантрі з bakersfield'ським звуком у його українізованому варіанті.

А гурт, який виконував музичний супровід для співу Мікі та Банні, – D-Drifters 5 – згодом теж став самостійною зіркою, викувавши своє власне поп-звучання і ставши прототипом усіх наступних суто молодіжних фольк-колективів.

D-Drifters 5 видали дві окремі платівки. Одну – з виконанням народних пісень, а другу – з каверами на творчість The Beatles та інші популярні молодіжні гурти того часу.

"Я маю лялю в Монреалю": Рушники та фокстроти

Наступне нове звучання в українську канадську музику принесли гурти зі східної Канади.

Українська спільнота провінції Квебек та її найбільшого міста Монреалю через свою нечисельність жила досить ізольованим життям. Однак, намагання запобігти сильним асиміляційним трендам, змусило місцевих українців особливо розвивати свою актуальну культуру.

Власне тут осіло найбільше представників Третьої повоєнної хвилі, де було багато вихідців з міст, а не сіл, як раніше. Тому, українська культура Квебеку вирізнялася більшим міським та космополітичним забарвленням. Емігрантська поп-музика тут не цуралася таких жанрів як танго чи фокстрот. До слова, відомий український композитор-пісняр легкої музики Богдан Весоловський емігрував зі Львова саме до Монреалю, де працював в українській редакції Міжнародного канадського радіо.

Інша особливість квебекського варіанту української канадської муpики – наголос на багатоголосній вокальній техніці. Оскільки саме хоровий спів був важливим явищем у культурі місцевих українців.

Особливо впливовим колективом з “монреальським” звучанням став гурт Рушничок. Використавши досвід D-Drifters 5, учасники Рушничка розвинули новий формат молодіжного етно-колективу зразка 1970-х. Відкинувши попередні загравання з місцевими "сільськими" традиціями, вони зосередилися на поєднанні "автентичних" українських тем з рок та поп-музикою.

У них були електро-гітари та електро-акордеони, але на сцену виходили вбрані як козаки – у вишитих сорочках, шароварах та високих чоботах.

Безперечно, свою "українськість" ці виконавці вже уявляли не зі спогадів своїть дідів та бабів, а через посередництво сучасних культурних образів з "Великої України". Не випадково, у свій репертуар Рушнички одними з перших почали включати творчість радянських українських виконавців, типу Володимира Івасюка.

Слідами Рушничка пішло безліч інших наступних популярних українських колектіивів Канади, таких як Думка, Ясени чи Воля.

Вироблений ними музичний та сценічний стилі склали певний канон, актуальний аж до кінця двадцятого століття, а можливо, й донині.


P.S. Більше про соціальну історію української канадської музики можна довідатися зі статті Браєна Черевика у "Народознавчих зошитах" та у його дисертаційній роботі.

ukrmusic.org

Автор: Андрій Бондаренко