Варіанти з'їздили за ліс у Винники і розвідали туристичний потенціал міста
Туризм, ярмарки, фестивалі – усе це давно встигло набриднути львів'янам. Однак, директор історико-краєзнавчого музею у Винниках Ігор Тимець вміє говорити про ці речі так, щоб знову викликати до них цікавість.
З центру Львова до Винник їхати не довше, ніж до якоїсь львівської околиці. Формально Винники навіть підпорядковані Личаківському району. Але коли потрапляєш на той бік Винниківського лісу, відчуваєш, що це вже інший простір, окреме містечко під боком у Львова.
Власне, це у Винниках приваблює найбільше – зовсім інше місто, таке наприклад, як Жовква, але лише за 20 хвилин їзди маршруткою.
Винниківський ліс звідси просто шикарний – лісисті гори круто спадають в долину.
І клімат вже інакший, тепліший, більш сонячний. Недаремно винничани твердо вірять, що колись тут росли свої, місцеві сорти винограду, з якого робилося прекрасне вино до княжого столу.
На садибних ділянках виноградну лозу у Винниках можна знайти й сьогодні, щоправда це вже привезені кущі і до винної якості вони трохи не достигають.
На території Історико-краєзнавчого музею росте аж чотири види винограду. Емальоване синє гроно висить і в кабінеті директора Ігоря Тимця. Це офіційний герб міста Винники.
Пан Ігор любить своє місто і вважає, що культура є одним з головних його достоїнств. Саме про культурно-туристичний потенціал Винник ми й розмовляємо у директора у кабінеті.
Перспективна околиця Львова
"Львів показав, що туризм можна розвивати і розвивати ефективно", – говорить Ігор Тимець. – "Але наразі у цьому сенсі працює лише центр Львова. Околиці ще задіяні слабо, тоді як в них теж є неабиякий потенціал".
Власне, Винники пан Ігор і вважає дуже перспективною культурною околицею Львова з неабияким туристичним потенціалом, насамперед для самих львів'ян.
Адже, поїздка у Винники для мешканців Львова – не лише чудова нагода подихати чистішим повітрям, а й можливість побачити іншу цікаву архітектуру та історичні пам'ятки поза межами площі Ринок.
Та й для зовнішніх туристів, які відвідують Львів, Винники теж можуть бути вартою уваги альтернативою.
Звичні львівські туристичні атракції давно поставлені на конвеєр і дуже комерціалізовані, тоді як у Винниках культуру ще можна назвати "культурною", переконаний пан Ігор.
Етно-туристичну індустрію тут вибудовують за стандартними схемами – свята, фестивалі, ярмарки. Однак, як відчувається у спілкуванні з директором музею, у Винниках ще зберігається живий ентузіазм та захоплення культурними темами. Та й, маючи під боком досвід вкрай механізованого культурного дозвілля у Львові, стараються не переходити цю межу.
Принаймні для Ігоря Тимця, тематичні ярмарки – це не так нагода додаткового заробку для музею, як чудова можливість відновлення та популяризації народних промислів.
"Ярмарок – це не просто базар" – пояснює пан Ігор. – "Колись як було? Це пряме спілкування з майстром, це виступ мандрівних театрів, це багато різних подій. А привезені товари – це не масовий ширвжиток, не китайські вироби, а наші українські промисли, ткацтво, лозоплетіння, вишивка, які, на жаль, останнім часом дуже занепадають. Тому, ярмарок обов'язково має поєднувати живе спілкування з майстрами та збереження традицій".
На літній сезон планується кілька таких подій.
Наприкінці травня відбудеться Фестиваль бринзи та сиру, який, схоже, матиме більш "автентично-промисловий" присмак, аніж аналогічний фест у Львові.
Згодом, Винники вітатимуть свій власний фестиваль вина і вже втретє тут відбудеться фестиваль кримсько-татарської культури.
Масові події та фестивалі відбуваються у іншому приміщенні музею, довкола якого є зелена ділянка.
Тут розташована копія давньоруського житла, поряд збудована справжня діюча піч та свого часу очікують столики для продажу виробів.
З вікон модерного готелю "Галактика", що нависає над територією музею, фестивалі та ярмарки, мабуть, дивляться прекрасно.
Важливим об'єктом етно-туризму, на думку Ігоря Тимця, можуть стати Чортові скелі, розташовані у лісі між Винниками, Львовом та Лисиничами.
Для львів'ян це звичне місце недільного відпочинку. Але у планах привабити ширші маси туристів – подібно до Урицьких скель у Карпатах.
"Дуже ймовірно, що на Чортових, або Чатових скелях, колись теж стояв дерев'яний замок, як і в Уричі", – пояснює пан Ігор. – "На жаль, обстеження самих скель нам вже нічого не розповість. В 19 столітті тут добували каміння для мощення доріг і внаслідок цього скелі сильно постраждали. Але існують легенди, перекази про зведений тут замок братів Ігоря і Володимира з Лисинич, і навіть свідчення кількох очевидців. Наприклад, одна монахиня, начебто ще у 18 столітті бачила на скелях замкові руїни".
Винники або Вайнберген
Є що пану Ігорю розповісти й про самі Винники.
За свідченням археологів, у сиву давнину, власне, Винники були більш популярним місцем для поселення, ніж Львів. Південні схили Давидівського пасма створюють дуже цікавий ландшафт, який, вочевидь, і приваблював первісних людей.
Заселення цієї території датують часом у майже тридцять тисяч років тому. У довколишніх горах було виявлено кілька стоянок з епох мезоліту та неоліту.
Найцікавіші такі пам'ятки знайшли на вершинах гір Лисівка та Жупан, де ще збереглися рештки древніх валів.
Практично кожна епоха залишила тут сліди людських жител – усього археологи дослідили вже близько двадцяти доісторичних поселень.
Більш-менш певні відомості про Винники починаються із 13 століття. Як свідчать вже пізніші документи, Винники були подаровані князем Левом за службу німецькій родині Штехерів, члени якої були одними з перших війтів Львова.
Згодом, Винники почергово переходили у власність різних шляхетських родин. Винниківський замок служив східним оборонним форпостом Львова.
З приходом австрійської влади наприкінці 18 століття у Винниках була заснована німецька колонія.
Ще й сьогодні центральну вулицю Винник називають "кольонія", адже, німці оселилися саме тут.
За планами імперського уряду приїжджі німці повинні були привити місцевим селянам більш прогресивні сільсько-господарські техніки.
Колонія отримала назву Вайнберген – "Винна гора", що, на думку декотрих дослідників, підтверджує промислове вирощування винограду на місцевих узгір'ях.
Головним економічним чинником на кілька наступних століть для Винник стала тютюнова фабрика, яку у 1779 році перенесли сюди зі Львова.
Про масштаби тутешнього виробництва свідчить той факт, що тут у 19 столітті працювало в рази більше робітників, аніж на знаменитій горілчаній фабриці Бачевських.
Сировину сюди привозили з Тернопільщини, яка вважалась одним з найкращих тютюнових країв у Австро-Угорській імперії.
У радянські часи фабрика продовжувала працю, хоч і не з таким розмахом, як раніше. Втім, вона все-одно давала більший прибуток, ніж Львівський автобусний завод.
Величезна будівля фабрики ще й досі є однією з найцікавіших архітектурних пам'яток Винник.
Залізнична колія, яка сполучувала Львів та Перемишляни і якою возили тютюн, на жаль, обривається в районі дріжджевого заводу. До Винник далі йде лише порожній насип.
Однак, Ігор Тимець вважає, що залізничну колію варто було б відновити. Адже, ще в часи прокладення у 1907 році львів'яни радо користалися з неї для "прогульок" у Винники, як писали тодішні газети.
Розповідь Ігор Тимця про культурні пам'ятки Винник триває довго.
Німецький цвинтар, кірха, церкви, бароковий костел, перший у західній Україні пам'ятник Тарасу Шевченку, куля січових Стрільців – єдиний пам’ятник воїнам УГА, який зберігся з тих часів, будинок Івана Огієнко, який переклав Біблію українською, пивниці 17 століття під будинком "Просвіти".
Кам'яні принади музею
У самому історико-краєзнавчому музеї теж вистачає цікавинок. Тут зібрана непогана колекція первісних артефактів, поміж яких і славнозвісний кам'яний "смайлик".
Цей уламок якогось, швидше за все солярного символу, сучасним оком дійсно сприймається насамперед як посмішка-смайл. Зображення було знайдене у 1991 році під час спільної експедиції музею та Львівського університету імені І. Франка.
Дослідження цього неолітичного артефакту тривають, а тим часом виникла ідея вписати його у бренд-бук Винник, аби він став одним із символів міста.
"Можемо претендувати на звання "Батьківщини смайлика" – чому ні?" – посміхається пан Ігор.
Інша унікальна знахідка – кам'яна баба, знайдена в садку у селі Ганачівка.
Це рідкісна пам'ятка половецької культури у наших краях. Найближчий аналог наразі можна знайти лише в Хакасії у Сибіру. Ганачівська баба, таким чином, пов'язує Львівщину із безкрайніми степами Євразії.
"Це зовсім інший вид "баби", ніж ті вже звичні для нас кам'яні баби, що стояли на сході України", – наголошує Ігор Тимець.
Свою повагу до ідола виявляють й місцеві дітлахи, які регулярно кладуть на статую "жертви" у вигляді копійок та цукерок.
Дітям у музеї весело. Адже, спеціально для них тут придумали кілька інтерактивних експонатів. Наприклад, ноу-хау винниківського музею – стіл, що імітує археологічні розкопки.
Відвідувачі можуть власноруч попорпатися у піску та "знайти" різні не надто цінні артефакти – черепки чи кам'яну розтирачку до зерна.
Трактом до Глинян за килимами
Діяльність Ігоря Тимця та його колег одними Винниками не обмежується. До справи розвитку туризму вони підходять широко.
Орієнтуючись на умовну львівську родину, що має автомобіль і прагне десь виїхати на день за місто, задумали кілька туристичних шляхів.
Наприклад, маршрут "З Винник до Винник", який веде у Жовкву, що колись, як виявляється, теж носила назву Винники, та назад.
Або "Глинянський тракт".
Це давній маршрут, яким раніше ходили купецькі валки. На схід від Винник він пролягає через село Журавники. Тут вже розпочалося створення нового музею "Панська садиба 19-20 ст."
"У ті часи панські помешкання часто були теж місцевими центрами культури, свого роду народними домами. Якщо абстрагуватися від радянської пропаганди, то можна побачити, що багато панів у сільській місцевості намагалися розвивати культуру, сприяли навчанню талановитих дітей і так далі" – пояснює пан Ігор.
За Журавниками лежать села Вижняни та Чорнушовичі з дуже цікавими костелами та церквами.
Далі Глинянський тракт веде до містечка Глиняни.
Тут планується відкрити музей ткацтва і килимарства. Адже, ще з 18 століття Глиняни були значним осередком галицького ткацького промислу. Місцева фабрика Хамули виробляла килими, відомі в усьому світі.
Побачити вироби давніх глинянських килимарів можна на виставці історії ткацтва, яка зараз експонується у одному з приміщень історико-краєзнавчого музею.
Виставка прослідковує ткацькі технології від найдавніших епох до сучасності. Можна побачити, наприклад, що дизайн веретена був створений ще первісними людьми і з того часу, практично не змінювався.
Класичні глинянські килими з "гуцульськими" візерунками справді гарні. Хочеться сподіватися, що цей промисел таки відродять, хоча б у музейних рамках.
