Зміст статті

14 квітня 2016

Інтелектуальна біографія. Андрій Содомора

Дводенний науковий семінар відділу української літератури Інституту українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України.

День перший

29 березня 2016 року відділ української літератури провів науковий семінар про ранні переклади Андрія Содомори (1960-ті-початок 1970-х).

Це була перша з двох зустрічей, присвячених постаті відомого перекладача, письменника, літературознавця, есеїста.

Доповідач Тарас Лучук, доцент кафедри теорії літератури та порівняльного літературознавства Львівського національного університету ім. І. Франка, зосередив увагу на трьох сюжетах: перекладах поезій Сапфо, Корінни та давньогрецької епіграми.

Початком перекладацької та наукової кар'єри Андрія Содомори стало знайомство з давньогрецькою жіночою лірикою.

Доповідач окреслив часові рамки цього феномену, навів приклад епіграми Антіпатра з Тессалонік, де згадані імена давньогрецьких поетес (зокрема Сапфо й Корінни) і зупинився на деяких її текстологічних деталях.

Окрему увагу доповідач звернув на особливості передачі елегійного дистиху. Ще з часів Івана Франка в українській перекладній поезії склалася традиція, відтворювати давньогрецький дактилічний гекзаметр дактилем, замінюючи його, якщо дозволяє ритм, (крім п'ятої стопи) хореєм.

До досконалості цей розмір довів М. Зеров, а у 60-70 роках ним перекладав А. Содомора.

Ще одним розміром античної поезії, який увійшов в українську поезію, є сапфічна строфа. Ця строфа має довгу традицію осмислення у перекладній та оригінальній літературі.

Зокрема, перша спроба тлумачення цієї форми була зафіксована ще на початку ХVII ст. у "Граматиці" Мелетія Смотрицького.

Він прикладає квалітативну парадигму античного віршування до віршування українського, що суперечить мовній природі.

Століттям пізніше знаходимо згадку про сапфічну строфу у "Поетиці" Митрофана Довгалевського.

Він запропонував поглянути на неї як на поєднання трьох 11-складників (з цезурою після п’ятого складу) з додаванням адонія, вписуючи її в силабічну систему віршування, яка домінувала в українській поезії до кінця ХІХ ст.

Сапфічна строфа мала своє продовження в перекладній літературі (І. Франко, Г. Кочур), а також в українській оригінальній поезії (М. Зеров, В. Свідзінський).

Характеризуючи стиль ранніх перекладів Андрія Содомори, доповідач наголошує, що у ритмічному малюноку сапфічної строфи йде за перекладами М. Зерова, а не Івана Франка, який радше імітував ритміку оригіналу. А. Содомора намагається (в доброму сенсі) буквально, доскладно відтворювати давньогрецькі рядки.

Важливо, що це не тільки збереження рівної кількості складів, а й заміна довгих і коротких складів на наголошені й ненаголошені відповідно.

Андрій Содомора є одним з небагатьох, хто поряд з перекладом науково осмислив феномен сапфічної строфи в контексті лесбійської лірики.

На початку 70-х рр. увагу перекладача привернула інша давньогрецька поетеса – Корінна.

До ХХ ст. вона була практично невідомою через погано збережені тексти і брак біографічних фактів. У 1975 р. Содомора зробив перші українські переклади двох її текстів.

Ще однією маргіналією перекладної творчості Андрія Содомори є давньогрецька епіграма.

Цікаво, що до епіграми він знову повертається через 40 років, у 2015 р., шукаючи нові інтерпретаційні ключі. По суті, маємо феномен множинності перекладів у межах творчості одного автора.

Перекладна творчість Андрія Содомори – вдячний матеріал для досліджень у сфері психології творчості, семіотики перекладу, текстології та літературної компаративістики.

занотували: Лариса Козак, Віктор Мартинюк


Частина 1

Матеріали доповіді Тараса Лучука "Marginalia Sodomoriana: Ранні переклади Андрія Содомори з давньогрецької поезії".


Частина 2


Частина 3


Частина 4

День другий

30 березня 2016 року в рамках наукового семінару відділу української літератури Інституту українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України (19-те засідання) відбулася друга зустріч у жанрі інтелектуальної біографії.

Цей жанр вільної бесіди з відомою людиною-гуманітарієм про її інтелектуальне становлення започаткував Центр гуманітарних досліджень Львівського національного університету ім. І. Франка.

Героєм першої такої зустрічі в Інституті був літературознавець, професор Торонтського університету Максим Тарнавський.

Нинішнім гостем став перекладач, письменник, есеїст, філософ, заглиблений у звук та смисл слова – Андрій Содомора.

Автор перекладів з давньогрецької творів Менандра, Арістофана, Есхіла, Софокла, Евріпіда та ін.; з латинської – Горація, Овідія, Лукреція, Сенеки, Верґілія, римських елегійних поетів та ін.; автор оригінальних прозових та поетичних творів.

Розмова стала логічним продовженням та розширеним коментарем до доповіді Тараса Лучука "Marginalia Sodomoriana: ранні переклади Андрія Содомори з давньогрецької поезії", виголошеної напередодні (на 18-му засіданні семінару).

Семінар у дусі вільної бесіди зосереджувався навколо тріади топос – тропос – антропос, тобто місць, ідей та людей, що впливали на становлення особистості гостя, були визначальними для його особистої інтелектуальної біографії.

Бесіда як діалог без початку й кінця, як джерело пізнання себе й світу була центральною віссю цієї зустрічі.

Розмова у вимірах минулого, повсякденного та вічного, настроєвого та невисловного про душу речей та старіння світу, випадок, нагоду та вибір наблизила присутніх до духовного простору Андрія Содомори.

Зустріч зібрала велику кількість слухачів різного віку. Відповідаючи на запитання модератора Данила Ільницького та публіки Андрій Содомора цікаво, спокійно і з ноткою гумору розповідав:

• про перерву в публікаціях у 70-х роках, "списки", можливість друкуватися у "Дзвоні" та "Всесвіті", про видавництва "Дніпро" та "Основи";
• про внутрішню ауру та порятунок від радянської дійсності;
• про домашні бесіди з університетським професором і наставником Соломоном Лур’є, читання за круглим столом Арістофана та невимушені бесіди, що не мали ні початку, ні кінця;
• про педагогічні "метОди" викладачів, конспектування, розуміння і нерозуміння дисциплін;
• про наставників та невипадкових людей Дмитра Ліськевича, Теодозія Возного та Валентину Черняк (невипадкові випадковості, як кожна лінія долі – це пунктир, а кожна точка – випадок, що разом творять лінію долі);
• про брови та руку викладача Михайла Йосиповича Білика, його розповіді про Рим та Грецію;
• про топоси рідного села Вирів, нелюбов до мандрів, непримітність природи як розкіш і любов до замрячених днів, коли легка мжичка розмиває контури львівських кам’яниць;
• про вчителів-мучителів, що викладали давньогрецьку та латинську мови;
• про Рея Бредбері, захоплення зоряним небом і астрономією;
• про улюблену тему "люди і речі", до якої надихнули "сльози речей" у Верґілія; психічну ауру речей та свій текст із дитячою назвою та філософським змістом "Рукавичка";
• про "старіння світу" та "душу речей", ріст і старіння всього людства, наше помилкове розуміння розвитку мови;
• про свою настроєву книжку "Під чужою тінню", про настрій, який не переривається, а снується весь час і як відчути "смак" книжки, вловивши настрій автора;
• про те, що не ми володіємо мовою, а вона володіє нами;
• про витоки творчої меланхолії та працьовитості;
• про осінній день, голі поля та дим від запаленого картоплиння, що снувався над городами, сум, навіяний читанням про Англію та маму (Андрій Содомора зачитав поезію, що відбиває настрої цього дня, збереженого в пам’яті);
• про батьків: маму, що мала вразливу тонку душу, тата з твердою рукою та дивним поєднанням у характері життєвого гарту та ніжності;
• про свою сестру, теж письменницю – Марту Кришталович, про вдячність та близькість;
• про принципи перекладу та забуте слово "переспів";
• про дивну субстанцію – час, який ми можемо сприймати лише серцем і тільки тоді, коли він минає.

занотували: Ольга Бєлявцева, Віктор Мартинюк


Частина 1 (аудіо)


Частина 2 (відео)

Автор: олександр ковальчук