Два приклади варварської вирубки карпатських лісів у Сколівському та Старосамбірському районах.
За сприяння Freedome House та Міністерства закордонних справ Норвегії в рамках проекту "Дрон-погляд на зони екологічного лиха Львівщини".
Село Волосянка (Сколівський район)
Волонтер Ілля Сирко та його друзі опікуються лісами Львівщини і мріють про те, щоб об'єднати зусилля активістів навколо ідеї впровадження громадського лісного патруля.
Попри скептицизм, який сьогодні в українському суспільстві викликають спроби щось і когось контролювати, журналісти переконалися, що така ініціатива вкрай потрібна, а волонтери, які її реалізують, заслуговують на довіру і підтримку.
Ілля Сирко постійно говорить мобільним, координуючи діяльність волонтерів в десятках абсолютно різних проектах.
Він більше не довіряє журналістам, а тому перш, ніж відкрити перед нами свої плани і зв'язки, намагається отримати від нас не просто обіцяну, а буквально клятву, що ми опублікуємо все, що побачимо і почуємо.
Однак його видають очі: вони добрі. А тому хвилин через п'ятнадцять розмови можна нарешті полегшено зітхнути, адже з нами погодився зустрітись інженер лісового господарства, кандидат сільсько-господарських наук, керівник групи експертів з лісу Громадської ради при Львівській ОДА Віталій Майборода і волонтери, які на місцях борються за збереження карпатських лісів.
Проте ні їхніх телефонів, ні прізвищ нам не назвали. Через таку, як нам тоді здалося, надмірну обережність і загадковість, все, що розповідав Ілля, видавалося перебільшенням.
З його слів, нас чекала експедиція не в Карпати, а на Дикий Захід, де лісна мафія – це влада, груба сила – закон, а зброя – єдиний аргумент.
Тоді нереально було повірити, що все це справді відбувається лише в 100 км від європейського Львова.
Тим більше, що восени минулого року Варіанти отримали досвід експедиції в ліси за сприяння начальника Львівського обласного управління лісного та мисливського господарства Анатолія Дейнеки.
У Жовківському державному лісництві журналістам проекту показали зразкове лісове господарство і зразкові вирубки, а також завірили в тому, що з лісами та їх відновленням все добре, тобто в рамках закону.
Близнець Перший
Ми дотримались всіх умов безпеки, як цього вимагав від нас Ілля: виїхали зі Львова рано вранці, туристами приїхали в село Волосянка, що поблизу Славська.
Ні з ким не спілкуючись, швидко вдягнули гумові чоботи й перекинули рюкзаки в старенький УАЗік, що чекав на нас.
Буквально за півкілометра УАЗік пірнув в річку і більше вже не повернувся на те, що в гірських районах зветься дорогою.
Наступні 2,7 км ми їхали просто руслом гірської річки, дно якої, машини перетворили на колії. З обох сторін річку Малу Славку обступали круті лісисті схили гори Близнець Перший.
Отож якби УАЗік зламався, довелось б річкою йти пішки або наверх, або повертатись назад, бо іншого шляху тут просто не існує.
На відмітці три кілометри, на невеликій галявині УАЗік став. Далі треба йти круто вгору але вже вузенькою дорогою, прокресленою слідами гусеничних тракторів між схилами.
Приблизно метрів за п'ятдесят ліс різко скінчився і перед нами відкрилися в зеленому обрамленні руді великі галявини, порізані серпантинами біло-чорних доріг і посипані голками молодих сірих бучків.
Чим ближче ми доходили вершини, тим більш домінуючим кольором ставав сірий, адже весь простір навколо нас був засипаний порізаними гілками і деревами.
Ми йшли нескінченним, рукотворним, дерев'яним килимом серед тиші. З вершини ми побачили сусідні вершини з аналогічними рудими плямами.
Зафіксували їх дроном, і цим же шляхом зійшли вниз до УАЗіку, а потім річкою доплили на машині до села.
Австрійська смерека
Саме Віталій Майборада обрав для нас цей маршрут на Близнець Перший, де в 2012-2013 роках відбулася вирубка.
Адже, на його думку, це наочний і найбільш масштабний приклад знищення карпатських лісів на Львівщині, яке здійснюється найчастіше під приводом боротьби з всиханням австрійської смереки, яку масово висаджувалась в Карпатах в 19-20 століттях.
Загалом, на Львівщині є 22 тисячі гектарів смерекових лісів, які всихають, оскільки ці сорти смереки не є рідними для українських Карпатах.
Так стверджують відомі українські науковці, а лісники на чолі з багаторічний керівником лісової галузі області Анатолієм Дейнекою не лише прислуховуються до їхньої думки, але й проводять активну боротьбу з всиханням смереки.
"2006 року науковці розробили рекомендації щодо заміни смерекових насаджень на змішані. Перший етап передбачає поступове вирубування насаджень, що відмирають, Другий – відтворення бука, ялиці та інших порід, третій – формування молодого мішаного різновікового лісостану. Тож через п'ять років уже можна буде побачити в деяких місцях формування молодого лісу з бука, ялиці, явору та вкраплення смереки. Аборигенна карпатська смерека з невеликою пірамідальною кроною добре пристосована до цих умов. Породи смереки, які завезені й почали відновлюватися після вирубування, доведеться знову зрубати, бо вони все одно скоро почнуть хворіти та поширювати шкідники" (професор Григорій Криницький).
І все ніби правильно, але саме всихання смереки служить прикриттям для проведення цілком законних суцільних санітарних масових вирубок лісів в Карпатах, стверджує Віталій Майборода.
Він припускає, що Анатолій Дейнека навмисно запустив теорію, що в нас "ліси посаджені неправильно, підла Австрія насадила смереку, при цьому забувають згадати, що Австрія планувала рубати смереку у віці 120 років, а ми рубаємо її – в 60".
"Є брехня, а є правда, однак саме гірше – це напівправда. Дійсно, є така біда, що ліси всихають. І тут багато чинників, тому ніхто не може точно сказати чому в Карпатах ця смерека всихає. Але ніхто не довів, що вона всихає всюди. Нема такого. Якщо б так було, вона би вже давно вся всохла. Навіть один із адептів теорії всихання смереки – академік Голубець чітко визначив границі невластивого для неї високогірного поясу, де краще ростуть так звані корені насадження: ялиця чи бук. Отож є місця, де смерека добре прижилась, а є – де погано і всихає. Це таке саме, як з хрущовською кукурудзою. Але це не означає, що кукурудза сама по собі недобра порода", – роз'яснює Віталій Майборода.
Отож лісники оголосили австрійську смереку "ворогом народу" і постановили ліквідувати її як клас, – проводить аналогію Майборода.
"Ніхто не розбирається, чи там корені насадження, які можуть рости і далі будуть рости, чи там оці похідні насадження. Але навіть в цих похідних насадженнях є добра смерека, яка не всихає. Жодного диференційованого підходу немає. У мене є приклади ділянок, на яких лише певний відсоток смереки всох і все, далі вона не всихає. У таких випадках треба проводити вибіркові санітарні рубки, тобто вибирати сухостій. Якби двадцять років саме так лісники працювали, то вже б навели порядок. Але вибирати сухостій невигідно. Тому просто знаходять ділянку з австрійською смерекою, запрошують представника Львівлісозахисту, який підпорядковується Агенції лісових ресурсів, а тому не є незалежним, складають акт і призначають санітарну вирубку нібито з метою оздоровлення лісу", – розкриває вчений механізм маніпуляцій, які дозволяють зовсім на законних підставах масово рубати ліс.
Необхідно наголосити, що згідно українського законодавства, санітарні рубки не мають чітких критеріїв, саме тому під їх прикриттям можна рубати скільки хочеться і як завгодно.
Віталій Майборода наводить ряд інших доказів на користь того, що комусь дуже вигідно саме таким чином "боротися" з всиханням смереки:
"Лісникам постійно треба терміново рубати хвору смереку, – з іронією розповідає він. – І так вони на повному серйозні про це говорять. У них навіть такий шаблон є: треба терміново вирубати, бо інакше наступного року ділянка буде повністю суха, здорова деревина пропаде. Але ліс сам пропасти не може, бо відбувається процес самовідновлення. А ще коли пару вчених прикупити. Наприклад, проректору з лісотехнічного побудувати будиночок в Брюховичах? Якщо Інституту екології Карпат щось підкинути? Тоді нема чого дивуватись, що академік Михайло Голубець в інтерв'ю стверджує, що деревина в смереки така, як вата. Брехня. За фізико-механічними властивостях трохи гірша, ніж у сосни, але набагато краща, ніж ялиці".
Ділянка № 18
"Офіційно це ділянка номер 18, що обслуговується Славським держлісгоспом. У 2012-2013 роках там проводилась санітарна вирубка, варварська вирубка, після якої говорити про природне поновлення не доводиться, це блюзнірство", – розповідає Віталій Майборода.
"Крутий схил, сліди від трильовки тракторами. Це все – порушення, але формально дозволено, бо не ніяких обмежень не прописано в вимогах до санітарних рубках. Ви ж бачите, що там вирубка пройшла на площі майже 100 га. Чому така площа велика? Бо там, як стверджують, смерека всихала. Отож повирубали все, полишали лише бучки і лише частково очистили територію після вирубки. А от подивиться, нові маленькі зелені паростки – це все лишилась смерека. Тобто знову ж відновлюється смерека, та, яка всихає і проти якої всі борються. Ну, посадить хоча б там ялицю, але там нічого не росте. Ми на дворі вже маємо 2016 рік", – аналізує Віталій Майборода наше дрон-відео. Адже три останніх роки він проводить спостереження за цією і сусідніми ділянками.
"Лише в одному місці лісники трошки посадили нові дерева, більшу ж частину території офіційно залишили на самопоновлення. Ось бучки вони лишили, щоб давали насіння. Але, як правило, у процесі природного поновлення, якщо там росла смерека, то там вона й відновиться. Хоча є площі, де відновлюється ялиця, яка не всихає. Тут мав би відновитись бук, але поки він відновиться, спочатку там з’явиться береза і осика, тобто років через 40-50 там може і ялина проб'ється. Але зразу там ялиця і бук не відновляться. Вони спекулюють. Допустимо, минулого року в об’єднанні зрубали 2700 га. І кажуть, що відновлять. А потім вже додають, що посаджено буде лише 1200 га. А 1600 га – лишають на природне поновлення. У горах навіть згідно статистики лісники садять одну третину. На рівнинах – більше", – пояснює Майборода.
На Заході спочатку сприяють природному поновленню, ліси розчищають, підсаджують, там де нема.
Коли ліс підріс, то ставлять канатну установку і нею забирають ліс. А у нас це все – трильовочні волоки, якими їздив трактор.
Дейнека ні за що не відповідає
Ми звернулись з офіційними запитами до Державного агентства лісових ресурсів і Львівського обласного управління лісового та мисливського господарства щодо того, хто коли і на яких підставах проводив рубку на горі Близнець.
Ми також попросили дати роз’яснення, чому не проведено лісовідновлення, і чи був покараний хтось за варварську рубку. Держагентство просто переадресувало наш запит на обласне управління.
Останнє ж, сховавшись за букву закону, відмовилося надати нам будь-яку інформацію, окрім статистичної (непотрібної нам).
Також ми отримали пораду звернутись безпосередньо в лісництва і до правоохоронних органів щодо матеріалів та документів конкретних вирубок. На наш запит щодо Сколівського лісництва ми так і не отримали відповіді.
Волонтери
Припинити варварські рубки в околицях Волосянки вдалось лише завдяки зусиллям волонтерів, які в 2014 році об'єднались в громадську організацію "Зелений ліс".
Ілля Сирко організував нам зустріч з ними. Вони до сих пір відчувають на собі постійний пресинг з боку офіційних структур, які ведуть лісове господарство на Львівщині, отож попросили не розголошувати їхні прізвища.
"Як тільки революція почалась, ми зібрали схід села. Сказали директорам: перестаньте рубати. Було все, вдень ми до п'яти машин зупиняли і вертали, наших активістів звільняли з роботи, палили їхні хати і автівки. Але нам вдалось добитися обрання нашого активіста головою сільради і сьогодні Сколівський держлісгосп взагалі не проводить вирубок у нас, а "Галсільліс" – підприємство Львівської облради, всі вирубки узгоджує з активістами. Якщо ми це лишимо, то все вернеться назад", – розповідає один з активістів.
Щодо гори Близнець, то місцеві волонтери добиваються проведення лісовідновлення на вирубаних ділянках.
"Я давно сварився з лісничим, бо попри моєї хати тече Мала Славка. Сама чиста вода, корова пила, я ранком вмивався. Криниці не треба було. Коли почалися рубки – річка обміліла, вода брудна, риба щезла. Я ходив до лісничого, хоч тим повинна займатися природоохоронна прокуратура, але він сказав нам: "Запізно. Ви не докажете, що річкою ліс возили". А що вертольотом? Більше дороги нема. І не треба нічого доказувати, адже за рік часу вода буквально на півтори метри пішла в глибину. На самій верхівці було два потічка: холодний і гарячий, так їх більше немає", – роз'яснює нам активіст.
"За посадку дерев страшні гроші закривають. Посадка зараз – 2,5 тис. гривень за гектар. Вони відрапортували, що посадили, а нічого не зробили. Очистку також закрили. А бачите, яка тут очистка?", – обурюється він.
Запитуємо, які конкретно кроки робились для того, щоб впорядкували Близнець?
"Ми писали Президенту, Ляшкові, Самопомочі. Ляшко відписав, щоб ми голосували за його партію, а від Самопомочі нардеп Березюк приїхав через місяць, привіз міністра і ще двох людей з Києва. Лише після цього зняли з посади голову Сколівського держлісгоспу. Але так більше нічого і не зробили", – розповіли активісти і додають: "Ліс для нас – єдина можливість жити і розвиватися. Сьогодні кожний третій мешканець нашого району на заробітках. Вже який рік немає зими, турист не їде, доходів немає. Тому вся громада готова захищати ліс. У нас є жіночки, яких ми кличемо на допомогу. Нещодавно вони допомогли нам не пустити до лісу нові фінські трактори "Галсіллісу". Ми розвернули їх і гуртом провели за село. Це добре, що людей ще можемо підняти, бо іншого виходу нема".
Село Тиха (Старосамбірський район)
Знову гумові чоботи, сучасний джип замість УАЗіка, заходи безпеки (нас чекали одразу ж в двох місцях, але остаточно ми визначилися з маршрутом в останню хвилину), і ось волонтери проекту в супроводі Іллі Сирка й активістів ГО "Майдан" Миколи та Богдана завертають за Старим Самбором в напрямку села Тиха.
Знайомимось з нашими новими супутниками, які, як з'ясувалося, вже декілька років намагаються рятувати ліс від варварських вирубок у Старосамбірському районі.
"Підчас революції створили ГО "Майдан". Бачимо весь той бардак, що був при всіх владах, але зараз він – особливий, і тому серце розривається. Лісу практично нема, "Галсільліс" і державне лісництво вирізали майже все. Рік тому ми в Хирові два тижня пікетували залізничну станцію і перекривали дороги. Тоді трохи призупинили. Відкрили три чи чотири кримінальні справи, щодо керівника "Галсільлісу" Степана Куця також. Але їх з райвідділу забрали у Львів, і жодну справу так і не завершили. Куця перевели в Турку, а нового керівника ми не дали затвердити. Але цієї осені і зими ліс знову дуже різали. У Хирові через день йшли вагони з лісом, машини ми вже навіть не рахували. У Лопушанці, за Стрілками, люди не пустили автомобілі, перевертали, вигружали ліс. Зараз в нас є десять активістів, було більше, але хтось на роботу поїхав, хтось розчарувався, бо це – як головою об бетон битися. Ми громадськість збираємо, проводимо збори, щоб не дозволяти вирізати. На даний час є лише один механізм: людською силою не пустити в ліс", – розповідає Микола.
Тим часом дорога біжить берегом річки Лининка і ми зауважуємо господарські будівлі вздовж неї. Це пилорами, вони різних розмірів, але їх потік нескінчений.
"У районі 200 неофіційних пілорам. Кожна пилорама "кришується" кимось з силових структур або влади, і ріжуть, не маючи совісті", – пояснюють хлопці.
На одному з поворотів у джип підсідає немолодий мисливець з сивими вусами. Микола і Богдан звуть його Дідом.
Ми далі вирушаємо в напрямку українсько-польського кордону, і Дід просить рухатись нас швидше, адже переживає за те, що інформація про наш візит вже дійшла до тих, хто б не хотів бачити сторонніх у цих лісах.
Пилорами разом з іншими будівлями зникають, натомість на узбіччі дороги з'являються зрубані дерева, неприбрані гілки, багно від коліс тракторів і лісовозів, іншими словами – ознаки того, що в цьому місті проводяться активні рубки та вивозиться деревина.
Дід дає команду зупинитися. Ми навіть не встигаємо зануритися у ліс, як на дорозі виникли білі "Жигулі", які висадили коло нашого джипу чоловіка у камуфляжі.
Спілкування з прикордонником пройшло без ексцесів. Він лише перевірив документи та відпустив нас з Богом. Ми продовжили рух в бік кордону ще на декілька кілометрів.
У машині запанувала тиша, адже навіть місцеві хлопці були здивовані побаченим. Микола кожні 100-200 метрів пригальмовував джип, щоб зняти на камеру той хаос, який залишили після себе невідомі лісоруби.
Дід знову дав команду зупинитися. Цього разу ми чітко почули звук елктропили і голоси людей. Складно сказати, як далеко це було, але за словами Миколи, до самого кордону лишалося метрів 400-500.
Ілля та активісти "Майдану" кинулись шукати лісорубів, в той час як Дід відвів нас буквально на два метри вбік від узбіччя дороги і перед нами відкрилась невеликих розмірів галявина.
"Ніби тут Тунгуський метеорит пронісся", – зітхнув хтось з нас.
Тихі варвари
"На цій ділянці росла смерека з буком. Очистки після вирубки жодної не проведено, лісовідновлення також. Не можу визначити тип рубки, бо жодних правил не дотримано. Не розумію, чого вони полишали дерева, які можна було вирубати. Кордонів ділянка немає. Враження: зайшов, що краще вхопив і скоріше втік", – коментує Віталій Майборада відзняте нами відео.
Зайве казати, що будь-якої офіційної інформації щодо даної вирубки нам не вдалось отримати від офіційних структур.
Хоча ми дуже намагалися, і навіть надіслали в Галсільліс і Львівське обласне управління лісового та мисливського господарства GPS-координати ділянки, на якій побували.
Проте, як з'ясувалося, карт з прив’язкою координат ділянок з координатами GPS просто не існує.
Натомість місцеві активісти стверджують, що "бєспрєдел" з вирубками організували самі лісники.
"Лісник – Бог і цар в цих місцях, – розповідає Дід. – Ви бачили, біля дороги сховані три трактори. Вони належать єгерю і то він все робить (рубає ліс). Але на ньому нічого не рахується. Я був депутатом сільської ради, і знає, що він має якусь забудову, але переписав її на брата, він тіпу "чесний єгер". Тут все до останнього часу "кришував" Чабаненко з Радзієвським.
Останній потім побачив, що його намахують і відступив. Вони заснували мисливське господарство "Вепр" (офіційно ТзОВ "Мисливське господарство "Вепр" належить екс-депутату Львівської облради Юрію Доскічу), розводять та продають вепрів.
І під цим прикриттям рубають ліс. Якби знали, то ті трактори сховали, а так сто процентів ми їх застали зненацька".
Історія боротьби за ліси в Тихій, зі слів Діда, сповнена драматизму не менше, ніж в Волосянці.
"Роки два-три тому вони хотіли мене посадити, бо заважав. Вони мене страшили, дітей страшили, погрожували побити. Я кажу: давай, але ні ви, ні ваші діти в бронєжилєтах не народжувались, – розговорився він, коли ми вже вертались. – Тоді вони підключили генерала з міліції. Мене привезли в міліцію, не били, бо я мав диктофон. Жінка дала. Скрутили і навіть не дали інсулін вколоти".
Поки ми слухали Діда, нас обігнали вже знайомі білі Жигулі, і раптом зупинились в місці, де не можливо було розминутися двом машинам.
З автомобіля вийшли двоє чоловіків спортивної статури. Ми не встигли зорієнтуватись, як Ілля Сирко кинувся до них з’ясовувати, що сталося.
Чоловіки пояснили, що заглох двигун. Ми не почули, що відповів їм на це Ілля, але вже за хвилину хлопці сіли в Жигулі, завели нібито зіпсутий двигун і звільнили нам дорогу для проїзду.
"Вже їде, вже не заглохла", – посміхнувся Дід, який був свято переконаний в тому, що лісники свідомо спробували заблокувати нам виїзд з їхніх володінь, аби не допустити витоку невигідної для них інформації.
Місцеві активісти також в цьому не сумнівалися.
Після цього інциденту ми почали розмову з місцевим активістом, бійцем АТО Богданом, який розповів, що місцеві мешканці навіть не можуть добитися від лісників дозволу на вирубку дерев на дрова.
На тлі того, що ми щойно побачили, це звучало достатньо дико.
Адже масовість вирубок, навпаки, свідчила на користь того, що майже все населення в Тихій і навколишніх селах лише й заняті тим, що рубають ліс.
"Лісники просто вони заробляють гроші і ні на кого не зважають. Нема про що говорити, щоб простій людині дали можливість заготувати дрова безкоштовно, як це є згідно закону. Не дочекаєшся. От для бійців АТО виділили по п'ять кубів дров. Так привезли лише два куби і довелось потім чекати. Але в районі багато нас, атошників, чоловік 600, то ми зібралися, прийшли, нагримали, і добилися, щоб нам видали те, що обіцяно", – заперечує наші враження Богдан.
Згодом ми ще зупинилися на березі річки Лінинки, де дроном відзняли пилораму. Ми запитали в активістів про негативні наслідки вирубки лісів і про те, що, на їх думку, необхідно зробити, щоб переломити ситуацію.
"Люди жаліються, що там, де є лісові потічки з гір (бо села переважно між схилами гір) і де вирізається ліс, то сніг скоро тане. Потічки зносять прибудови, присадиби людські, все це лихо. Бачите, береги річки, мости провалені. Це також вода позносила. Гірше того, ніхто ліс не насаджує. Ми просили показати нам хоча б один гектар, де нові насадження. Ні "Галсільліс", ні державне лісництво нам такого не показали, хоч ми офіційно до них зверталися. Лише на папері ведеться відновлення лісів в районі. І це при тому, що той же "Галсільліс" має перед районним бюджетом заборгованість сім мільйонів гривень. Борг лише за минулий рік виріс на мільйон гривень. А коли запитуємо, як віддавати борги будуть, відповідають – рубати ліс. Якесь замкнене коло", – висловлює позицію мешканців Микола.
Партнери проекту: Товариство "Зелений Хрест", департамент екології Львівської ОДА, кафедра нових медій ЛНУ ім. Івана Франка.
