Великодній Львів: від туалетного паперу з Путіном до безхатьків

На головній вулиці Львова ніде яблуку впасти: на Великодньому ярмарку неквапно розгулює колона туристів, а продавці переступають із ноги на ногу в очікуванні нового клієнта. 

Звідусіль чути безліч мов: англійська, польська, іспанська і навіть французька. Як на диво, за час прогулянки Великоднім Львовом російської мови чутно не було. 

Абстрагувавшись від шуму і нескінченної метушні, починаєш чути запах диму і засмаженого шашлика, через метрів сто ніс лоскоче вже аромат кави. Втім цю приємно-романтичну нотку в один момент псує якийсь чолов'яга, що проходячи повз, на весь голос матюкає когось у телефонну слухавку.

У той час підприємливі жіночки блукають ярмарком і площею Ринок, продаючи футбольним фанатам шарфи, приурочені до сьогоднішньої гри Шахтар-Севілья. Поміж працею встигають навіть попити пива, просто посеред вулиці.

З гордо піднятою головою по проспекті Свободи граційно проходить жіночка, вбрана у червоно-чорне карнавальне плаття й великий капелюх із вуаллю. Таким видом вона, безперечно, привертає увагу людей, що проходять поруч. Уважно роздивившись, що написно на возику, який жінка везе, стає зрозуміло: львівський маркетинг вийшов на новий рівень.

Як гриби після дощу перед святами повилазили представники турфірм, що пропонують гостям найрізноманітніші екскурсії Львовом. Зараз їх можна побачити практично через кожних двісті метрів. І не було б у цьому нічого страшного, якби кожен із цих екскурсопродавців не хапав тебе попід руки, щоб переманити від конкурента. У такі моменти розумієш, що бути туристом – справа не з легких.

Чого тільки не побачиш у дерев'яних будиночках ярмарку: тут тобі і вишиванки, і писанки з пасками, стандартний набір сувенірів, книги, іграшки, різні солодощі та інші смаколики. Але, звичайно, без килимка для ніг чи туалетного паперу із зображенням Путіна у Львові – ніяк.

Просто пройшовшись головними вулицями Львова, з першої хвилини розумієш: у місті всі приготувались до напливу туристів, які от-от допоможуть заробити кругленьку суму.

Тож кожну вільну місцину на площі Ринок та проспекті Свободи окупували то продавці з візочками різного краму, то туристичні автобуси, то гігантські літні майданчики львівських кав'ярень. 

Не дивно, що корінному львів'янину зазвичай ні Великодні ярмарки, ні святкові забави в центрі міста посеред сотень тисяч туристів просто нецікаві. Всі такі атракції розраховані лише на заможного іноземця, який готовий заплатити чималу суму за сувенір зі Львова.

Але найприкріше те, що посеред всієї пасхальної помпезності Львова, коли ти вже втомився від постійного шуму, раптом помічаєш безхатька, який порпається у смітнику й допиває залишену кимось каву.

В цей момент стає і сумно, і гидко, адже розумієш: жодні ярмарки, фестивалі й свята не допоможуть Львову здобути ту бажану європейськість, коли на фоні пишно організованих свят у центрі міста малозабезпечені люди змушені шукати недоїдки у контейнерах для сміття.