Юрій Андрухович: Ми живемо для того, щоб нашим дітям вдавалося більше, ніж нам

Юрій Андрухович: Ми живемо для того, щоб нашим дітям вдавалося більше, ніж нам

Богдан Боровий,  10 травня 2016

Розмова з Юрієм Андруховичем на Флюгерах Львова 2016.

З Юрієм Андруховичем мав змогу бачитися на етно-джазовому фестивалі Флюгери Львова.

Письменник прийшов ще у переддень свого виступу з Karbido, коли на сцені у внутрішньому дворику ратуші грали AtmAsfera та спільний проект гурту ShockolaD і польської співачки Ewa Novel.

Тоді ж домовився з Андруховичем про розмову, що відбулася наступного дня у тому ж дворику. Коли ми говорили, то на сцені джазували поляки Piotr Baron Quartet.

Розмова вийшла доволі стислою, оскільки Андрухович, як на мене, хвилювався через свій виступ.

Які враження від Флюгерів?

Я, здається, взагалі вперше на цьому фестивалі, тому не маю з чим порівнювати. Колись постійно відбувалось прокидання з Мертвим Півнем, так що це була така особлива подія в житті Львова. Те, що фестиваль і далі відбувається, – це чудово.

Я вчора прослухав два концерти і мушу сказати, що змішаний склад поляків і української групи Shokolad показав дуже добру якість, дуже добрий виконавський рівень.

Ми зараз знаходимося в такому місці, де відчувається як мало люди слухають музику. Але з іншого боку, чимось треба розважати. Тут, можливо, треба на майбутнє враховувати, щоб у виконавців було більше динаміки і гучності.

От традиційний джаз – я б хотів його навіть слухати, але тут це якось погано мені йде.

Можливо, тому що Флюгери не лише суто етно-джазові. Організатори фестивалю кажуть, що склад виконавців фестивалю доволі-таки еклектичний, але приставка етно-джазовий добре відлякує гопоту.

Це так, винахідлива ідея. Як на мене, поняття "джаз-музика" і "етно-музика" вийшли за межі звичних уявлень, тому все гаразд. Еклектика? Я схильний сприймати еклектику як позитив, а не як негатив.



Чому Вас раптом після стількох років літературної роботи пробило на мелодекламації, якщо так можна назвати те, що Ви робите спільно з гуртом Karbido?

Насправді я з юних років хотів бути музикантом, хотів виступати у якомусь бенді, але не навчився гри на жодному інструменті. Доступним мені інструментом були тексти, слова, але для цього треба пройти певний шлях, щоб ці тексти здобули певний рівень, певну вагомість, тобто щоб вони стали текстами вагомого поета і щоб я міг працювати з музикантами хорошого, справжнього рівня.

По своєму це дуже невипадково, це певний біографічний шлях, в якому дуже сильно присутня мрія юнацьких часів.      

Що домінує у цій творчості музика чи поезія? Іншими словами, музика заради поезії чи поезія заради музики?

Рівень, коли поезія домінувала, уже давно позаду. З Karbido – це вже рівноцінні складові, як музика, так і поезія. Я не тільки приношу тексти і їх декламую, а беру участь також у створенні музики. Тому мені дуже важливим та цінним є те, що музика, як така, сама собою являє.

Але наскільки це допомагає поезії самій по собі? Мабуть, хоча я підозрюю, що я цими виступами втрачаю частину цих людей, які звикли до мене ставитися як до письменника. Вони не можуть сприйняти цих виступів з музикантами і перестають приходити на мене. Одних втрачаю, інших знаходжу.

Як Ви ставитеся до того масованого експорту поезії класиків в сучасну українську рок- поп- етно- і т. д. музику? Приміром, як Вам спроби Кому Вниз?

Це нормально, позитивно, аби тільки їхня музична творчість була адекватною за своєю напругою, за своїм наповненням, за духом. Кому Вниз – це взагалі великі майстри.

Karbido вперше їх послухали позавчора. Вони взагалі-то знають українську музику, але Кому Вниз їм не доводилося перед цим чути, і ось вони під дуже сильним враженням.

Якби це питання було б про Середу з компанією, то я обома руками за. Але є цілий ряд, м'яко кажучи, сумнівних музичних пропозицій.



Шевченко зараз актуальний? І чи він взагалі для Вас є авторитетом?

Так, він безумовний авторитет, але в тому сенсі, що його постать, тобто ті тексти, що залишилися, це на якийсь відсоток поезія, але страшенно важлива його бунтівна позиція.

У цьому сенсі Шевченко дуже актуальний, тому що у нього один з ключових моментів – це постійний процес проти будь-яких проявів несправедливості. Як довго несправедливість буде в цьому світі панувати, так довго він буде залишатися в цьому світі актуальним.

Ще раз хочу повторити, що поетичні тексти тут лише один із проявів цього. Тому він мені важливий і актуальний як цілісність, і, зокрема, як людина свого часу, яка виросла поза цей час.

Як Ви ставитеся до такого доволі нетрадиційного методу написання віршів, коли активно використовується Google, інтернетівські словники синонімів і рим, але при тому поезія виходить все ж таки унікальною? Коли шліфують поетичні тексти з допомогою комп'ютера?

Я не хочу здаватися якоюсь надто консервативною особою. Мені такий метод видається цікавим, але я сумніваюся в тому чи він як автор достатньо задоволення отримує в цьому процесі. Боюся, що це дуже відрізняється за якісним рівнем від давнього традиційного поетичного мислення і творення.

Не боїтеся, що дочка Вас перевершить на літературному поприщі?

Та нічого, чого боятися? Я думаю, що це так чи інакше це неминуче станеться. Ми ж для цього і живемо. Ми живемо для того, щоб нашим дітям вдавалося більше, ніж нам.

Ви свого часу перекладали поезію американських бітників, тому добре знайомі з їх філософією. Водночас вони дуже близькі до неформалів, можна сказати, є їхніми дідусями і бабцями. Як Вам сучасні українські неформали і чим вони відмінні від, скажімо, неформалів дев'яностих років?

У дев’яностих це було, мабуть, ризикованіше. Групи цих людей були малочисельніші, і вони справді ризикували, тому що цей був час панування гопників.

А на сьогодні це неформальство стає певним мейнстрімом. Це свідчить про певний суспільний прогрес передусім. Тобто про те, що це охоплює більше людей серед молоді.

З іншого боку, воно десь знецінює окремо взяті прояви, але назагал можна сказати, що в нас потрошки змінюється цей людський ландшафт у бік такої нормальності, так як це є у країнах, які розташовані західніше нас. Тепер уже за зовнішнім виглядом необов'язково визначиш що ця людина з України. Можна по всякому думати, і це добре.

А чи не здаються Вам хіпстери пустою субкультурою?

Гадаю, що не можна через узагальнення це робити. Є ті, хто пустий глек, є ті, хто наповнений глек. Тут все дуже індивідувально.



Ви недавно написали колонку про те, що Львів це "місто, з якого втікає ІТ". Міський голова Львова Андрій Садовий написав Вам відповідь, в якій зазначив, що він Вам дзвонив і після його розмови Ви були втішені. Що Вас втішило?

Мене втішило, що він, виявляється, ще реагує на тексти. У нас небагато таких політиків, які би реагували на якийсь мій текст і дзвонили. По-друге, мене втішило, що він має таку інформацію, оптимістичнішу.

Але в той же час (я ж у своєму тексті не назвав конкретного прикладу компанії) він знає приклади позитивні. Я знаю приклади негативні, коли люди справді поїхали зі Львова геть. Це необов'язково ті, про яких він розказує. Але в цілому це дуже добре мати обмін думками, тим більше з паном Садовим.

Колись Ви висловлювали думку про можливість відокремлення Криму і Донбасу. Це відбулося, але чи не в занадто моторошний спосіб (особливо у випадку з Донбасом)?

Це не відбулося у той спосіб, який би я пропонував. Ми не маємо картини на сьогодні, що насправді відбулося. Ми ще не знаємо, тому мені складно сьогодні це коментувати – чи був я тоді правий чи не правий. Ми не вийшли на фінальний епізод.

Андрухович дякує мені і до нього підходять музиканти Karbido, з якими він жваво обговорює, очевидно, їхній виступ на сцені.

А наразі там грають хлопці з Piotr Baron Quartet, причому ледь не половину їхнього часу на сцені забрав собі барабанщик, постійно вправляючись у своїх джазових соло.

Меланхолію цих соло лише посилював дощ і вітер. 

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.