Євстахія Шимчук: Картинна галерея просто волає про порятунок

Євстахія Шимчук: Картинна галерея просто волає про порятунок

Варіанти,  19 травня 2016

Розмова з мистецтвознавицею, колишньою начальницею відділу культури департаменту гуманітарної політики Львівської міськради Євстахією Шимчук про музеї Львова.

Пані Євстахіє, як би Ви охарактеризували сучасний стан музейної справи в Україні та у Львові?

Почнемо з привітань великої і величної спільноти музейників України.

Перехідний період у державі затягнувся на чверть століття. Системи поборюють одна одну з перемінним успіхом; культурні процеси відбуваються паралельно, це наче Інша Планета.

Прекрасна, часом не зрозуміла на перший погляд, але вона щомиті присутня: у слові, музиці, вишивці, різнорідних формах дизайну. Люди, дотичні до процесів у культурному просторі, шукають і знаходять, відроджують вагомі імена усіх "розстріляних епох".

Тому важливо подякувати музейним працівникам за те, що їм вдалось зберегти колекції в такому стані, як воно є.

Тобто законсервувати?

Це під великим знаком запитання. Адже всі ще пам'ятають про крадіжки з експозиції у Львівській картинній галереї, заміну картин М. Глущенка у Національному музеї України, нещодавні втрати Національного музею у Львові (2004 і 2011 рр.). 

З одного боку, музеї покликані оберігати скарби, наш національно-культурний і мистецький фонд. Але стається так, що ми не впевнені в тому чи весь золотий музейний фонд збережений?

Впродовж останніх років відкрито чимало приватних музеїв; Музей народної ікони, колекцію зібрала Ольга Богомолець, на Подолі в Києві функціонує Музей сучасного мистецтва п. Цюпка. Як формувались ці музеї, я не беруся казати. Тільки знаю статистику, що за час незалежності України на Львівщині, зокрема, згоріло більше дерев'яних церков, аніж було знищено за період "агресивного атеїзму".

Важко з тим погодитись? Я романтик-ідеаліст вважаю, що якщо згоріла церква чи зникли твори з музею, то хтось обов'язково має покинути місце праці. Ніхто – не покараний. Навіть догану ніхто не отримав. Враження, що це стало нормою.

Існує великий розрив між практиками і керівниками установ. Віце-прем'єр з гуманітарних питань, у минулому міністр з питань культури В'ячеслав Кириленко запровадив телезустрічі з відомими діячами культури "Проблеми у кожній ділянці та їх вирішення". Дивитись і слухати – повчально й смішно.

Людина посіла високу державну посаду й не знає куди і для чого прийшла. Керівник не готовий до побудови магістралей розвитку культурного простору в Україні.

Євген Нищук – чудовий голос Революції Гідності, а тут треба "режисера" таланту Леся Курбаса для реформ: вивчити розбалансованість між міською, обласною і державною власністю, розбіжності у "Законодавчих та нормативних актах з питань культури і мистецтва", сотні візитів, засідань тощо – без визначення пріоритетів і врахування "жадібності мільйонної армії посередностей" щодо "нагород за вислугу і багаторічну працю" – спливе дорогоцінний час реформ.

Проблемний підбір кадрів й "консервація" директорського корпусу – велика загроза у зміні поколінь й впровадженні технічних новацій.

Думаю, кожний міністр, з приходом до влади, мав би зробити облік маєтностей якими управляє і шанувати Таланти. Склалася у нас "добра традиція" нагороди отримують директори тільки за те, що "він директор", а бажана назва посади – "гендиректор"?

У Львові часто крадуть з музейних фондів?

У кожному музеї є втрачені твори, тобто – не фашисти вивезли чи радянська влада вилучила, а ті, що втратили за час Незалежності. Янукович мав приватну колекцію, може, й до нього потрапили експонати з львівських музейних фондів і їх вдалось вивезти в Ростов-на-Дону. Ніхто цього не знає, бо не перевіряли.

У Львові – багато крадіжок й зникнень раритетів. Маловідома історія. Свого часу щезли твори живописця Михайла Козика з приватної колекції. Перед зникненням, вони побували на виставці в одному з львівських музеїв. Слідчий з'ясував, що саме працівники музею звели родича власниці з покупцями-колекціонерами, от він і виніс картини з дому.

Якщо щось зникло, то треба шукати. Однак зараз музейними крадіжками практично не займаються. Тут не можуть реформувати Прокуратуру…

Музеї також формують експозиції та виставки з власних фондів. Як з цим у Львові?

Справді, мало зберегти, треба показати свої колекції. І в цьому плані львівські музеї мають добрий досвід розширення експозиційних площ. Особливо в добу інтернету, коли в будь-який музей світу можна потрапити віртуально.

У Олеському замку, внизу, там де костел Капуцинів, Борис Возницький зробив відкриті фонди, які можна досліджувати, милуватись портретами, іконами, скульптурою тощо. Він слідував за світовими стандартами, звичайно, в міру фінансових можливостей.

Коли ж я останній раз була в фондах Картинної галереї – враження сумне.

Будинок на Стефаника не відремонтували. Воно колись завалиться, і ми всі розведемо руки і скажемо: "Ну, завалилось" Герой України Борис Возницький скерував десятки листів-прохань до керівників усіх рівнів щодо капітального ремонту будівлі музею і його словесно запевняли обіцянками три Президенти України й чотири Прем'єр-міністри України і добрий десяток начальників різних будівельно-ремонтно-реставраційних управлінь.

Гроші на тимчасові проекти й так "любі" на Львівщині ювілеї 50-60 річчя завжди знаходять. А Національний музей не відремонтували й до нині якби не Саміт Президентів. Час минає швидко і ремонтні роботи необхідно проводити регулярно у "Місті Музеїв і Туризму".

Розширення площ й належне їх утримання, постійні ремонти – мають бути під зеленим світлом у роботі очільників усіх рівнів і рангів. Тут вже має держава долучатись, тому що сам музей, яких би меценатів він не мав, не може з цим впоратись.

А в нас великі гроші витрачають на проекти-метелики. Це такий метелик. Його показали на площі Ринок перед входом в Ратушу і швидко закрили.

Добре, що ти встиг побачити, своєрідне розтринькування грошей в той час, коли Історичний музей потребує постійної уваги – це обличчя міста, і Картинна галерея просто волає про порятунок. Те, що частину творів з галереї перенесли в Палац Потоцьких, не врятує ситуацію.

Може, журналісти зможуть донести до очільника області, мені хочеться вірити, що він освідчена людина, виховувався в родині вчителів. Він може почути. Бо в тому безладі, в тому бездоріжжі, в тих великих втратах коштів, які закопуються у дороги, в тому економічному хаосі, звичайно, про культуру ніхто не хоче чути.

Виживають великі корпорації і приватні музеї, тому для державних музеїв сьогодні перспективним є укрупнення задля збереження. Почуйте мене люди.

У Львові є прекрасне ціле музейне містечко: Палац мистецтв, Палац Потоцьких і Картинна галерея. Це все будувалось, щоб створити комплекс. Така мрія була Бориса Возницького, Еммануїла Миська, Йосипа Садовського й тисяч діячів культури.

Масштабний проект для розвитку й культурологічних процесів у "Місті Музеїв і Туризму" у Львові.

Будинок на Стефаника потребує ремонту, значить колекцію переносять у Палац мистецтв, роблять ремонт. Але приміщення Палацу мистецтв передати з обласної в державну власність, якщо депутатський корпус ще не усвідомлює величі й масштабу проекту – просто віддати приміщення у користування ( в оренду) установі культури.

Якщо такий комплекс створити, то ми б мали чудовне музейне містечко закритого типу й виставляли б не 3, а 20 відсотків експонатів зі збірки Картинної галереї.

Водночас, вирішили б проблему відсутності експозиції сучасного мистецтва. У багатьох містах України такі музеї уже функціонують, ми ж постійно хизуємось своїми успіхами у ексклюзиві кав'ярень. Кава – це прекрасно!

Отож у Палаці мистецтв можна було б експонувати твори авангардистів "Артесу", "АНУМу", "Шістдесятників" й сучасного мистецтва.

Світ відкритий для молоді – вони талановиті й вільні отримують нагороди та множать Славу нашого міста, згадаю лишень два прізвища: Сергій Петлюк й Тереза Барабаш, вітаючи їх з перемогами у європейських просторах.

Свого часу місто подарувало Галереї мистецтв біля 1000 творів сучасного мистецтва 60-90 рр. ХХ ст. З усіх директорів музеїв тільки один Борис Возницький погодився прийняти, ніхто не хотів, бо розходиться про площі, збереження, облік. Це великий об'єм роботи.

Інші музеї Львова також мають проблеми з виставковими площами?

Для музеїв проблема приміщень суттєва, їх можна винести за центр. У Кракові музей сучасного мистецтва не зовсім в центрі, хвилин 20 йти, але це новозбудовані приміщення. У нас же ніхто нічого не будує. Може, колись дійдуть руки до цього.

Національний музей ще з 60-х років має проект розбудови музею на вул. Драгоманова. Отже плани і проекти є, і місце є. Разом з Картинною галерею, у Львові вже маємо два об'єкти, для яких є місце, тільки треба це зробити.

Історичний музей, натомість, має дуже багато приміщень Коли багато філій і відділів, воно все, звичайно, обліковано, але існує хаос та незатребуваність багатьох приміщень.

Поруч з ним є ще Музей релігії та ряд інших музеїв. То чому б їх не об'єднати і не утворити третю важливу "музейну країну" у центрі самого Львова? Якщо об'єднати історичний з іншими в центрі, то тоді б можна було впорядкувати їх площі.

І третє, що важливо, науково-освітня робота, яку проводять музеї. Якщо музей – просто "консервна хатка" існує для себе коханої, то це теж має право на існування, але не розвитку. Людям треба пояснити, що це таке, які раритети зберігаються і виставляються.

В Україні – цей процес налагоджується – запроваджено "премії" за кращі експозиції.

Режим робочого часу не співмірний з вимогою глядача?

Відсутня логіка – "музеї України і українці". Музеї закриваються в 17:00, а люди в нас працюють до 18:00 і 19:00. Як їм потрапити в музей? Тільки у вихідні. Але тут проблема в негнучких цінах, які для більшості багатодітних українських сімей достатньо високі.

Неправильно поставлений менеджмент, немає логістики. Міністерство також недопрацьовує в тому плані. Саме воно б мало змінити робочий ритм музеїв або дозволити, щоб кожна інституція самостійно це зробила. Таку негнучкість вони мотивують це тим, що треба опечатати установу, щоб не було крадіжок.

Ми з великим задоволення розкошуємо у музеях світу і мріємо про зміну обличчя музеїв України. Іноді, виникає бажання впроваджувати досвід музейництва Наталії Заболотної. Щасти нам усім і не тільки у музейній справі.

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.