Те, що не спалять – отруїть землю довкола Жовкви.
За сприяння Freedom House та Міністерства закордонних справ Норвегії в рамках проекту "Дрон-погляд на зони екологічного лиха Львівщини".
Тридцятий кілометр траси Львів-Жовква-Рава-Руська нічим не натякає на те, що неподалік є завод з переробки рештків тварин.
Він захований від людей: до найближчого села – Волі-Висоцької – 1,5 км, до решти сіл (В'язова, Замочок) та до Жовкви – 2 км. До того ж, природною "огорожею" для заводу є невеличкий лісок.
Офіційно це Жовківська філія державного підприємства "Укрветсанзавод". Народна назва – костомельний.
Ще не доїхавши до нього, зауважуємо густий дим, що піднімається вверх просто з подвір'я. Схоже, що труба, яка здіймається над ним, не фільтрує їдкого диму, перш ніж його разом зі смородом понесе за вітром.
Та з наближенням до заводу посилюється неприємний запах, якого раз-по-раз підсилює вітер. Депутат Жовківської районної ради Ігор Муравський розповідає, що сировину для утилізації сюди звозять з усієї області: конфіскат з кордону, кості та тельбухи з м'ясообробних цехів, скотобоєнь.
Їх тут перемелюють на м'ясо-кісткове борошно, яке використовують як добриво, та як добавку до корму для тварин. Жир – на виробництво мила.
Та все ж небезпеку несуть туші тварин, які були інфіковані, трупи бездомних собак, котів, – це все підлягає спаленню.
Та останнім часом селяни зауважили, що сюди почали вчащати вантажівки зі сміттям, а з ґрунтової дороги, що веде від заводу до траси, вони їдуть навантажені піском. Вони й взялись бити на сполох – запідозрили утворення підпільного могильника на землі довкола заводу. Вдавались до перекривання дороги.
Вони побоюються, що шкідливі речовини зі сміття та закопаних рештків тварин через ґрунт потраплять у питну воду.
Їх побоювання цілком доречні – за 500 метрів від заводу протікає річка Свиня, на якій стоїть Жовква.
Малоймовірно, що закопані у могильниках рештки перевірили на наявність збудників сказу чи сибірку.
Від заводу в глибину лісостепу й чагарників веде добре утрамбована ґрунтова дорога. На ній чітко видно свіжі сліди від автомобілів.
Те, що десь тут є свіжі могильники м'яса нам "підказують" також ворони – вони зграями літають над цим безлюдним місцем, під ногами валяються їхні чорні пір'їни.
Ігор Муравський розповідає, що сюди селяни їздили на ожину, на гриби. Власне грибники також спостерігали тут місця масового закопування останків тваринного походження.
Натрапляємо на першу свіжу "могилу" – посеред чагарників та кущів видніється біла піщана пляма. На ній ті ж сліди від коліс вантажівок та клубки кишок, шкіри, та шерсті.
Запускаємо наш дрон, аби згори оцінити масштабність захоронень. На відео добре видно, що "могили" сполучені одна з одною доріжками – очевидно, наїжджені вантажівками.
На площі близько 50 га тут майже півтора десятки більших та менших опустелених ділянок.
Як показують супутникові онлайн-карти, ці штучні мікропустелі тут виникли не вчора і не місяць тому. Землю тут ніхто не пильнує. Звідси й можливість її без проблем "освоювати" під могильник.
Близько сотні гектарів землі потроху перетворюють на величезне стихійне кладовище. На захід від цих земель – ділянки, що як і завод, також належать державі.
Йдемо ближче до заводу, де нещодавно викопано ями. Їх глибина – 2-2,5 м. Завдяки слідам зубців ковша впевнюємось, що копали спецтехнікою.
Доки ми оглядаємо яму, у бік заводу їде мікроавтобус, який зупинився на дорозі поряд з ним. Кільканадцять хвилин чогось чекає і їде геть.
За вирішенням – до міністрів
Оскільки завод є філією державного підприємства, підпорядкованого Державній ветеринарній та фітосанітарна службі україни, то й вплив на нього мають лише чиновники з високих столичних кабінетів або екоінспекці.
Та все ж навіть навіть профільне міністерство два роки тому визнало, що ветсанзаводи, побудовані ще у вісімдесятих роках, завжди були збитковими і отримували з бюджету кошти на часткове відшкодування витрат на збір, заготівлю, утилізацію відходів тваринного походження.
У 2011 році в Україні нараховувалось 24 ветсанзаводи (по одному на область), які працювали на енергомісткому, морально застарілому технологічному обладнанні (обладнання спрацьоване на 80-90 відсотків), яке не забезпечувало належної утилізації відходів.
Зараз до ДП "Укрветсанзавод" входить 18 філій. У Вінницькій, Донецькій та Хмельницькій області по дві таких.
Робота ветсанзаводів на морально зношеному та застарілому обладнанні негативно впливає на екологічну та епізотичну ситуації в регіоні.
До того ж у них є залежність від стабільного газопостачання.
Реконструкцією можуть похвалитись аналогічні заводи у Шепетівці та в Коломиї. Там вплив на екологію менший, а можливість виробничої потужності більша.
Проект здійснюється в партнерстві з Товариством "Зелений хрест", кафедрою нових медій Львівського національного університету імені Івана Франка і департаментом екології та природніх ресурсів Львівської ОДА.
