5 липня 2016

Діти під Ковпаком

Полум'яний привіт Ірині Магдиш від мешканців побожного Рясного.

Так вже історично повелося, що гіперлокальні традиції районів Львова так і залишаються у пам'яті їх мешканців, але Варіанти дають їм можливість піднятися на світ Божий.

Мало хто з довгожителів Львова пригадає такі урочисті процесії присвячені Першому Причастю дітей.

Цей звичай в урбанізованому світі не прижився. Та в Рясному його практикує одна парафія. Парафія, що має церковне подвір'я площею майже у гектар. 

Кожного літа на свято Божого Тіла отець Василь Ковпак влаштовує велелюдну процесію мікрорайоном у день Першого Причастя діточок парафіян Свв. Верх. Апп. Петра та Павла (Унійна традиція Греко-Католицької Церкви). Колись давно його відлучили від УГКЦ, але такі паради він влаштовував ще тоді, коли був у її лоні. 

Для цього у Рясному встановлюють спеціальні сцени-престоли у найнесподіваніших місцях: під стіною бойлерної, під біг-бордом або на головній спортивній арені мікрорайону.

сцена-престол під бойлерною (2013 рік)

Їх готують ще з середи, четверга – і рясненці, проходячи повз них у п’ятницю і суботу, вже свідомі того, що в полудень неділі всенький простір Рясного-1 належатиме Ковпаку, його парафіянам та діткам парафіян.

о. Василь Ковпак

Служба Божа розпочинається о восьмій ранку і про це лунко сповіщає парафіяльна озвучка. У теплу пору року всі недільні відправи провадяться з літньої сцени, тому голос хору чутно на всю округу.

Урочисто вбрані діти моляться з родичами на відправі під сценою близько трьох годин, аж поки не вирушають засвідчити усім сусідам і друзям прийняття Божого Тіла та Крові.

Процесію супроводжує бус з колонками. Апаратура перідично вимикається на долі секунди, але мовці незворушно ведуть проповідь.

Першою зупинкою стає сцена, що присвячена трагічній долі УГКЦ, яка 70 років тому пережила псевдособор, підпілля та Сибіри.

Про цю сумну сторінку історії Церкви отець Ковпак мовить у світській проповіді та плавно переходить на випробовування країни війною-АТО.

Він розповідає про символізм декору сцени, де сплелися: прапор, привезений захисниками України зі Сходу, і прапор з червоними плямами фарби-крові.


Понад ними фігурка Ісуса Христа, яку передала рясненцям одна з парафій Городоцького району. Парафіяни молять Євхаристійного Ісуса, щоб Він ізбавив Україну від страждань.

Під сценою грає духовий оркестр. Незважаючи на те, що місця на площі перед сценою вдосталь, частина вірних клякає на порозі супермаркету "Барвінок".

Стояти залишаються циганчата – у них сьогодні повноцінний робочий день.

Немало клопотів у свято має й одіозна львівська активістка Леся Турашвілі. Її скромний одяг та поведінка не привертають уваги, як це зазвичай буває на публічних масових заходах.

Сьогодні активістка побожна, вона допомагає одній з дівчаток пройти випробування часом, спекою та втомою.

Процесія під співи рушає далі тісною вуличкою, де автівки ніяк не можуть з нею розминутись.

Отці підказують пастві, які сторінки книжечок слід відкрити аби співати в унісон. Батьки витягують на-гора свої планшети-смартфони-фотоапарати, щоб увіковічнити цей святочний момент.

Вони гукають до своїх чад, щоб ті дивились у кадр: "Олежику глянь на мене!", "Софійко дивись сюди!"

Наступна сцена – поряд з зупинкою громадського транспорту. Довкола неї стовпчики та дошка оголошень, декоровані так, щоб ніхто не помітив ницості цих малих архітектурних форм.

Мало того, на дошці оголошень можна помітити інструкцію: коли і скільки разів повторити певні гімни. Над сценою висить Образ Ісуса Милосердного.

Діти вже потомлені – їм тяжко правильно стояти на колінах, і про рівну поставу їм постійно нагадують монахині, легенько штурхаючи в спину нагадують.

Якщо уважно придивитись у кошички дівчаток, то там можна зауважити килимки для клякання.

До повного "джентльменського набору" рясненького парафіянина також належить водичка та книжечка з піснями та молитвами.

Патріотичним у рясненців майорить також й одяг: жовто-блакитні вишиванки з тризубами, червоно-чорні шкарпетки – також з гербом.

Зовсім невимушено процесія виходить на магістральну дорогу вулиці. Водії спокійно, але здивовано терплять тимчасову незручність. 

Діти проходять повз ясла-сад, з-за брами якого можна зауважити фігуру Матері Божої. Її встановили також не без доброї волі парафіян.

Процесія минає школу № 92, у якій їх навчають християнської етики вчительки, що також сьогодні йдуть десь поруч. У фойє школи також є подібна фігура.

Її нічого вже не врятує від побожності, – навіть минулоріний приїзд сюди Сергія Жадана.

Добре, що в цей день комунальники  вивезли сміття з Рясного рано-вранці, адже коли кілька сотень парафіян минають контейнери, то ніщо їм вже не заважає простувати до останнього престолу.

Його встановили напроти єдиного у мікрорайоні світського пам'ятника – двом воякам УПА. Над престолом – "Тайна вечеря" з цитатою Євангелія від Івана.

Зовсім неподалік, за якихось 100 метрів є наймолодша у Рясному парафія св. Василя та Олексія – маленька церковця з сендвіч-панелей.

Однак вони вже будують повноцінний храм. Зараз там триває Служба Божа, звуки якої чутно біля нашої сцени.

Подейкують, що тамтешні парафіяни колись ходили до о. Ковпака, але коли того відлучили від УГКЦ, то й вони зріклися його, як апостол Петро.

Особливо зворушливим стає момент співу дівчаток а капелла. Маленький хлопчик підігрує їм на блок-флейті, хоча іноді не потрапляє у ноти – втома дається взнаки.

Отець стоїть поруч з дітьми, його обличчя застигло у благоговійному зачудуванні. Чийсь батько пускає скупу чоловічу сльозу.

Але час невблаганний – пора вертатись до храму. Дитячий хрестовий похід на Рясне триває близько двох годин, і завершується там, де й розпочався – на галявині перед улюбленою церквою. 

Парафіяни неквапом йдуть вулицею Брюховицькою і ніщо вже не може їх зупинити. Навіть нова поліція, яка змушена зупинитись перед святочною паствою.

Якраз перед церковним подвір'ям над Рясним раптово нависають темні хмари.

Радісні дзвони перетворюються на набат. Бус з озвучкою піднімається вулицею Лукасевича, але перед самісінькою залізницею змушений здавати назад (наче армія фараона перед Червоним морем), бо тут проїзд заборонено стовпцями.

Він сповзає у потік людей, які, однак, мирно та спокійно цього свята пропускають білу овечку, яка заблукала на вулиці.

Врешті діти виходять на сцену, звідки дівчатка розкидають пелюстки троянд. Вітер трепетно розкидає пелюстки на батьків, а також на човен з апостолами Петром і Павлом.

Зверху над всіма, наче листя берези, тремтять різнобарвні карнавальні прапорці.

Батьки не хочуть потрапити під дощ, тому на їх обличчях вже не святкове блаженство, а стурбованість. Віра їх слабка. Чого не скажеш про отця Ковпака.

Він спокійним голосом просить батьків принести лавки на сцену для групового фото. І лише після цього дозволяє оркерстру на балконі вшкварити марш, а батькам готувати святковий обід, де забороняє пити алкоголь (за винятком вина).

Минає ще 5-7 хвилин і теплий літній дощ, як символ рясного Божого благословення, падає на радісних рясненців. Вони встигли! Звершилось! 

Автор: Юрій Семашко