Інтелектуальна біографія. Микола Ільницький

Розмова у серії зустрічей "Інтелектуальна біографія" з літературознавцем, критиком, есеїстом, поетом, перекладачем Миколою Ільницьким.

Модератор зустрічі: літературознавчиня, поетка, перекладачка, доцент кафедри теорії літератури та порівняльного літературознавства ЛНУ ім. І. Франка Ірина Старовойт.

літературознавець, критик, есеїст, поет, перекладач;

автор кількох десятків літературознавчих книжок;

упорядник, автор передмов і приміток до низки видань творів українських письменників;

автор кількох збірок оригінальної поезії та поетичних перекладів з європейських та східних літератур;

Микола Ільницький – вчений, який у кінці 1980-х - на початку 1990-х одним із перших почав актуалізовувати та осмислювати літературу українського модернізму початку ХХ ст., міжвоєнного і повоєнного періодів.

У радянські часи Микола Миколайович був одним із найактивніших літературних критиків, аналітиків тогочасного літературного процесу, в той час він опублікував у книжковому форматі низку монографій про шістдесятників.

Микола Ільницький був активним учасником різних всеукраїнських і всесоюзних літературних форумів, а коли Україна стала незалежною – міжнародних літературознавчих конференцій. У складні часи 1970-х років він мав репутацію "естетствующого критика".

Велику свого частину свого життя Микола Ільницький провів у журналі "Дзвін" (до 1990 р. – "Жовтень") – спершу як завідувач відділу критики, а потім як заступник відповідального редактора.

В Інституті українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України Микола Ільницький не зовсім гість, адже від 1990 року він тут працює – спершу довгі роки завідував відділом української літератури, відтак – на посаді провідного наукового співробітника.

Інтелектуальна біографія Миколи Ільницького останнього чвертьстоліття пов'язана з Львівським університетом, в якому, зокрема, від 2001 року він завідує кафедрою теорії літератури та порівняльного літературознавства.

З того часу кафедра є важливим філологічним, і ширше – гуманітарним осередком у Львові, а її співробітники мають активну міжнародну і міждисциплінарну співпрацю.

Микола Ільницький – це своєрідний міст між академічний світом та літературним процесом. До академічного літературознавства він прийшов через літературну критику та живий інтерес до творів літератури.

Перебуваючи в академічному літературознавстві, він намагається його оживити цікавими сюжетами, несподіваними прочитаннями текстів, теоретичними ідеями, словом, повертати літературознавство до літератури.

Від осмислення найсучасніших явищ української літератури Микола Ільницький не відходить ніколи, час від часу публікуючи свої рецензії про той чи той твір, есеї про того чи того письменника.

Микола Ільницький ніколи не ставив собі за мету здобувати різноманітні звання. Але завжди ставалося так, що ці звання самі його наздоганяли, лишень підтверджуючи інтелектуальні і творчі досягнення.

Микола Ільницький – доктор філологічних наук, професор, член-кореспондент Національної академії наук України, а зовсім недавно держава удостоїла його почесного звання "Заслужений діяч науки і техніки України".

Микола Ільницький про філологію, балади, слово, Григорія Нудьгу, військкомат та Дрогобич.

Микола Ільницький про Михайла Яцківа, Івана Франка та Молоду музу.

Микола Ільницький про шістдесятників, Вінграновського, Драча, Шевчука, Загребельного та Тичину.

Микола Ільницький про самоосвіту, візити до Індії, КДБ, Аравійське море, медузу та американську допомогу.

Микола Ільницький про візити до Грузії, гори, море, Абхазію, гасло "Ленін – хара, Ленін – хура, Ленін – харахура" та ріг вина.

Микола Ільницький про візити до Москви, Ченгіза Айтматова, особливості прибалтійського книгодрукування, історичні драми та взаємні перегуки.

Микола Ільницький про мандрівки, любов до своєї культури та історії, грузинську психологію та право на державну мову.

Микола Ільницький про Миколу Гориня, Маланчука, Кудлика, Ліну Костенко, Мирославу Зваричевську та КДБ.

Микола Ільницький про журнал "Жовтень", Ростислава Братуня, пост Ярослава Галана, національну культуру, шісток та цензуру.

Діалог Андрія Содомори та Миколи Ільницького про переклади та переспіви.

фото: Данило Ільницький