Радіо "Бармаглот": еклектика, анархія, непередбаченість

Команда львів'ян збирає гроші на запуск незалежної радіостанції "Бармаглот". Варіанти зустрілися з одним із учасників ініціативи та розпитали навіщо вони це роблять і чого можна буде чекати. Зважаючи на успіх проекту на платформі для колективного фінансування Biggggidea, вже восени "Бармаглот" таки запрацює і стане частиною львівського (і не тільки) культурного простору.

Ініціаторами створення радіо, яке б відрізнялось від існуючих у нашому ефірі станцій, є знаний кінопросвітитель Станіслав Тарасенко і звукорежисер Антон Вербіцький. Станіслав вже майже два роки вів кіноклуб Silentium у Медіатеці, а зараз переселився зі своїми показами у кінотеатр "Копернік".

Свою культурну діяльність Станіслав пояснює просто – робить те, чого у Львові йому не вистачає. Не було місця, де б показували цікаві йому фільми – взяв і організував. Так само і з радіостанцією. Станіслав дуже любить та поважає феномен радіо, але дуже незадоволений сучасною пропозицією нашого радіопростору. Він визнає, що золота епоха радіо вже закінчилась з приходом масового телебачення у 1950-1960-х роках, але впевнений, що його можливості ще можуть бути актуальними і сьогодні.

Той ентузіазм та захопленість предметом, який приваблює львів’ян у показах Станіслава, він демонструє і у стосунку до свого радіопроекту.

Власне, у замилуванні магією радіозвучання, яке має в собі щось "трансцендентне" у порівнянні з найширшими музичними покладами твого ноутбука, ми зі Станіславом і зійшлися у спільній радості. Наші музичні смаки та захоплення не зовсім співпадають, але у головному принципі ми сходимось.

В чому може полягати радість від прослуховування конкретно радіо "Бармаглот"? Станіслав пояснює кількома пунктами. На його думку, виконання цих пунктів допоможе повернути нашим вухам ті неповторні переваги радіо, які сьогодні у комерційному радіоефірі безповоротно втратились.

По-перше,

Чи може функція шафлу у твоєму персональному медіаплеєрі замінити непередбаченість радійного плейліста? Ні, відповідає Станіслав і цитує Антона, який якось зауважив, що "радіо це, по суті, шафл – але ж не твій шафл!" Далі можна зацитувати і самого Станіслава з тим, що "вот певец 1980-х, который копирует певца 1920-х сменяеться Cocorosie – и это чудесно! Ты просто входишь в чужой дом. У себя дома ты был тысячи раз, а тут ты зашел в неизвестное пространство, которое тебя удивляет"".

Такий підхід дійсно відрізняє "Бармаглота" від звичних ефемок типу "Люкс" чи "Хіт FM" чи навіть "Сковорода", що претендує на ексклюзивність, але не виходить за межі передбачуваної сірятини у своїх плейлістах. Що вже казати про стандартні станції, у яких за годину по колу прокручується як мінімум 5 тих самих треків. До такого мого спостереження Станіслав додає свої цифри – максимум 3 тисячі пісень в ефірі, з яких найбільша увага приділяється лише трьомстам хітам. "Это кошмар и неуважение к окружающим", – каже Станіслав.

Я думаю про те, що, зазвичай, людям дійсно подобається слухати те, що вони вже чули раніше і можуть упізнати. Але, можливо, "Бармаглоту" вдасться згуртувати довкола себе тих, хто прагне невідомої різноманітності. Саме в цьому полягатиме друга фішка радіо:

Для цього потрібно буде ввести у плейліст радіо 250 тисяч треків. Вийти на такий рівень учасники проекту збираються поступово, упродовж двох років. Поки вже відібрано 14 тисяч музичних одиниць. Станіслав підкреслює, що різноманітність має стосуватися не лише різних виконавців, а й презентації не надто відомих їхніх доробків. До прикладу, якщо на радіо звучать "Бітлз", то це обов’язково якийсь впізнаваний хіт. Тоді як у "Бітлів" є сотні інших композицій, яких діджеї, як правило, оминають. На "Бармаглоті" постараються дивувати слухачів і невідомими відомими.

Своєрідним стандартом та орієнтиром для Станіслава є програма Боріса Грєбєнщікова "Аеростат", яку той веде на Радио "Россия". Описуючи її, Станіслав окреслює і свій підхід – "Все группы которые там упоминаются – это божественная музыка. Какой-то электронный мульти-инструменталист экспериментатор Набуказо Такемура, или известный всем, кто разбирается в музыке Девид Боуи, Том Вейтс, или средневековые хоралы. Это что-то абсолютно мультикультурное, вроде африканской ворлд мюзик или музыки австралийских аборигенов. Обычный человек, нормальный, не ушедший в музыку с головой, всего этого не знает".

Головне, щоб не було поділу на елітарний чи попсовий контент, вважає Станіслав, наголошуючи, що для нього "любая музыка хороша, если она хороша".

Третій пункт -

Для учасників команди радіо "Бармаглот" є швидше цікавим хоббі, аніж головним професійним заняттям. Тому, обіцяють не жертвувати якістю змісту на догоду комерційним мотивам. Станіслав допускає один варіант присутності реклами – якщо вдасться домовитись за спонсора для тієї чи іншої програми, то нічого поганого в тому, щоб чесно згадати ім’я цього спонсора у ефірі, він не вбачає.

Плюс збираються зробити опцію підписки для тих, хто захоче скачувати контент "Бармаглота". Це коштуватиме долар чи два на місяць. "Насправді, це номінальна ціна, просто як допомога, кнопка donate".

А з часом, Станіслав та Антон не виключають професіоналізації "Бармаглота". За їхніми словами, якщо добре робити свою роботу, то зрештою завжди знайдеться хтось, хто захоче вкласти у тебе гроші.

Крім того, у виборі контенту та авторів для програм друзі намагатимуться виходити з принципу, що

Приміром, Антон вже придумав свою тему для розробляння – радіо-театр. "Колись це було дуже популярно", каже Станіслав. "От відомий кінорежисер Орсон Уелс займався цим свого часу. В нього є дуже крута постановка "Дракули". Ось таке – Ха-ха-ха-ха (Станіслав зображає демонічний сміх), а потім двері так – Бух! Ці всі штуки можна робити – це круто. Бачити вухами!"

Станіслав відповідатиме за формування змісту, а Антон відповідатиме за технічні моменти. Хоча, теж матиме слово у відборі контенту. До них у команду вже доєдналися й інші ентузіасти – дизайнерка Анастасія Старко, менеджер Ігор Сирота, фотограф Ірина Похила, програміст Юрій Гульпа.

Також, до участі у проекті запрошують і усіх бажаючих створювати цікавий радіоматеріал. Вже зголосилися люди з ідеями передач про кіно, про йогу, про філософію.

Приміщення підшукали ще раніше – 11 квадратних метрів у напівпідвалі на вулиці Наливайка. Залишилося придбати техніку та постелити ковролін і проект запуститься. З вересня радіо працюватиме у тестовому режимі – лише музика, а з жовтня розпочнеться повноцінна робота.

Образ книжкового монстра, ім'ям якого назвали станцію, для Станіслава та Антона невипадковий. З ним пов'язані інші важливі для друзів речі – Аліса у Задзеркаллі, але теж фільм Джабервокі Террі Гільяма і однойменна пісня Філіпа Донована Літча. А найголовніше – "Бармаглот кажеться чудовищем для людей, которые не любят культуру. А кто разбирается – тому он покажеться, не монстром а другом".