4 серпня 2016

Фальшивить, та зате як чарівно!

Рефлексії та враження очевидиці цьогорічного Міжнародного кінофестивалю в Одесі

Останні п’ять днів 7-ого Одеського кінофестивалю перегукуються зі сценами "Світського життя" Вуді Аллена: підтримувані і вже настільки звичні блиск та масштабність, вгадувана ледь прихована кон'юнктурність, і за кулісами – невідома публіці птаха із одвічною жіночою самотністю в очах. 

Кадр з фільму-відкриття ОМКФ "Маргарита", реж. Ксав'є Джаннолі (фото: прес-служба ОМКФ)

"Після всіх зіткнень" хочеться згадати про те, що мистецтво покликане захоплювати, хоча іноді йому доводиться бути чітким відображенням реальності та її конфліктів, а суспільство понад усе потребує любові і миру, навіть якщо це звучить тепер надто невигадливо.

Але попри те, що кіно переважно передбачає діалог, ми чи то за вимогою часу, чи то, перебуваючи у полоні власної п'єдестальності, почали забуватись і опинились у королівстві авторських висловлювань, які не допускають існування багатовимірності і прагнуть бути радше категоричними.

Категоричність у лекціях про документалістику виправдана – адже вони насамперед розраховані на слухачів літньої кіношколи і привідкривають професійні таємниці.

"Пристрасть до ‘доброго’ кіно мені не дуже зрозуміла", – сказала голова авторської кіношколи Марина Разбежкіна.

"Документаліст не може бути порядною людиною у загальноприйнятих людських категоріях", – ніби продовжив її думку режисер Віталій Манський.

Присутні на двох майстер-класах почули про "зону змії", відмінну для кожного, про те, що реальність в кіно не може бути адекватною, бо це вже інша реальність-відображення, про те, що в ігровому кіно треба віддавати, а в документальному – ти поглинаєш, збагачуєшся, що не кожна людина може стати героєм документального фільму, навіть якщо у житті вона справді – герой, що реальність – це те, у що ми віримо, що режисер має бути відкритим, максимально щирим, природнім і живим – якщо ти не цікавий герою, то герой не буде цікавий для твого глядача, і що важливо не лише спостерігати, але й проживати життя разом з діючими особами свого фільму. Вражаючі приклади – протистояння агресії дорослих маргіналів та дитячої доброти у роботі Мілана (реж. М. Мустафіна) і мрія про об'єднання сім'ї завдяки предмету інтер'єру у Дорогому столі (реж. А.Абзалова).

Хоча далі були і винятки. Цвях співзасновника ГО "СУК" Філіпа Сотниченка справді став цвяхом короткометражної програми  – тепло-сімейна історія, побудована на архівних записах, виношена впродовж шести років, тонко поєднуючи документальне та ігрове, дивним чином отримала симпатії, здається, усіх глядачів і стала предметом жвавих миттєвих дискусій. І так радісно помилитись у припущенні, що журі не вибере переможцем саме її!

Помітними у конкурсі національного короткого метру також були замальовка про будні кіномеханіка в одному з найстаріших кінотеатрів Києва Панорама (реж. Ю. Шилов), прекрасно-поетична із сонно-спекотним зображенням Рожева мапа (реж. Ель Парвулеско), запаморочливі пейзажі Карпат у Чорногорі (реж. Т. Дронь). 

Кадр із фільму "Цвях", реж. Філіп Сотниченко (фото: прес-служба ОМКФ)

Треба зазначити, в національній повнометражній конкурсній програмі інтриг не було, видимим фаворитом одразу стало Гніздо горлиці – фільм Тараса Ткаченка на тему заробітчан, у хорошому розумінні з виразно серіальним потенціалом (можливо, тому, що робота над ним розпочалась ще у 2013-ому).

Зйомки відбувались в селі Вижниця на Буковині, де жителі мають подібний досвід, і в Генуї.

Італійська частина знімальної групи, ніби не бажаючи миритись з дійсністю, не схвалила початкову назву стрічки - Badante (італ., "прислуга", "доглядальниця"). 

Кадр із фільму "Гніздо горлиці", реж. Тарас Ткаченко (фото: прес-служба ОМКФ)

І ще одна Служниця, поза конкурсом – від південнокорейського режисера Пак Чхан-Ука, кінолюбителя, колишнього кінокритика, компліменти котрому в Каннах робив (і не дарма!) сам Тарантіно.

Витончено-каліграфічна історія любові служниці та її пані з вмілими сюжетними лабіринтами і детективною розв'язкою, із безліччю продуманих деталей, на яких зупиняється погляд.

Кадр із фільму "Служниця", реж. Пак Чхан-Ук (фото: прес-служба ОМКФ)

"Немає нічого кращого від аплодисментів, нічого..."

Були спалахи, та все ж здалось, що чогось таки не вистачає, і увесь час доводилося з тривогою навкруги шукати музу, зустріч з котрою нам так наполегливо обіцяли...

Автор: олександр ковальчук