ПРОЕКТ 102,5

Рано чи пізно хтось би мав це зробити – взятися за фіксацію історії таких славних феноменів львівської незалежної культури як радіо "Ініціатива" та клуб "Лялька".

І краще саме зараз – коли ці феномени вже дійсно стали історією, але сліди їхнього існування ще зберігаються в головах чи у шухлядах столу.

Автори ПРОЕКТУ 102,5 Анастасія Нечипоренко та Антон Лапов відчули цей момент і вже незабаром можна буде ознайомитись із першими результатами дослідження – зібраною інформацією, інтерв’ю з причетними, архівними аудіо-записами, супутніми лекціями.

В далеких дев’яностих "Лялька", а згодом (хоч і недовго) і радіо "Ініціатива" видавалися чудесним вісником перемоги всього хорошого яскравого над усім поганим сірим. Це був ніби тріумфальний вихід андерграундної культури на поверхню, в реальний світ. Завдяки чому він ставав не лише реальним, а й нормальним.

В дев’яностих реальність сприймалася у радикально чорно-білих кольорах – є або справжня культура, яку загнали під землю, або жахлива всюдисуща попса, в якій немає нічого людського. Тож, "Лялька" була таким собі "білим вігвамом" для "просунутих" львів’ян того часу.

Поява ж радіо "Ініціатива" взагалі сприймалась як доказ незворотності прогресу на шляху до всесвітньої нормальності.

Звісно, сьогодні ми розуміємо, що в контексті "Дзиги", "Ляльки" чи радіо "Ініціатива" слід швидше говорити про локальні моменти боротьби за культурну владу, спроби маргінальних еліт змінити ситуацію на свою користь та вийти у істеблішмент, позбутися свого маргінального статусу.

Та разом з тим, ці явища конденсували у собі надзвичайно потужну та яскраву суб’єктивну енергію львівської "незалежної" культури 1990-х - 2000-х років. Там зосереджувалися чи не найголовніші колективні культурні тіла того часу.

Важливо теж пам’ятати, що заслужений інтерес до "Ляльки" чи "Ініціативи" не повинен перетворюватися на виключну увагу до того, що було лише одним з багатьох. Адже, ні клуб, ні радіо, аж ніяк не вміщали у собі усієї контр-культурної палітри Львова, як це може видатись сьогодні. Це були майданчики для самовиявлення лише деяких з існуючих тоді культурних груп і тус, хоча й безперечно, одних з найбільш помітних.

А досвід успішного виведення "наверх" підземних тем має теж, наприклад, радіо "Львівська хвиля”, на якій серед інших транслювалася вікопомна програма Романа Мухи "Цвинтарний шелест".

Сказавши все це, можна дозволити собі і хвильку ностальгії:

Ви спускаєтесь у широкий напівтемний зал. Одна частина його вільна, а друга заставлена столиками, частина з яких прихована за короткою стіною, що невідомо для чого відділяє дещицю простору. Ще далі вздовж стіни розмістилась вузенька імпровізована сцена, лівіше якої в кутку маленьким гніздом примостився бар. Ви займаєте саме той столик, який закриває стіна, адже, в рукаві куртки у вас міститься "проносне" – пляшка горілки "Слава" і ви не маєте наміру її декларувати. Сідаєте. "Прикинь, пропустили!" - каже ваш товариш. "Я ж казав, що ніяких карток вже показувати не треба. Вже вроді всіх пускають". "А може сьогодні просто мало людей", заперечує інший колєга. "Яке мало – зараз буде багато", встряєте ви. "Сьогодні ж середа. Джаз грають".

Хтось нарешті приносить з бару кілька стаканів соку і три келішки з горілкою. Наступні кілька годин ми так і не зможемо допити ці келішки до кінця, принаймні поки не спорожніє пляшчина "Слави", яка вже перемістилася із рукава у темний куток під столом.

Товариш поганяє – "Ну давай!". Сік ковтається економно, лише так щоб перебити запах дешевого алкоголю. На сцені теж немовби почули товариша і нарешті починають легенько давати. Там багато людей, відразу важко зрозуміти, хто на чому грає. Але це джаз!

Товариш сторожко озирається і знову поганяє – "Ну давай! Наливай!". Таким темпом незабаром знову доведеться бігти за "проносним". І невідомо чи на вході знову так просто пропустять.

Але отрута вже тече по жилах, і джаз бере голову в цупкі обійми. Ех, валять!

По залу розходиться якийсь двіжняк. Ви бачите Кроліка в ковбойській шляпі. Він щось роздає людям, що сидять за столиками. "Ей, Кролік" кричите ви. Він помічає вас і простягує останній бонг, з тих, що виготовляє у своїй майстерні. "Давай вали!", поганяє вас Кролік. Ви вдячно посміхаєтесь і валите по бонгу, намагаючись підтримати загальну джазову какофонію.

Сцена кричить саксофоном, зал відгукується нерівним бонговим бітом. Це прекрасно! Середа!

Ви наливаєте горілку вже не криючись і вам здається, що офіціанти це вже помітили, але наразі всім все-рівно. Музиканти теж розсілися по столиках, публіка вийшла до стіни на сцену, всі курсують туди-сюди між знайомими, всі радісні, п’яні і об’єднані.

Ви щасливо барабаните пальцями по столу і цокаєте ложкою по стаканах. Бонг вже відійшов в чиїсь інші руки. Але Кролік неподалік гучно б’є у свій найбільший барабан.

І ви, як і всі, ще підвішані на цей хитливий, переривистий ритм, який панує в цю середу у "Ляльці", у тисяча дев’ятсот дев’яносто шостому році.

Анастасія Нечипоренко живе у Львові з кінця двотисячних і ні "Ляльки", ні "Ініціативи" вже не застала. Але каже, що ще зараз може відчути їхню ностальгійну силу у відгуках людей, з якими вже мала нагоду спілкуватися стосвно свого проекту. Взагалі, це в Насті тепер маленька гра – споглядати знайомих, відгадуючи наперед, хто з ним міг ходити в "Ляльку" і слухати "Ініціативу".

Все почалося у Харкові, на літній школі з дослідження культурної та історичної пам’ятей. Після завершення організатори дали "школярам" завдання – створити свій власний проект. Настя та інший учасник школи, киянин Антон Лапов вирішили дослідити окремі території зниклої Атлантиди львівської андерграундщини дев’яностих.

Свій ПРОЕКТ 102,5 (частоти, на яких працювала "Ініціатива") Настя та Антон назвали медіа-археологічним дослідженням.

Здійснюють його для URBAN бібліотеки, координаторкою якої є Настя, в рамках програми "Від першої особи: Пам’ять. Голос. Діалог" від CSM/Фундації Центр Сучасного Мистецтва і онлайн-журналу Korydor, профінансованої National Endowment for Democracy.

Партнерами проекту також стали Відкритий архів українського медіа-арту і Центр міської історії Центрально-Східної Європи.

Наразі дослідники більше сфокусувалися на темі радіо – "Лялькою" займуться дещо пізніше.

Настя вже склала список людей, яких потрібно опитати. Там імена, добре відомі у культурних тусовках, – Шаріфов, Чайка, Борода, Іващишин, Хані, Іздрик, Зелений. Їх усіх спробують проінтерв’ювати та перевірити на предмет збережених аудіо-записів з радіо-ефірів.

Дещо вже вдалося знайти, наприклад, записи передач Романа Чайки  "Rock-n-roll або життя". Свої ефіри пообіцяв передати Любко Дереш і вже майже були знайдені записи програм Іздрика, але виявилося що на касетах вже записана поверх якась музика.

Інший пласт – записи ефірів, зроблені слухачами. Це і збірки пісень, що найбільше сподобалися, і цілі кавалки довгих ефірів.

Для ідентифікації музичних компіляцій Настя застосовує популярну мобільну аплікацію Shazam. Каже, що в більшості випадків вдається визначити виконавця. Втім, записи маловідомих львівських гуртів з 90-х, звісно, не зашазамиш.

Загалом, матеріалів збереглося не так багато, як хотілося б.

Настя пояснює – "На радіо працювали, як правило, ентузіасти. Вони реально жили і горіли тим, чим займалися. І саме тому, не надто переймалися майбутньої долею своїх ефірів, записуванням чи архівуванням програм. Їм просто було цікаво видавати щось тут і зараз. Ведучі-музиканти могли, наприклад, відіграти в ефірі цілий концерт, а потім про нього забути".

Під час розмови в URBAN бібліотеці Настя показує з два десятки касет, на яких збереглися різноманітні слухацькі записи.

А ще – примірник часопису "Львівське метро". Це практично самвидавний журнал, аналог західних “зінів”. Усього при радіо "Ініціатива" вийшло чотири таких "Метро". Тут вірші, проза, культурологічні статті та ще щось незрозуміле.

Вже в середині вересня будуть презентовані перші напрацювання проекту – лекції про радіо-арт від Антона Лапова та про субкультурні середовища Львова від Богдана Шумиловича, розмова про радіолюбительство з харків’янином Максом Лосєвим, зустріч з ді-джеями радіо “Ініціатива”. В URBAN бібліотеці змонтують кілька інформаційних стендів, присвячених діячам радіо, слухачам та клубу “Лялька”.

Робити інтерв’ю Насті та Антону допомагають працівники Центру міської історії. А згодом записи розмов будуть передані у медіа-архів ЦМІ.

На 17 (чи 18) вересня планується спеціальна “тиха вечірка”, на якій музику слухатимуть у навушниках. Будуть запрошені три діджеї, серед яких, можливо, буде і Хані (з ним ще домовляються). Свої сети, які лунатимуть одночасно, вони створюватимуть із репертуару радіо “Ініціатива”. В рамках проекту вже закупили радіо-трансміттери, для транслювання діджейських виступів. Гостям вечірки достатньо буде завантажити на свої телефони певну аплікацію та підключитись до трьох хвиль на вибір.

Дослідження, можливо, триватиме ще довше, аніж заплановано. Це величезний культурний пласт, каже Настя. За її словами, ПРОЕКТ 102,5 не охопить усього, тож і після його завершення медіа-археологію “Ініціативи” та “Ляльки” можна буде продовжувати ще довго. Наразі інтерес до цього у Насті та Антона є. Діяльність "ініціативних" ведучих їх справді захоплює"

"Працювала там така ведуча – Кирилиця", – розповідає Настя. "Так вона що умудрялась робити – у своїх нічних ефірах читала уривки з романів Джеймса Джойса". 

"Да, це було не цацкі-пєцкі!" – погоджуюсь я.