Мозаїка глинянських килимів

Варіанти дізналися, як килими із Глинян стали відомі у всьому світі, та яким чином на Золочівщині розвиватимуть екотуризм. 

Марії Крушельницькій п'ятдесят сім. Вона – керівник гуртка килимарства при глинянській школі. Вже понад 20 років жінка навчає дітей цьому ремеслу. Загалом пані Марія присвятила килимарству 40 років свого життя.

"Килимарство, фактично, у нас у крові. Глиняни завжди жили тими килимами і стали відомі у світі завдяки ним", – розпочинає Марія Крушельницька.

Самі містяни шанують традиції плетіння килимів, а діти охоче йдуть на позакласний гурток, аби навчитись вправно їх робити.

"З першачками починаємо виготовляти килими із тканинних смужок, оскільки тут значно простіша технологія. Такі килими, до речі, є майже в кожній глинянській хаті. Більше того, ці вироби стають модними в інтер'єрах закладів громадського харчування. До мене якось звертались зі Львова і просили, щоб я зробила такі килими для старовинної кав'ярні", – каже пані Марія.

Жінка обожнює свою роботу і не шкодує для неї ні сил, ні власних коштів – щоразу сама купує нитки, аби учні мали з чим працювати.

"Діти зазвичай забирають свої роботи. Я ж розумію: вони хочуть мати вдома те, що так ретельно робили власноруч. Нитки для килимів переважно купую я. Йду на барахолки, шукаю в’язані речі, які можна було б розпороти, адже натуральні нитки сьогодні – розкіш, яка коштує недешево", – зауважує майстриня, показуючи на коробку із різнокольоровими нитками.

Марія Крушельницька проводить екскурсію класом: показує ткацькі станки, вже готові та ще не завершені творіння своїх учнів, яких по-особливому любить, та успіхам яких радіє більше за всіх.

"От нещодавно дві мої учениці посіли призові місця на всеукраїнському образотворчому конкурсі. Одна здобула перше місце, інша – третє, – із гордістю веде далі пані Марія. – До мене на гурток навіть хлопці ходили. Один із них теж якось зайняв перше місце на такому змаганні".

Для самої майстрині килимарство не є засобом існування, адже власних робіт жінка практично не продає.

"Для мене килимарство – це хобі, яке приносить шалене задоволення. Не можу навіть пояснити, наскільки ця робота мені до душі. Плетучи килим, я просто відпочиваю. Якщо інші майстрині продають свої роботи, то власні я роблю просто для себе. Можу хіба комусь подарувати", – додає пані Марія.

Унікальність глинянських килимів полягає у тому, що вони є повністю екологічними, оскільки виготовляють їх виключно з натуральної сировини – із бавовняних або шерстяних ниток. Більше того, килими плетуть вручну, що додає їм ще більшої ваги.

"На створення великого килима, розміром 2х3 метри, одній майстрині потрібно близько півмісяця. Втім якщо малюнок нескладний, можна впоратись і швидше. Якщо ж говорити про невеликі килими, то за день я можу зробити близько п'яти штук", – розповідає пані Марія.

Вартість глинянських килимів є неоднорідною, тож кожен майстер встановлює її сам. Ціна залежить, в першу чергу, від розміру та складності візерунку. А зважаючи на екологічність таких виробів, їхня цінність сьогодні зростає у рази.

Проте як зауважує Марія Крушельницька, глинянським майстриням на цьому ремеслі наразі не вдається повноцінно заробляти на життя.

"Знайома не так давно продавала килим, розміром 1,5 х 2 м, за 500 гривень. Гадаю, що це досить дешево, адже він є повністю ручної роботи, виготовлений на натуральній основі. Таку кропітку роботу у нас недооцінюють. Хоча за кордоном вартість такого товару зросте, мабуть, до десяти разів. У нас, до речі, досить часто купують килими і везуть їх в Італію", – наголошує пані Марія.

До прикладу, гуцульські килими на "Вернісажі" у Львові коштують від 1500 гривень.

Втім здебільшого місцеві майстрині не женуться за грішми. Килимарство для них є не прибутковою справою, а плеканням власних традицій та збереженням історичної унікальності самих Глинян.

Ткацтво у Глинянах було одним із найважливіших промислів іще з середини XVIII століття. Більше того, місто активно співпрацювало з Польщею, адже саме тут виготовляли вітрила для кораблів.

"Ґданськ визнав Глиняни офіційним партнером, оскільки в нас виробляли вітрила для польського флоту. Втім із приходом технічного прогресу потреба у них відпала сама собою. Тож згодом у Глинянах почали виготовляти килими", – розповідає міський голова Глинян Ігор Шульга.

"Відтак в місті було дуже поширене домашнє ткацтво. І наприкінці ХІХ століття глинянський священик Решитолович вирішив об’єднати його в одне загальне ремесло. Він заснував офіційне ткацьке товариство, яке стало основою у формуванні килимарства як великого промислу у Глинянах", – підкреслює наукова співробітниця історико-краєзнавчого музею м. Винник Тетяна Рудницька.

Втім І Світова остаточно законсервувала нелегкий старт килимарства, адже, як зазначають науковці, таке ремесло потребувало часу та великих коштів, яких в отця Решитоловича не було.

"Після війни із сусіднього села в Глиняни приїхав Михайло Хамула. На той час це була інакомисляча людина, оскільки тоді люди займались лише сільським господарством. А він був підприємцем. Відповідно, у нього були кардинально інші погляди та пріоритети. За гроші, отримані від продажу землі вдома, він купив у Глинянах стару фабрику Решитоловича, – продовжує із неприхованим захватом Тетяна Рудницька. – Спочатку фабрика працювала в мінус, потім вдалося покривати витрати на матеріали та зарплату людям, згодом навіть відкрили курси для жінок із сусідніх сіл, на яких їх навчали плести килими".

Михайло Хамула був не лише блискучим підприємцем та популяризатором глинянського килимарства у світі, а й людиною, що активно підтримувала українців, які через національні обмеження з боку польської влади не могли знайти навіть роботи.

"На фабриці у Хамули працювали виключно українці. Бухгалтери, економісти, маркетологи – це все були освічені українці, що просто не знайшли роботу через свою національну приналежність. А Хамула намагався підтримувати будь-який український рух", – веде далі усміхнена Тетяна Рудницька.

Втім така україноспрямованість Хамули не минула безкарно. Прийшовши до влади, більшовики відразу взялись за національно спрямованого підприємця. Спершу фабрику передали у державну власність, а згодом вирішили позбутися і його самого. 

"Хамула сподівався, що зможе далі працювати. І місцеві говорили, що такій порядній людині просто необхідно дозволити продовжувати це діло. Але так не склалось. Михайла Хамулу хотіли чи то на Сибір відправити, чи то навіть розстріляти. На щастя його попередили про такі наміри. І він все-таки зумів утекти у Польщу. Потім він перебрався у Німеччину, і, зрештою, спинився у Нью-Йорку, де й помер", – зі сумом додає Тетяна.

З приходом радянської влади фабрика занепала як така. Окрім килимів, там стали виготовляти светри, кептарі та навіть дерев'яні вішалки. До 1955 року фабрика називалась "Артіль-перемога", а після 1955-го – "Перемога". 

"Фактично з 1993 року фабрика перестала існувати. А в 1996-му все вже остаточно знищили. Сама дирекція не була зацікавлена у виготовленні килимів, не говорячи вже про їхній продаж. Верстати та різні деталі здали на металолом, якесь інше приладдя теж розібрали-розікрали. Сьогодні залишилась тільки занедбана будівля", – розводить руками Марія Крушельницька.

Окрім Глинян, в Україні є ще три основні осередки килимарства: Решетилівка (Полтавська область), Косів (Івано-Франківська область) та Закарпаття.

Килим кожного регіону має власні особливості. До прикладу, в Решетилівці виготовляють лише гобелени, що за методикою дещо відрізняються від традиційних килимів. Як і в Глинянах, сьогодні тут немає масового виробництва.

На Франківщині та Гуцульщині присутня своя специфіка, хоча орнаменти дуже схожі з глинянськими. Тут також поширені геометричні узори, але майстри нерідко до килима додають власні невеликі елементи.

"До 90-х років у глинянському килимарстві переважали геометричні орнаменти. Хоча зрідка траплялись і рослинні мотиви, до прикладу, маки, соняхи чи ружі. Але вони є дуже складними, навіть не кожна майстриня може їх опанувати. Більше того, в радянські часи був план виробництва, в який обов'язково треба було вкладатись. А килими з квітковими елементами вимагають багато часу, тож їх виготовляли дуже рідко. Переважно під приватні замовлення чи для самих себе", – зауважує майстриня Марія Крушельницька.

Незважаючи на те, що фабрика у Глинянах вже понад двадцять років не функціонує, килимарство не зникло з життя місцевих. Тут чи не кожна господиня володіє мистецтвом плетіння килимів, а також удома має чималі колекції. Нерідко серед них можна натрапити на справді унікальні екземпляри.

Відтак у Глинянах вирішили заснувати спеціальний простір для збереження культурної спадщини регіону – унікальних килимів ручної роботи.

"У 2013 році ми подали Єврокомісії ґрантовий проект щодо створення навчально-виробничого комплексу "Мозаїка". Це буде цілий туристичний комплекс. Причому хочу наголосити, що він не зовсім вписується у рамки стандартного музею. Тут турист зможе не лише оглянути виставкові експозиції, а й побачити, яким чином плетуть наші килими, та навіть спробувати зробити це власноруч", – розповідає міський голова Глинян Ігор Шульга та проводить, аби показати велику зелену будівлю, що розташована відразу біля місцевої школи.

На першому поверсі "Мозаїки" діятимуть експозиції краєзнавчого музею Винник, відділення з виробництва килимів, де їх можна буде й придбати.

На другому поверсі – навчальні класи, у яких проводитимуть майстер-класи із плетіння килимів. А на третьому поверсі для зручності туристів облаштують хостел.

"Розмір ґранту складає 480 тисяч євро. Для Глинян це великі гроші, адже наш річний бюджет складає всього 1 мільйон 800 тисяч гривень, – пояснює Ігор Шульга. – Грошей повністю вистачає на ремонтні роботи, на обладнання санвузлів, на придбання меблів та навіть на промоцію "Мозаїки".

Як зазначив мер, "Мозаїку" впроваджують як проект матеріально-технічної допомоги Євросоюзу в межах "Підтримки політики регіонального розвитку в Україні".

Відтак 90% від згаданої суми виділив Євросоюз. А 10% ґранту, тобто 48 тисяч євро, вклали Золочівська райрада, Львівська облрада та Глинянська міськрада, оскільки це було однією із основних вимог європейців.

"Будівля, в якій розташована "Мозаїка", за австрійських часів була школою. Останніх двадцять років її взагалі не використовували. Тож перебувала вона у напіврозваленому стані. Ми вирішили саме тут заснувати такий комплекс, адже площа споруди з усіма надбудовами складає близько 2000 квадратних метрів. Більше того, ми дуже раді, що зараз змогли дати їй друге життя і вберегти від остаточної руйнації", – веде далі Ігор Шульга.

Голова Золочівської районної держадміністрації Володимир Недзельський зауважує, що "Мозаїка" об'єднає всі народні промисли, які є на теренах Глинян та на Золочівщині загалом.

"Це, звичайно, килимарство, ткацтво, гончарство, різьбярство тощо. Я думаю, що за такими закладами майбутнє. Адже у Європі всі сповідують свої традиції, їх підтримують та розвивають. Тому побідні заклади є найкращим варіантом для приваблення туристів", – пояснює Володимир Недзельський.

Особливістю "Мозаїки" є те, що вона діятиме окремо від органів місцевого самоврядування, відповідно, повинна сама на себе заробляти.

"Для цього нам потрібно створити комунальне підприємство, яке функціонуватиме на базі "Мозаїки". Тобто сам комплекс діятиме без втручання місцевої влади. Ми оголосимо конкурс на заміщення посади директора навчально-виробничого комплексу, який в подальшому і займатиметься залученням коштів", – пояснює Ігор Шульга.

За словами мера Глинян, до "Мозаїки" планують долучити і приватних підприємців. Зокрема, на другому поверсі комплексу розташований конференц-зал, який вміщає до 50 людей.

"Думаю, цей зал буде цікавий для торгово-промислової палати, яка часто проводить різні конференції, а також місцевим бізнес-колам. Отримувати прибуток "Мозаїка" зможе не лише від реалізації квитків, продажу самих килимів та від хостелу, а й створивши невелику їдальню, де туристи могли б спокійно відпочити та поїсти", – ділиться думками Ігор Шульга.

Про особливе призначення "Мозаїки" говорить і експерт із креативної економіки та культурного стратегування Лучіано Ґлур:

"Моєю ідеологією є промоція ролі культури задля економічного розвитку та розвитку самого суспільства. І "Мозаїка" є кращим зразком того, як культура може впливати на будь-який розвиток суспільства. Цей проект відроджує традиції, популяризує спадкове ремесло та об'єднує всю громаду. Також хочу наголосити, що подібні проекти не залежать тільки від ЄС, а насамперед від самих місцевих. Перші кроки повинні робити самі громади, що й продемонстрували Глиняни".

Водночас Лучіано Ґлур зауважує, що в Європі невпинно набирає популярності екотуризм. Відтак Глиняни, які з давніх-давен виготовляють унікальні килими, безперечно, зацікавлять мандрівників.

"Автентичні килими стануть чудовою атракцією для туриста. Більше того, приїхавши сюди, він цікавитиметься не лише ними, а й усім, що доступно в регіоні. На Золочівщині є великий потенціал до особливого типу туризму – до екотуризму. Таких людей захоплюють екологічні вироби, просто місцева природа, тому думаю, що іноземці будуть зацікавлені у тому, аби приїхати у Глиняни та ще й придбати натуральний килим. Особисто я вчора ці килими побачив уперше, вони просто чудові", – каже Лучіано Ґлур.

Володимир Недзельський також наголошує, що "Мозаїка" стане родзинкою серед культурних об'єктів регіону, яка відкриє двері до туристичної Золочівщини.

"Сьогодні в нас є можливість створити новий туристичний шлях в області. Він об'єднуватиме музей-садибу Маркіяна Шашкевича, гору Шашкевича, її ще в народі називають "Білою горою", також у нас є знаменитий Золочівський замок, що входить у Золоту підкову Львівщини. Також у Глинянах збереглась дерев'яна церква XVII століття із чудотворною іконою. Тобто у нас є багато культурних пам’яток, які потрібно надалі розвивати. І саме "Мозаїка" стане невід'ємною частиною цілого культурно-історичного комплексу Золочівщини та великим кроком уперед", – додає Володимир Недзельський.

Наразі у глинянській "Мозаїці" завершують ремонтні роботи. Втім її двері для туристів відкриють уже на початку 2017 року.