Зміст статті

15 вересня 2016

Розп'яття Садового

Поки хтось унизу, на бруківці, ставить палатки, то хтось наверху, у сесійній залі, будує собі Град Божий.

Декілька пікетів, атлетів та наметів супроти безмежної влади Садового в районі Львова та його околиць.

Тут, унизу, під розп'яттям Садового та ще декількох злодіїв, дуже комфортно простому люду. Вони не вірять, стоять парами, показують пальцем і хочуть залізти нігтем у ще теплі рани свого триєдиного спасителя, самотнього там на хресті.

Що можуть вони, малі та злі, побачити нагорі знизу? Пальці ніг, пальці рук, ребра. І більше їм нічого не треба.

Вони стоять і дивляться на нерухомого та недоторканного. І тільки почесна варта тіла Садового рухається вперед і назад.

Всі тут. І свідки удару Парасюка, і пацики-заробітки, і усміхнений Зіня, і Радика шарудіння, і Коцюруба, чи то комісар Каттані, чи то Мікеле Плачідо.

Вони стоять і дивляться на нерухомого та недоторканного. І тільки почесна варта тіла Садового рухається вперед і назад.

Зневага Курбанова до невагомого тіла Садового випалює його з середини, пекучим сонцем крізь сонцезахисні окуляри. Він спопеляє ненавистю усе садове, захланне, лицемірне та брехливе. Але мікрофон Курбанова не флейта Маяковського, всі люди бідні, він кожух.

Він стоїть і дивиться на нерухомого та недоторканного. І тільки почесна варта тіла Садового рухається вперед і назад.

Пляжна людина і його камрат випадково та помилково виринають тут з променаду десь у Сардинії лангустами.

Відразу помітно, що вони не тутешні аборигени, занадто розкуті свободою та морем. Вони спостерігають за розвитком громади, але їх асоціації це: парео, рушники, шезлонги, шланги.

Вони чужі на цій залитій бетоном бруківці Площі Ринок, де вже давно не продають пахлаву, кукурудзу та чучхелу.

Вони стоять і дивляться на нерухомого та недоторканного. І тільки почесна варта тіла Садового рухається вперед і назад.

Тіло Садового підігрує народним побажанням, які постукали знизу. Його тільки погладили по голівці на плюсах, а він відразу такий збуджений от такими масштабами, розмірами та формами.

Він відразу янгол домашнього вогнища Макса Ернста, а не хтось там мінімально невідомий. Львівські митці мають терміново до наступного термідора перетворити його святе розп'яття на арт-об'єкт, інсталяцію чи перформанс і саме той вуличний період буде тижнем актуального мистецтва, а не щось літепле у Палаці мистецтв.

фото: vanatik05.livejournal.com

А поки вони стоять і дивляться, дивляться і стоять на нерухомого та недоторканного. І тільки почесна варта тіла Садового рухається вперед і назад.

Депутати пліткують, причитають і сумують за піднесеним та дещо проклятим тілом Садового дещо налякано, наче малі діти. Хоча вони й тут, біля щедрого тіла Садового, але вони все ще так далеко внизу. Їхнім губкам потрібна кока-кола, а не вода, щоб хоч щось звершилось у їх нерозумному житті над прірвою.

Вони принишкло сидять і дивляться на нерухомого та недоторканного. І тільки почесна варта тіла Садового рухається вперед і назад.

І навіть молода команда Садового така розгублена та заскочена  у куточках та кліточках, і тільки Маруняк принесла розіп'ятому квіти на руках.

Вони сидять затамувавши і дивляться на нерухомого та недоторканного. І тільки почесна варта тіла Садового рухається вперед і назад.

І навіть сам Садовий висить та не розуміє за що йому така доля, за що йому таке випробування грибовицьким монстром, за що йому така державна політика упослідження Львова сміттям. Садовий висить, але впасти мусить.

І поки він падає, то має зрозуміти, що це з ним: сон, мара, два пакетика трави, 75 ампул мескаліну, п'ять пакетиків диетиламіду лізергінової кислоти або ЛСД, сільничка, наполовину заповнена кокаїном, ціле море різнобарвних амфетамінів, барбітуратів і транквілізаторів, літр текіли, літр рому, ящик Будвайзеру, пінта чистого ефіру, 12 пляшечок амілнітрату? Кастанеда чи йому треба до ортопеда?

І поки він висить, а всі дивляться на нього, такого нерухомого та недоторканного. І тільки почесна варта тіла Садового рухається вперед і назад.

Але все це не те і все це не так. Усе це живе неживе наживо. Все це дріб'язок, непотріб, марнота, мізер, порохи. Раби, подножки, грязь Москви, варшавське сміття, жовківська худоба. Ніщо, масовка.

Лиш він один персонаж Орсона Веллса, громадянин Кейн. Розмах та велич Апокаліпсису сьогодні. Страх і трепет Мела Гібсона. Восьмигодинний фільм Лава Діаса. Герой Апічатпона Вірасетакула. Агірре, гнів Божий. Фіцкарральдо.

Йому цілого світу мало. Він прикликає Небеса і заклинає Космос. Юпітер йому рівня, а чорні діри – його сестри. Темна матерія – його матір, а антигравітація – його тітка.

Він у блокаді, він у облозі, він у засаді. З нього глузують і показують пальцем, хочуть засунути пазурі у ще теплі рани.

Але це не з нього глузують, не на нього показують пальцем, не йому хочуть засунути пазурі у ще теплі рани, а найбільш україномовному містові у світі, у Всесвіті.

Бо він – не він. Не Зевс, не Пан, не Голуб-Дух, а місто-людина, чоловіко-поліс, особистість-сіті.

Він став одним тілом та одним цілим із цим містом.

Втілився у нього і переплівся з ним – незлитно, незмінно, нероздільно та нерозлучно. І лиш се треба ісповідувати скрізь та навколо у Львові та його околицях.

Він увібрав у себе усі риси міста, а місто повністю увібрало його природу, злилося з ним і навколо нього. І вже не розбереш: де людська природа, де міська, а де спільна.

Він став плоттю його і кров'ю його, а воно – причастилось його чистих таїн. Він їсть та п'є його жадібними ковтками, наче востаннє, а воно – ковтає його цілком та повністю.

Лиш його рідний заступник Москаленко дивиться на це його преображення здаля, на відстані, на віддалі, збоку, скраю.

Півні не проспівають тричі, як він відречеться від нього, мова якась у нього інакша. А яка радість для перуки Москви – міський голова Львова – Москаленко.

І тільки почесна варта тіла Садового рухається вперед і назад. Вона його, а він також ні.

Автор: олександр ковальчук