Зміст статті

17 вересня 2016

На бадьор до Беґбеде

Вояж Фредеріка Беґбеде на львівський Форум видавців.

Львів'яни на бадьора моргають, на бадьорі гуляють і на бадьорі стоять.

Фредерік Беґбеде, знаний у народі як Фредерік Беґбедер, відгуляв цілу ніч у новій фестівській залі, і на ранок, постав перед ясні очі львівських та українських журналістів свіжим огірочком, фіністом ясним та соколом.

Цілу ніч він тусив та грав сети поміж львівського бо-бо, хоч тут на секундочку трішки не зрозуміло, де у Львові те бо-бо, бо го-го відомо де, а от де те бо-бо, якось незрозуміло. Де у Львові та буржуазія та богема, де вона, де?

Але то таке, як каже відомий винниківчанин Мирон Маркевич.

Цілу ніч Фредерік Беґбеде, натхненний Венерою в хутрі, шмагав арапником молоді львівські тіла та заливав у їх спраглі горлянки горілки.

Після таких подробиць у тому дійстві почали з'являтися пікантні дрібнички, які, як справедливо сподівається уся львівська спільнота, незабаром залиються десь на Ютубі для широкого перегляду.

На ранковій прес-конференції свіженький Беґбеде артистично та тверезо оминає наркотичні та алкогольні асоціації з власною персоною.

Говорить про тишу, самотність, емпатію та лише натякає на любов, не вимовляючи це святе слово вголос, як і заповідав колись незабутній Дон Дрейпер.

За нього на цьому святому слові топчуться львівські та українські журналісти, які вже традиційно тупо вважають будь-якого письменника чи письменницю джерелом чи джерельцем мудрості, мамрійським дубом досвіду, і тому просто зобов'язані запитати щось трішечки про любов та її пертурбації.

Але Беґбеде справжній професіонал, він усе добре розуміє і знає, що фанати та шанувальниці – це його гроші, і тому терпляче очікує на їх хвилювання, автографи, селфі та запитання.

Він навіть цурається всезнаючих понтів, яких, наприклад, у вкраїнських авторів до Монмартру і трошки.

У Палаці мистецтв, де його очікує цілий натовп, він говорить українські слова під оплески, романтично називає Париж великим Львовом, а не Львів – маленьким Парижем.

І навіть дозволяє собі дещо зайве поміж легіонів нетерплячих провінціалів – порівнює вимову слова "Львів" зі звуконаслідування "гав-гав-гав", тобто з гавкотом песика, а не нявкотом лева.

Шанувальниці Беґбеде тихенько ковтають такий несподіваний парадокс про рідне місто, оскільки уважно ловлять кожне слово з його божественних уст, тим більше тоді, коли сам Беґбеде во плоті уважно зауважує, що у залі бачить триста дівчаток і лише троє хлопчиків. Від такого мліють навіть маскарони на стінах, бо дівчатка люблять уважних, уважність – це нова сексуальність.


Дівчатка Беґбеде

Опісля такої історичної зустрічі на Полтві черга до автографів та несанкціонованих селфі з Беґбеде гальмує рух Форуму видавців, перекриває деякі входи та виходи, а також дразнить місцевого письменника-початківця Дроздова, якому такі натовпи шанувальників навіть не снилися наяву.

Але божественний Беґбеде розуміє не тільки трепетні порухи дівчаток, але й зніяковілі рухи хлопчиків, яких така омріяна техніка підводить у найбільш відповідальну мить – мить селфі з відомим письменником.

Але Беґбеде розуміє і це, тому терпляче очікує та мило посміхається назустріч.

У цей час повз живу чергу до Беґбеде іде до своїх поціновувачів патріарх Андрухович, який все більше стає схожим на якогось хана, пра-пра-правнука Чингісхана, правителя Станіславівського улусу, власника золотої пайцзи.

У цей час на його обличчі можна помітити іронічну ласкаву усмішку. Такі натовпи шанувальників не снилися наяву йому також. Тільки у Сірожі Жадана вони дещо менші. Бігме, Беґбеде.

Автор: олександр ковальчук