Парк Горького: Скромна привабливість Геннадія Кернеса
Варіанти відвідали головну машину дозвілля у Харкові і не знайшли суттєвих відмінностей від круговороту розваг у Львові
“Він краде, але він господарник” - так зазвичай кажуть харків’яни про свого міського голову. Таку ж дивну фразу часто можна було почути теж з вуст львів’ян на адресу Андрія Садового. Але на відміну від свого львівського колеги, Кернес продовжує насолоджуватись стабільним визнанням городян.
На перший погляд центральна частина Харкова справді справляє враження охайного і прибраного простору. Багато ліхтарів, майже всюди встановлені сміттєві урни-кульки, дороги на диво рівні, новенькі світлофори та дорожні знаки справно пропускають потоки людей та автомобілів. До того ж, око львів’янина не могли не радувати численні жовто-блакитні прапори, часом досить великих розмірів.
Звісно, район, приміром, Харківського тракторного заводу виглядає цілком інакше. Але, власне, центр свою репрезентаційну роль справляє достойно.
Головним символом доброго господарництва під керівництвом Геннадія Кернеса у Харкові вважається оновлений Парк відпочинку ім. Горького. Чи не кожного разу у відповідь на запитання – "Чому ви так любите свого мера?" можна було почути стандартну відповідь – "А ви підіть гляньте на Парк Горького!".
Ми пішли і глянули. Парк дійсно можна назвати символом якоїсь звичайної побутової "нормальності", яку вдалося досягнути у місті останніми роками.
Як стверджують самі харків’яни, більшість мешканців Харкова не сповідують жодних чітких ідеологій окрім однієї - ідеології "нормального хорошого життя".
"Русская весна" у Харкові для всіх виглядала таки штучно підбуреним процесом. Українські прапори на вулицях теж є швидше наслідком владної ініціативи "зверху", аніж свідомим і чітким виявом громадської думки. Єдиний раз, коли харків’яни вирішили активно висловити свою думку, мав місце у лютому 2014 року в останні дні Майдану. Тоді Янукович прибув у місто на "з’їзд депутатів південно-східних регіонів" і десятки тисяч харків’ян вийшли на вулицю, протестуючи проти можливого відособлення цих регіонів. Всі згадують цей момент як справді спонтанний народний рух.
Це був протест проти зайвих незрозумілих змін, що загрожували "нормальному життю".
Таку особливість колективної душі харків’ян Геннадій Кернес зрозумів давно. Тому, не дивно, що вже в перші роки свого мерства він вирішив “підняти” Парк Горького. У 2012 році замість звичної "чорної діри", якими, як правило, ставали міські парки пострадянських міст під час важких "дев’яностих" постав сучасний "розважальний мультикомплекс". Якщо львів’яни передусім пишаються своїм містом, його історією, то харків’яни в першу чергу прагнуть жити в нормальних умовах, з історією чи без.
У 2012 році кічувате благополуччя парку – доглянуті доріжки, антуражні скульптурки дітей чи собак, широченні поля атракціонів та кафетеріїв – сприймалося насамперед як благополуччя. Позбавлені будь-якого смаку башточки ресторанів виконували свою пряму функцію – творити чистий простір дозвілля.
Власне дозвілля є дуже важливим моментом міського життя, без якого рутинний цикл ніколи не буде повний.
Львів’яни надають перевагу дозвіллю у кав’ярнях. Тому, своїм центральним парком вони зайнялись лише нещодавно, в останню чергу.
Парк Горького став для Харкова аналогом масової культури кав’ярень. І таким же ж безвідмовним. Тому, саме на прикладі Харкові найкраще видно головні механізми утримання міської влади у сучасній Україні – надання можливості комфортного тринькання важко зароблених грошей. Тобто, відчути себе людиною, але людиною не в політичному сенсі, а в міщанському. Це відчуття ріднить мешканців усього пострадянського простору. На цьому почутті виїхав і Путін першої каденції, і Садовий. І Кернес.
Парк Горького є також символом і сучасного Львова, хоча формально цей зв’язок на поверхні і не видно. Гастрономічні каруселі концептуальних забігайлівок нічим принципово не відрізняються від каруселей новенької "Ромашки". А підйом угору у кабінці найвищого в Україні "чортового колеса" нічим принципово не відрізняється від підйому на захмарну висоту елітного смаку у ресторації "Бачевських". Принаймні, вітерець на висоті 55 метрів бадьорить не менше, ніж славнозвісна горілка.
До слова, у Харкові намагаються теж перейняти львівських досвід “незвичайних” ресторанів. Так, у підході власників закладу “Пластилінова ворона” відчуваються прямі запозичення “!Фестівського” креативу. З тією різницею, що у “Вороні” все це виглядає доволі тупо і еклектично. На вході у віконечко у дерев’яних дверях слід сказати гасло – щось типу “слєпім і залєпім”. На виході швейцар видає кожному по пакуночку соняшникового насіння. Головна атракція – ліплення фінтіфлюшок із пластіліну та чіпляння їх до стін. “Жалюгідна імітація” – тільки і може сказати львів’янин. А позначення цін у доларах у завищеному еквіваленті – це, взагалі, кошмар і тортури. Додайте до цього совково-рокові гамно-хіти у виконанні гурту “Харків і зайти у “Ворону” вдруге вам явно не захочеться.
А от зайти в Парк Горького – це такий же ж обов’язковий пункт програми для гостей міста, як кав’ярні у Львові. Тут можна відчути себе благополучним міщанином.
Хоча нам дещо пощастило – ми вибрались у парк в холодний будній день. І застали там лише порожні алеї та застиглі атракціони без відвідувачів. Привабливість міщанства перебивав чіткий присмак сюрреалізму. І це теж було непогано! Адже, Парк Горького – це гігантський пам’ятник поп-культурі сам у собі.
