Перспективи об'єднання опозиції – соціологічний вимір, ч.ІІ

 

Ігор Танчин, експерт:

Сухі розрахунки соціологів говорять про те, що об'єднання мало що добавляє опозиції. Йдучи різними колонами вони можуть набрати більше. По мажоритарних округах – так, об'єднання їм може допомогти. Отож чи є сенс у об'єднанні?

Олесь Старовойт, експерт:

Звичайно, є. Просто залежить, про що говорити: чи про короткочасні завдання – здобути певну кількість депутатських місць, чи про довготривале завдання – взяти владу і зробити її ефективною.

Коли говорити про перше завдання, то йдеться тільки про те, яка кількість депутатів зайде до парламенту.

Але давайте говорити відверто. Якщо не буде об'єднаної опозиції до виборів, якщо просто будуть узгоджені кандидати, а узгодженої програми дій в парламенті, узгодженої кандидатури на голову ВРУ чи заступника голови ВРУ від опозиції, якщо опозиція не буде мати більшості, якщо не буде узгодженого складу Кабміну наперед, тоді я можу сказати, що опозиція зможе дуже добре зайти у парламент, але матимемо повторення 2002-2004 року, тільки вона буде ще більш розпорошеною. І насправді йдеться не тільки про « тушок» – це вже наслідок певної безвиході і бездіяльності політичних сил. Оцей момент буде суттєвим для політичних сил, які зайдуть в парламент. Бо, якщо вони з цим не справляться, то вони швидко потерплять крах.

Тому - об'єднання. Я прихильник широкого об'єднання, створення єдиного списку, єдиного узгодженого кандидата, єдиної, попередньо узгодженої програми, єдиного узгодженого кадрового потенціалу. Якщо ставиться завдання, якщо йде боротьба за Україну, а не за теплі місця.

Володимир Квурт, експерт:

Приводячи цифри наскільки люди, з однієї сторони, очікують і прагнуть об'єднання, а потім – не підтримують цього об'єднання своїми голосами, можливо, що насамперед розглядається підтримка в двох площинах. Перша площина, це – за Україну і не Україну. Друга площина, це коли переводять вже погляд на партії, як склали об'єднавчий пул. Люди тоді вже дивляться, що сидять націоналісти, ліберали, соціаліст и за одним столом і починають пригадувати: а що було? Що можна очікувати від такого об'єднання? Зрозуміло, що єдності в діях після виборів не буде. З рештою, коли ми говоримо і пробуємо оцінити підтримку населення, то в мене виникає запитання: чи були задекларовані опозицією кроки, які будуть зроблені в парламенті, після перемоги?

Чому постало питання боротьби за Україну? Бо основні страхи населення – чи залишиться Україна українською чи це тільки назва. яка буде наповнена силами, які симпатизують не українським силам. Що станеться? І чому так сталося, що використовуючи демократичні норми до влади прийшла людина, яка їх не сприймає? Як зробити, щоб це не повторилося? Чи готові ми запропонувати новий закон про місцеве самоврядування і передати повноваження на місця? Чи готові ми проголосувати за такий закон про політичні партії, котрий визначить прозорість фінансування їхньої діяльності, а відтак унеможливить маніпулювання партіями з боку олігархічного капіталу. Чи готові ми говорити про судову реформу відразу після парламентських виборів? Чи ці проекти вже сьогодні напрацьовані і передані на обговорення суспільству? Тоді ми можемо сказати, що так.

Сьогодні йде боротьба за Україну. Але майбутня Україна буде те ж різна і всі мають право на життя в ній. В ній буде погляд як зробити успішною Україну націоналістів, лібералів, соціалістів та ін.. На сьогоднішній день конкретики немає. Ми спостерігаємо таку гру: об'єдналися в КОД і йде гра хто кого перший обдурить.

Ігор Танчин:

Об'єднання має бути не для того, щоб увійти у владу, а для того, щоб визначити пріоритети?

Володимир Квурт:

Саме так, але це до цього часу не було озвучено опозицією.

Олексій Антипович, соціолог:

Питання насправді про якість нашого політикуму. На Сході – одні погляди, на Заході - інші, проте немає відповіді на запитання: для чого ми йдемо у владу: чи вирішувати державні проблеми, чи покращувати життя в державі, чи ми йдемо вирішувати свої амбіції до влади, до грошей, до всього на світі.

Володимир Квурт:

Але соціологія довіри, яку ви робили , до партій, до державних інститутів, говорить про те, що люди симпатизують настроям чи позиції політиків і майже не вірять в те, що вони сьогодні обіцяють.

Олексій Антипович:

Так і є, і це ті граблі, на котрі вони стають щоразу у всіх регіонах. Потрібно: а) виконувати обіцянки, б) давати їх реальними. Погоджуюсь, що люди ведуться на гасла, навіть не довіряючи політику. Це специфіка української політики. Виборець не може дати відповіді. В нього негативне ставлення до політиків як таких. Роблячи свій вибір на виборах, виборець сподівається. що щось в цій країні зміниться. Інша справа, що віри стає все менше, а явка - все нижча. Побачимо як буде на цих виборах, але я думаю. що до вирішення проблеми якісної зміни нашої політики ще далеко.

Анатолій Забарило, Громадянська позиція:

Олесю, якщо кожного запитати: «Чи ви за єдиний список, об'єднаних кандидатів?», то всі скажуть «так». Всі гуртуються, караван іде, колони формуються.

Давайте говорити про те, що можемо реально досягнути, що ми можемо зробити на теренах Львова і Львівської області. Щоб нікого не обманювати, така спроба бути чесними хоча б перед собою в межах КОДу , а пізніше перед виборцями, була. Пам'ятаєш, коли ми збиралися ще минулого року , майже всі політичні партії в КОДі знаходилися, ми думали як вирішити питання єдиного кандидата на мажоритарному окрузі і,в принципі, демократично було запропоновано керівникам політичних партій і ГО подати свої кандидатури не тільки членів партії. але і моральних авторитетів, які близькі до цих середовищ, для того, щоб скласти такий «кошик» тих людей, нехай 60-70, і пізніше напрацювати спосіб, щоб з цієї кількості на окрузі був тільки один кандидат від опозиції. Тільки одна партія тягнула до останнього і так і не дала таки пропозиції,бо казала, що в нас є 24 кандидати, що в Києві затверджуються. Воно давало надію, що це питання буде вирішуватися щиро , відверто, чесно, відкрито. Сьогодні ми, нажаль, такого відкритого процесу не бачимо. Є три опозиційні великі партійні організації, які кажуть, що вони щось вирішують. Ми цього не бачимо і не знаємо. Менші політичні партії мають своїх кандидатів, які є достатньо потужними на Львівщині і могли б вигравати мажоритарні округи. Хто проти того, щоб домовлятися? Але руху назустріч немає. І поки ці питання будуть вирішуватися десь в кабінетах, тим більше в київських кабінетах, нажаль, думаю ми можемо вийти на таку конфігурацію, коли від трьох опозиційних партій буде кандидат, а можливо і від двох, а можливо буде ще не менш потужний кандидат ще від двох-трьох опозиційних партій. Не хочу ні за кого говорити, можуть бути цікаві конфігурації підтримки цих кандидатів. Єдине, якщо навіть такі конфігурації виникнуть, все одно доведеться домовлятися, щоб на певне число, але дійти до одного кандидата. Оце би була певна перемога. Тоді ми могли би отримати з брендом об'єднаної опозиції 12 депутатів в парламенті по мажоритарним округам. В мене є пропозиція: ми повинні на рівні регіону вирішувати ці проблеми, відновити діалог, процес, довіру, яка була раніше в КОДі.

Ігор Танчин:

Ви впевнені, що Громадянська позиція може приймати рішення щодо мажоритарки на рівні обласної і міської партійних організацій без узгодження з центральним апаратом?

Анатолій Забарило:

Так, ми впевнені, що можемо, і нам такі повноваження дані.

Андрій Холявка, ВО «Свобода»:

Тема об'єднання – це улюблена тема українського опозиційного політикуму за останні двадцять років. Систематично декларувалося об'єднання і систематично. нажаль, вони регулярно закінчувалися нічим. При чому чим більш були голосні декларації і обіцянки, тим більший пшик виходив в підсумку. Тому сьогодні особливу цінність має можливо не таке декларативне, але насправді реальне об'єднання, консолідація опозиційних сил в форматі КОД. Навіть таке об'єднання і консолідація, консультації і узгодження позиції викликало тривогу у владної верхівки.

Що ми маємо сьогодні? Сьогодні ми маємо процес єдиного списку двох політичних сил, який, кажуть, зайшов доволі далеко, і це треба вітати. Сьогодні ми маємо домовленості відносно спільних погоджених кандидатів на мажоритарних округах. Без сумніву це є велике досягнення. Маємо угоду про не поборення опозиційних сил, що також є дуже багато. Зараз йдеться про спільну програму дій в майбутньому парламенті. Тут хотів би декілька моментів наголосити.

Пріоритет №1 – взяти якомога більшу кількість місць в парламенті. Ми сьогодні почули цифри, що похід двома колонами дає більше, ніж однією колоною. Коли однією колоною, то - 30%, коли окремо , то - 35%. То є суттєва різниця. Коли може йтися про один депутатський мандат, то це важливо. Тому це є емпірична реальність і від неї я пропоную танцювати, а не від бажаних, уявних конструкцій, навколо яких крутиться політика останні двадцять років.

Перший момент – орієнтованість на те, щоб опозиційні сили взяли найбільшу кількість голосів. Другий момент – це якість тих людей, які пройдуть в парламент. Найбільша небезпека – це, очевидно, тушкування. Це явище з'явилося в 2002 році і стало масовим після 2010 року. Очевидно, якісний добір. Взаємний контроль, взаємні пропозиції, взаємний огляд опозиційних сил могли би збільшити вірогідність того, що тушок не буде. Врешті, правильно говорилося, план дій в майбутньому парламенті. «Свобода» озвучила своє бачення першочергових моментів, на яки мали би зосередитися опозиційні сили в парламенті. Це - створення більшості, посади керівництва парламенту і кроки, які б дозволили провести імпічмент Януковичу, а також заборона приватизації землі, націоналізація стратегічних підприємств, які були незаконно приватизовані, законопроекти, які би могли встановити історичну справедливість (70-річчя УПА), ряд інших ініціатив. Наше бачення в цілому є сформульоване, наші ініціативи подані до обговорення КОДу.

Олесь Старовойт:

А якщо «Свобода» не подолає 5% бар'єр? Вона фактично забирає 4-4.5% голосів у опозиційного табору. Чи усвідомлює «Свобода» свою відповідальність ?

Андрій Холявка:

Ми можемо говорити про відповідальність дуже багато: про відповідальність сьогодні, про відповідальність вчора, про відповідальність завтра, можемо говорити про відповідальність політичних сил , котрі довели ситуацію до того, що ми маємо сьогодні, можемо говорити довго. Але є певна реальність. «Свобода» впевнено дивиться на бар'єр, який є сьогодні. Я розглядаю Ваше питання як технологію, яка може ставити певним чином під сумнів проходження «Свободи». Питання не зовсім коректне. Ми твердо стоїмо на ногах.

Олексій Антипович:

Свобода має 4,3% підтримки і має цей показник доволі давно - майже півроку, незалежно від інших обставин. З одного боку, це говорить про певну кристалізацію виборців,виборець є стабільний, а з іншого боку, - це говорить про те, що немає розширення електоральної бази. Якщо ви дійдете до цього під час кампанії, то тоді можна сподіватися на подолання прохідного бар'єру.

Ярослав Гінка, УДАР:

Щодо об'єднавчих процесів. Ми говоримо про це дуже довго і це виглядає на популізм. Політичні сили взяли запит громади. Що хоче громада? Об'єднавчих процесів. Добре! Давайте ми будемо всі говорити про об'єднання.

Говорити і робити – це різні речі. Кожний день говорити «ми об'єднуємося» і при цьому думати «як не об'єднатись?» - це імітація. І так сьогодні народ не довіряє ніяким політикам – дуже малий відсоток довіри, а тут ще ми не прозоро демонструємо свою позицію щодо об'єднання. Ось в цьому і є проблема. Чомусь дехто сильний вважати, що КОД – це та база, на якій би ми повинні були об'єднатися. Але давайте згадаємо чому був створений КОД? Яку він ставив перед собою мету? Очевидно, що не заради того, щоб перемогти на виборах. Опір диктатурі – ось була головна мета. Потім вже з'явилися різні настрої і тенденції і ми пам'ятаємо, що відбулося з КОДом саме на Львівщині.

УДАР відійшов від емоцій, а просто скористалася сухими соціологічними дослідженнями і цифрами. І якщо ми не бачимо кумулятивного ефекту від об'єднання, то навіщо нам це робити? Заради того, щоб сподобатися виборцям? Ні. Ми не популісти. Тому ми запропонували: давайте йдемо різними колонами і об'єднаємося в парламенті , щоб провести певні зміни в державі. Революційна риторика наших колег по опозиції: «Хто не з нами, той проти нас» - мені особисто не подобається . Треба говорити інакше:» Хто проти Януковича, хто проти бандитської влади – той з нами». А не говорити: це чорне, а це біле, а іншого не дано. Дано. Є запит на третю силу, на нові обличчя. Я не переконаний, що виборець хоче бачити в парламенті обличчя, які з нього не вилазять вже десятки років.

У мене є запитання до колег. Так, ми підписали 22 січня документ, який не дозволяє критикувати колег по опозиції, але якщо ми боремося з диктатурою, чи не варто депутатам ВРУ скласти мандати і вийти на вулиці боротися, а не утримувати по 50 тис. зарплати за підписом Литвина?

УДАР вважає, що ми маємо сконцентрувати наші зусилля на узгодженні єдиного кандидата. Ми пропонуємо, не боїмося висувати різних кандидатів, не боїмося запитати у громади, кого вони хочуть мати кандидатом. Ми настоюємо на праймеріз. Ми пропонуємо включити в список кандидатів моральних авторитетів, лідерів ГО, лідерів громадської думки. Давайте всіх впишемо в цей пул і запитаємо у громади, проведемо соціологію, визначимо лідерів. Ті з них, хто в ході виборчої кампанії поступиться рейтингом, повинні зняти потім свої кандидатури. Це, на нашу думку, найбільш демократичний, прозорий і відкритий варіант відбору кандидатів. Але керуватися принципом, що лідери партій в Києві назначать нам кандидата тут, на округ, чи партії будуть вирішувати хто має бути - це хибна думка, нам потрібно запитати у людей.

Ігор Танчин:

У принципи за цим столом окреслилося дві головні позиції, які є і головними загалом в Україні. Перший шлях – це спершу домовляємося про цінності, програму дій, на її основі ми об'єднуємося і після того є сенс, щоб була одна колона на виборах. Тому, що ми йдемо на вибори дужою прогнозованою силою, яка зайшовши в парламент буде там, як свого часу Народна рада, у ВРУ першого скликання.

І друга позиція, більш прагматична. Те, що казав Андрій Холявка: набираємо якомога більше голосів , сил, проводимо максимальну кількість своїх людей в парламент, а там вже дивимося. Головне, як говорив Гінка, розуміємо проти кого ми воюємо. Максимально широке, нечітке об'єднання ,згуртоване спільним баченням ворога .

Олег Кузан, експерт:

Швидше за все вийде так, що будуть об'єднані кандидати не від одної, а від декількох об'єднаних опозицій. Відсутність єдиного кандидата означає, що ні про яку більшість в парламенті говорити не можна. Тоді давайте чесно казати про те, що ми, представники політичної сили, хочемо потрапити в парламент. Насправді, це також добра мета. Але вступати в більшість ніхто з них, швидше за все, не хоче. І в цьому, як на мене, є найбільша проблема. Як її розв'язати? Праймеріз - добрий шлях. Я належу до групи в Києві, яка розробляла ці механізми. Але причина головна об'єднання чи не об'єднання лежить саме в тому, чи хочемо ми здобути більшість в парламенті чи не хочемо.

Ще один важливий момент. Ідеологічна частина. Гарантовано будуть фальсифікації. Цьому треба опиратися. Якщо не будуть люди відчувати, що є єдиний кандидат, якого вони готові підтримати, то ніхто захищати результати виборів не буде, окрім самих учасників процесу. Громадянське суспільство не прийде, так як це було в 2004 році. Навіть 10% не прийдуть з цих людей.

Ігор Танчин:

Технологія влади зрозуміла. Це - намагання повторити схему 2002 року плюс пониження явки на виборах. Взяти своє там, де вони можуть взяти. Понизити явку на виборах в центрі і взяти мажоритарні виборчі округи максимально. Про Галичину мова не йде, бо тут буде стовпотворіння націонал-демократів, які всі кинуться сюди на округи, щоб вони самі себе топили . Тут буде перебір якісних депутатів. А в підсумку буде схема 2002 року – влада виграє за рахунок мажоритарних округів і набере свою більшість. В рядах опозиції буде погано те, що за рахунок стовпотворіння цих відомих політиків , які вже десятки років в політиці, вони не дадуть пробитися новим політикам у владу. І це також, щоб не говорили лідери провідних опозиційних партій, для них це також вигідно. Тому, що домовившись з владою про цей новий виборчий закон, вони тим самим гарантували можливість для себе фільтрувати людей, які будуть брати участь у виборах, і забезпечили можливість проходження в першу чергу своїх кандидатур і недопущення нових політиків. Тобто політики, які б могли зайти в парламент через нові партії, цього зробити не зможуть . І ми отримаємо знову низької якості парламент.

Андрій Холявка:

Ваш прогноз песимістичний. Мені здається, що є всі підстави вважати, що всі домовленості будуть дотримані. Відповідно, буде впорядкований процес висування кандидатів на мажоритарні округи, буде дотримано принципів, що були задекларовані 22 січня. У такому випадку песимістичному сценарію міста не буде.

Ігор Танчин:

А які механізми об'єднання Ви бачите зараз? Яка взагалі тактика на цих виборах?

Андрій Холявка:

Насамперед, сідати і говорити, координувати дії, домовлятися, домовлятися, домовлятися на базі КОДу.

Ярослав Гінка:

Як на мене, об'єднання можливо лише одне: на базі однієї партії і єдиного списку. Якщо всі готові пожертвувати своїми партіями. то давайте тоді говорити про об'єднання.

Не можливий об'єднаний кандидат в такому форматі, як є зараз, якщо не буде об'єднаного списку. Тому що ніхто не буде ризикувати і не повірить в те, що об'єднаний кандидат буде агітувати за всі партії.

Олесь Старовойт:

Нажаль, я мушу сказати, що КОДу як такого, як він задумувався, яким він був півроку тому, сьогодні вже немає. Зараз є майданчик, на якому, дійсно, можна поговорити. Але це вже не є та інтелектуальна частина, яка приймає рішення і відповідає за рішення, цього немає. Це нічого страшного , зараз є інші способи, є уже сформовані більші чи менші колони, вони вже і справді зараз мають погоджувати між собою, знаходити формат. Формат «круглого столу», де сідає політична сила взагалі умовно без рейтингу, але говорить і приймає рішення. - такого вже не буде. Мені це не подобається. Але я це приймаю. Нажаль, зараз припинилися якісні консультації, зараз йде міряння рейтингами і міряння силою, а не говорять про те, яким чином здобувати перемогу і як захистити результат.

Андрій Холявка:

Ваша оцінка винятково суб'єктивна. КОД працює, напрацьовуються конкретні програми і плани дій.

Сьогодні перед нами є питання виборів до ВРУ. Механізми погодження єдиних кандидатів. Напрацювання критеріїв. По моїх суб'єктивних відчуттях, ми вже вишли у цьому питанні на фінішну пряму. У доволі скорому терміні будуть оприлюднені вже і кандидати, і всі ці моменти. Мені здається, що станом на сьогодні ми всі йдемо правильним шляхом.

Ірина Марушкіна:

«Свобода» має реальні проблеми х проходженням у парламент по партійному списку. Свого часу Тягнибок заявив, що Ви проти об'єднання в рамках партій через ідеологічні засади. Але зараз йдеться лише про єдиний список, не про злиття партій. То чому «Свобода» проти цього?

Андрій Холявка:

Це - суб'єктивне сприйняття. На сьогодні оптимальна форма інтеграції опозиційних сил це не є створення магепроектів. Ми такі речі проходили. Є сумний досвід. Отже є реальний план дій. який здійснюється сьогодні попри протидію влади. І це добре. Шукати моментів, щоб почали тягнути в різні боки, цього не слід робити. Сьогодні доволі хороша співпраця різних опозиційних сил. Цей рівень співпраці потрібно зміцнювати. Поглиблювати, робити більш ефективним.

Богдан Чума, експерт:

Коли ми говоримо про вибори, коли наступає час виборів, львівські політики впадають в дві крайності . Перша – починається розмова про абстрактні речі. а саме - боротьбу за Україну. Всі починають рятувати Україну. А друге – всі починають вигадувати інші ілюзії, заяви, проекти. А реальність, виборча реальність в Західній Україні і у Львові сформувалася і утвердилася ще в 1998 році і її риси є наступними.

Перше – сила, яка є найпопулярнішою, диктує всім іншім умови. Так було в 1998, 2002, 2007 роках, так буде і на цих виборах. Друга реальність полягає в тому, що політики не змінилися. Це ті ж самі, що були в 1998 році, навіть якщо з'явилися нові обличчя. то стиль партійної діяльності, міжпартійних, внутріпартійних відносин не змінився. Третя реальність. яка виходить з цього: одна справа – слова, інша - дія. Перед виборами всі красиві, всі гарно говорять, всі рятують Україну. Вибори проходять - всі дбають в першу чергу про свої інтереси, про свої пріоритети.

Наприклад, пропонує одна партія вибирати кандидатів на праймеріз. Відомо, що ця партія немає великої підтримки у Львівській області і за умови, коли три інших, більш впливовіші партії об'єднуються, є дуже велика ймовірність, що ця партія не отримає підтримки своїх кандидатів на праймеріз. Чи ця партія після того, як громада не підтримає її кандидатів на праймеріз, погодиться підтримувати інших об'єднаних кандидатів у всій області?

Приклад другий. Є депутати сьогодні в облраді. Вони займаються активною політикою. Вони говорять, що вони не представляють тієї чи іншої партії, але вони є у фракції партії, за допомогою якої вони прийшли в облраду. Ця партія формує альтернативний блок. Він, апріорі, не прохідний. але розвалює опозицію, забирає голоси. Чи така особа готова оголосити, що вона складає з себе депутатський мандат, бо її не влаштовує. що партія, яку він представляє у облради, розвалює опозицію? Чи таке можливо? Поки що ми такого не бачимо.

Приклад третій. Говоримо про іншу партію, яка хоче йти другою колоною. Дві колони - це є цілком реально. Коли ми говоримо, чому «Свобода» хоче йти окремою колоною, запитайте по-іншому: чи хоче «Батьківщина» і Фронт змін, щоб «Свобода» йшла з ними в одному списку? Вони не хочуть цього. Наведена соціологія є лише одним основним аргументом, який підсилює позицію не тільки «Свободи», але й позицію двох інших партій, які не хочуть об'єднуватися зі Свободою.

Але інший цікавий момент. «Свобода» на даний час набирає трохи більше 4% голосів. Дай Бог, щоб їх рейтинг був вищим і вони подолали прохідний бар'єр. Але вибори підходять, починається активна виборча кампанія, соціологія показує, що нічого не змінюється. Маю дуже великий сумнів, що «Свобода» в такому випадку дотримається домовленостей про висунення єдиного кандидата. Тому що логіка партійних інтересів підказує, якщо вони хочуть провести список, то їм треба виставляти кандидатів на всі мажоритарні округи. Адже так діятиме будь-яка політична партія. І тоді цілком ймовірний варіант, що з'являться паралельні кандидати.

Олесь Старовойт:

Називаючи депутата облради, ти мав на увазі мене. Я відповім. Саме позиція Львівської обласної організації «нашої України» не дає зараз можливості створити третю колони опозиції.

Ірина Марушкіна:

Пане Андрію, чи правда, що «Свободу» не взяли в єдиний список?

Андрій Холявка:

«Батьківщина» і Фронт змін є близькими між собою ідеологічно і персонально. Цілий ряд людей вже мають досвід перебування в тій чи другій партії та їхніх проектах. Відповідно, їм легше і комфортніше між собою домовитися. Що стосується «Свободи», ще раз кажу, немає суперечностей , немає моментів, на які можна було би скаржитися, навпаки, «Свобода» вітає об'єднавчі зусилля «Батьківщини» і Фронту змін.

Олег Соскин, експерт:

З одного боку ми бачимо, що одна правляча фінансово-корпоративна група жорстко централізувала свої ресурси. Вона вибудувала свою колону – Партію регіонів і не думає про те, що збільшиться чи зменшиться в неї рейтинг, вона просто поглинає. Так поглинули Сильну Україну, Порошенка взяли і він там десь розтворився. Ми бачимо достатньо серйозну мегасилу, навіть її рейтинг піднявся в результаті інтегративних поглинань. З другого боку, говориться про філософію, що от якщо опозиційна фінансово-корпоративна група буде йти двома, чотирма колонами, то вона від цього програє. Не відчуваєте неадекватність процесу? Ті виграють і показують, що їх рейтинг зростає, а у опозиції, якщо буде такий саме процес, то буде рейтинг падати. Тому що тут аналізується реальний результат по Партії регіонів, а в другому випадку - фантазується результат «якщо б».

Я можу сказати точно, що «Батьківщина» разом з Фронтом змін прийняла таку ж саму модель, як Партія регіонів. І в них немає ішов варіанту. Якщо така буде модель, то тоді. зрозуміло, КОДу не буде. Цей проект добіг свого кінця. Якщо утвориться дві потужні фінансово-корпоративні групи: одна при владі. інша – в опозиції, сформується дві колони, то вони будуть рівновеликими і достатніми . І насправді їм інші попутчики не цікаві.

Тоді виникає питання для партій, які на межі проходження: УДАР, «Свобода», Громадянська позиція та ін.. Вони не відносяться до фінансово-корпоративних груп. Чи можуть ці партії, які нові, які представляють ліберально-консервативну течу і можуть стати партіями середнього класу, чи зможуть вони створити єдиний мажоритарний список? КОДу нема. Чи можуть вони домовитися? От якби такий прорив був зроблений, це був би якісний прорив для України.

Ч.І "Олексій Антипович: перспективи об'єднання опозиції - соціологічний вимір" читати тут 

Відеозапис виступів експертів дивитися тут