Урочистий вояж сихівського трамвая на південь Львова.
Урочисте відкриття сихівського трамвая, можливо, стало останньою наснагою Садового до життя цього ранку. Після шмону у Пушкарьова та арешту Гольця Садовому обов'язково треба було прориватися у ритмі танго на південь, до Сихова.
Але й на Сихові його очікують тернові колючки. Навіть поміж храмом та кінотеатром немає йому спокою, хоча сьогодні у нього є особливий опіум для народу.
Ще зовсім вчора увесь цей совковий поспіх з сихівським трамваєм обов'язково до 17 листопада був цілковитою дурницею, бо ж можна було зробити просто добре десь на пізніший термін без тієї халтурки авралом з фарбуванням парканчиків під снігопадом.
Але вже сьогодні навіть земля змішана зі снігом поблизу Довженка та кучугури обабіч неї натрапили на свій неминущий сенс, набралися небесної ваготи та вільготності.
Якщо щось і псувало місця їхнього розташування, то це – попсова зелена стрічечка поміж стовпами та великий зелений бантик, якими опікувалися дві дівчинки з ескорту зелених бантиків та хлопчик у футболці з написом "Same Shit Different Day".
Зверху, з дрона, попередня кінцева сихівського трамваю поблизу Довженка нагадує перевернутий хрест (це якщо їхати з центру до Сихова, бо у зворотньому напрямку усе вже таке православненьке).
Але якщо піднятися дроном ще вище, то можна зрозуміти, що малюнок колії сихівського трамваю своїм поєднанням хреста та кола нагадує – анх – єгипетський символ вічного життя (тому 8 маршрут трамваю – це знак згори).
У 2012 році майже на цьому місці балотувався до Львівської міської ради Юрій Путас з передвиборчим гаслом "Врятувати Сихів", після якого у Сихова з'явилися поетичні рядки з назвою "Лапута Путаса".
І Сихів вознесеться від Путаса думок. І стане містом-кораблем. Лапутою. Новим Єрусалимом. Святий оцей мікрорайон. Духовна Україна, богом із авто, зійде на монумент й розлиється піснями навкруги. Від Путаса думок яйцем-райцем така Вкраїна лиш вкриє землю омофором. Вкраїна – це Земля! Вкраїна – це Господь! Всевишнього нема. Цілуй її причастям солов'їним.
Новий трамвай, наче корабель, вільно розрізає сихівські води, хоча всі у місті Лева розуміють, що кращого місця для Львівського моря, аніж Левандівка, просто немає.
Трамвая, немов чуда, очікують місцеві бабці та дідусі, які вже встигли згадати кукурудзяні полі на цьому місці та обговорити Юльку та Скотиняку у телевізорі. Усі вони тут.
І навіть мами з немовлятками. Тільки школярів з навколишніх шкіл не відпустили з уроків на таку атракцію.
І голуби також прилетіли милосердно поглянути на цих милих та смішних сихівських людей.
Усі вони, недосконалі та грішні, моляться за здоровля сихівського трамваю і наче передчувають, як справжні християни, що під вечір цьому електронному голубу зламають двері.
Отець Орест Фредина, спиною до власного храму, але обличчям до прибуття сихівського трамваю до кінотеатру, благословляє Трійцею з Требника кожну живу душу, усі її входи та виходи, повсякчас і навіки віків.
Кожен хоче щось сказати Садовому або залізти йому у душу. Один вуйко навіть зручно вмощується, ніби у колейці за Святим Причастям, за спиною Садового, і так стає схожим на одного з команди Садового.
Садовий прориває сихівським трамваєм усі негаразди у життя, прозорливо зазирає вперед – на південь, сподівається кращого і по-філософськи дивиться на арешт свого підданого Гольця, захланне тіло якого, органи пасли цілий рік.
Вдячні сихівчанки бальзаківського віку очима з'їдають тіло Садового, а дай їм волю, то б з'їли його разом з пальто та кепі, яку Садовий сором'язливо тримає у руках, бо добре знає, які бувають фото, коли вона у нього на голові.
Вдячні сихівчанки бальзаківського віку ловлять кожне слово Садового і благоговійно ковтають його, щоб розважати над ним десь поблизу серця. А якби можна було, то розібрали б святі мощі його до кісточки на благо кожного сихівського будинку.
І тільки самопомічний нардеп Кіраль зраджує Садового та святий Сихів кінчиками своїх нігтів, стидота яка, отак ганьбити місце та мера впертим небажанням відвідати манікюрний салон за нардепні гроші. Вчився б краще у Садового.
Окрім Кіраля, поміж віпів можна помітити багато кого. І великого шуварівця, і онурівців з великим Онуром, і німців, і турків. А також Березу, Бубеса, Веремчука та екскурсовода Радковця.
Але найбільший поміж них цього дня – директор представництва ЄБРР в Україні – Шевкі Аджунер. Сьогодні він бальзам для зраненої душі Садового.
Він називає Садового прогресивним та просить сихівчан віддати такого золотого мера у інші міста та країни.
Відпустите? – питається у сихівського віча Садовий.
Ні – тихенько відповідає місцевий нарід.
Аджунер продовжує улещувати душу та тіло Садового запашними пахощами та лагідними словесами і так натякає місцевим мікрорайонцям, що ті двадцять хвилин, які Садовий подарував їм цим маршрутом з Сихова до центру, у підсумку додадуть до їхнього життя зайвих п'ять днів, які вони зможуть подарувати власним родинам.
Тобто не якісь там бади, чаї, дієти чи піст подарують їм ці дні, а сам батько міста, Андрій Іванович Садовий, подарує малим сим ці блаженні дні.
Сихівський трамвачик урочисто їде та дзеленчить, дзеленчить та їде. Дівчатка з ескорту зеленого бантика руками тримають зелену стрічку на стовпах, аби вона далеко не відлетіла і нею можна було скористатися ще раз.
Трамвай величаво впирається продовгастим тілом у натягнуту стрічку і розриває незайманість сихівської землі поблизу кінотеатру Довженка.
Зелений бантик цнотливо відлітає ліворуч і якась підприємлива львівська бабуся, наївно та щиро, відразу підхоплює його для господарських цілей.
Але дівчатка з ескорту зеленого бантика насторожі, наче багатоокий Аргус. Вони відразу підбігають до бабусі зі словами "е-е-е, стоп-стоп-стоп" та забирають у бідної тети зелену радість цього листопадового дня.
На цьому усі радощі сихівського трамваю лише розпочинаються, а Садовий повертається до Ратуші. У службовому трамваї він зустрічає не лише Забарила та Адамика, але й одну сихівчанку, яка відразу щиросердечно зізнається йому, що увесь час голосує лише за нього, що їй не стидно за такого мера.
Так, каже Садовий, багато в українській політиці людей тимчасових, які живуть лише одним днем і не думають про майбутнє, не думають про вічність так, як думає він.
Службовий трамвай Садового досить швидко їде з Сихова до центру. Без жодних зупинок та стовбичення на Франка.
Окрім вічної політики, корінна сихівчанка може ще говорити з Садовим про буденні речі, про погоду, і тому згадує про нещодавній снігопад.
Так, каже Садовий, за день випала місячна норма снігу. І щоб вчасно її розгребти місту (тобто Садовому) потрібно закупити ще сто одиниць техніки, а це десь двісті мільйонів гривень, які можна витратити на ремонти інших вулиць.
У адекватних країнах, продовжує Садовий, люди самі виходять та допомагають комунальникам боротися з подібними стихійними лихами. А у Львові, наголошує Садовий, усі сидять за комп'ютером і тільки постять та лайкають, лайкають, сидять і постять. І чекають, що усе поприбирає баба Гєня.
У цій хвилі Садовий – львівський Трамп, який жорстоко дрючить усю зарозумілу хіпстоту та ліво-лібералів (чи неоліберастів).
Від tram.lviv.ua завжди недалеко до tramp.lviv.ua, і, можливо саме про Садового, а не про Трампа Гео Шкурупій писав у 1922 році свого пророчого вірша "Трамп"?
на широких вулицях всесвіту на перехрестях африки азії сидіти під бетонним мостом і плювать у звабливість вод аліґаторами паротяги всесвіту кіньми заїржуть музикою міського парку сахара кльондайк індія юкон і аляска переплетуться стежками алей під ногами невтомними трампа
Хоча вздрючив їх не Трамп (і точно не Садовий), а космічна карма, бо занадто рано вони уявили себе богами, вищими та кращими за усіх інших.
Вздрючив їх космічний розум за те, що у своїх пихатості та фанатизмі вони погордували, власне, розумом. Лицеміри, які називають мовою ненависті усе, що їм не подобається.
Біля Ратуші Садовий також не перестає думати про вічне і тому думає про зупинки Берези за сто тисяч.
Можна було б купити дешевші, каже Садовий, але зупинки Берези мають гарантію десять років. Бо ж Садовий не живе одним днем (днем шмону у Пушкарьова та арешту Гольця), а думає про майбутнє, про вічність. Рухається поступом вперед.
На цій ноті лунає трек "NIV" з нового альбому "Flotus" альт-кантрі колективу Lambchop з Нешвілла, де після стількох років прекрасної ностальгії та спрямованості у минуле, особливо на улюбленому альбомі "Is a Woman" (2002), нарешті з'являється грайливий моторік та автотюн, тобто роадний тріп уперед.