Зміст статті

8 грудня 2016

Сихів is sexy

Наталя Туліна-Маруняк розповідає про красу Сихова та свій сихівський фейсбук-арт

Дедалі більше людей використовують фейсбук як мистецький простір. Варіанти звернули увагу на фейсбук-сторінки, присвячені світлинам Сихова і записали розповідь мистецтвознавчині Наталі Туліної-Маруняк, яка дописує до однієї із таких груп - Сихів is sexy.

Фото: Наталя Туліна-Маруняк

Створити таку фейсбук-групу мене напоумив пан Руслан Черних. Це мій інтернет-знайомий, він теж живе на Сихові, теж захоплюється фотографуванням нашого району і часто коментує мої світлини.

Ми з ним дуже добре розуміємось і співгукуємось, він часто пише різні цікаві вислови, я навіть назвала це свого роду маніфестом Сихова, який припідносить наш район до рівня дійсно простору, який вже сам себе задає:

"От, насправді, Сихів такий різний, але не так нахабно-контрастний, без центрового пафосу та пихатості юнесковою спадщиною, а такий мовчазний, коли сумний сіренький, а коли й дзвінкий літній. Важко пояснити для себе оцей сихівський шарм, який мене дуже приваблює.
Знаєш, це от таке буває, приміром, коли про жінку кажуть, що вона непримітна, сіра абощо, а коли її не оцінювати, а споглядати as is, овва, а там ніжність, там і м'якість, там усе стає потрохи таким привабливим, без усяких циганських пристрастів, а дуже лагідним, таким лайтово-лайтовим, ситцевим. Ну от, Сихів десь такий. Короче, Сихів is sexy)))"

І у цьому коментарі пан Руслан написав фразу – Сихів is sexy. І я так зразу  ой, круто! Це ж така ніби Каліфорнія на Сихові! Я теж думаю що Сихів дуже сексуальний – він відкритий, динамічний, графічний, кольоровий!

Графічно Сихів одночасно чіткий і просторий, тут немає дуже високих будинків, тому небо чисте, незабудоване, немає так щоб "вікно у вікно". Завжди є горизонт і силуети на ньому. Дуже багато виразних силуетів на тлі красивого неба, розвіяного вітрами. Адже, Сихів – це завжди вітри, завжди свіженька погода і, відповідно, світанки і заходи виглядають дуже чистими, мальовничими, все надзвичайно барвиться.

Вже десять років я роблю свої фото і бачу як змінюється простір перед моїм вікном.

Мені видно частину села Козельники, ще старий запущений будівельний комбінат, такий трохи індастріал, ще маленьке озерце. І на все це зі сторони вулиці Зубрівської поступово наступають нові будинки. З одного боку, мені шкода, що ці пейзажі втрачаються, а з іншого – я завжди маю на горизонті гарні будівельні крани.

Я принципово не завішую своїх вікон фіранками чи тюлями – лише темна штора, яку я опускаю на ніч. А вдень вікна максимально прозорі, я постійно у них дивлюся і спостерігаю за всіма змінами.

Ми з паном Русланом не просто фотографуємо – йдеться швидше про смакування свого району, це і архітектурні пейзажі, і люди, і небо. Це теж інтер’єри шкіл і поліклініки – адже, і в мене, і в пана Руслана є діти, і ми часто буваємо в таких місцях.

У  мене є окрема серія про сихівську дитячу поліклініку. Якщо в тебе троє дітей, то тут проводиш багато часу. Це ще така радянська функціоналістична архітектура, гарна сама по собі, але теж добре збережена, все чисте і загосподароване. Споруда поліклініки має дуже красиві об’єми, ріні галереї.

Для наших фотографій Сихова формат фейсбука пасує якнайкраще. Це, власне, можна назвати саме фейсбук-артом. В роздрукованому вигляді на стінах якоїсь галереї – це було б зовсім не те. Адже, ці світлини передають певний час, певний потік, певні миті – кожен світанок, кожен захід сонця, кожен день є найгарнішим. Це можна побачити на якусь мить, помедитувати над цим, воно ховається в постійному оновлюванні, воно круте і динамічне. Такий ніби стрім виходить. І якраз фейсбук надає цей формат постійного стріму, потоку. Мережа сама може тобі нагадати – ось такий світанок був три роки тому, такі от кольори. І ти можеш порівняти із тим світанком, який бачила сьогодні.

Роздруковані фото, альбоми – це все гроші і порубані ліси. Мені привабливіші більш текучі, мінливі формати, той обмін, який можливий у фейсбуку. Я більше фотографую небо і якісь графічні силуети, а хтось більше заглиблений у деталі і разом все якось вирівнюється і взаємно доповнюється до якоїсь цілісності. І не важливо, що активних дописувачів лише двоє-троє.

Взагалі, Сихів далі росте і змінюється і потрібно підтримувати вміння сихівчан бачити красу у своєму місці. Краса дійсно є довкола і багато людей співзвучно її відчувають у цьому ніби-то непривабливому спальному районі. Це такі ніби взаємні торкання душі на грунті чистого критерію краси.

Це хочеться пропагувати і просувати.

З’являється дуже багато нових будинків, багато нових мешканців і я думаю, що з часом тут з’являться і галереї сучасного мистецтва, будуть відбуватися різні фестивалі та мистецькі пленери.

Я згадую, як вперше потрапила на Сихів багато років тому. Мене привезла подруга і я так зупинилася і ледь не вигукнула – Що це? Це Львів? Та я ніколи тут не буду жити!

Тепер я думаю зовсім інакше.

Останнім часом Сихів сильно змінився завдяки трамваю. Раніше був сексуальний, а тепер став і романтичним. Трамвай додає якогось шарму і починають з’являтись люди, які раніше не були видимі – наприклад, хіпстери. Всі, взагалі, почали активніше рухатись. Через трамвай старе місто нам щось додало, якоїсь локальності. Тепер, ти можеш бути тут, а можеш сісти на трамвай – і раз, ти в місті. Пасажири набиваються як шпротики, але всі щасливі!

Біля Стрийського ринку, правда, починаються великі корки. Взагалі, львівський темп – це щось таке туге. Воно віддзеркалює і нашу власну тугість, нашу галицьку гнусавість. Ритм міста відгукується і в людських відносинах.

Фото: Наталя Туліна-Маруняк

Мене теж дуже цікавлять люди. На майбутнє мені б хотілося зробити два проекти, фотосесії чи може краще сказати флешмоби. Зробити серію фотопортретів робітників, які працюють на сихівських будовах. В ідеалі було б добре сфотографувати усіх-усіх, кожного робітника. Ну але це, звичайно, нереально.

А ще – зробити серію світлин з людьми, які носять одяг з написом Paris. Таких дуже багато. І жінки, і чоловіки! Тільки не знаю як краще це організувати. Може дати оголошення – "Хто має таку блузку чи футболку – приходьте фоткатись!" 

А є ще сихівські підлітки. Вони офігєнні. Вже не гопнічки, такі ніби хіпстогопніки, у них вже є все – секс, наркотики. Це якісь такі супер-уроди. Біля нашого дому є школа і я часом спостерігаю за школярами. На останній день навчання вони понапивались як свині і валялись під грушками. Але в інші моменти вони бувають дуже мальовничими – повсідаються спекотним днем на бетоні, з собаками, з пляшками пива. Файні! Мені вони навіть видаються більш духовними ніж попередні покоління. Вже більше музики слухають, можуть на стіні написати щось типу "Це не та планета". У них ж амбіції і внутрішнє життя. Вони не хіпстери, бо не такі успішні, але вони ловлять цінність моменту, відчувається, що кожен їхній день є неповторним.

У мене є серія віршів – "Побутові жахи”. І останній я написала про цих сихівських школярів:

Ей ти уродський підлітку !
твої проблеми перебільшено !
в тебе є все - наркотики й порно,
ніхто не знає чому і що ми винні тобі !
Де твоя кармічна спроможність
що-небуть віддати батькам?!
ми виховали монстрів,
що завжди і всюди
споживають та вимагають,
втикають та відвисають !  
Не думати - іхнє кредо,
блукати - їх спосіб пізнати світ !

Фото: Наталя Туліна-Маруняк

Автор: Андрій Бондаренко