Топ-10: Найкраща українська поп-музика 2016 року

Після розквіту української популярної музики наприкінці вісімдесятих та у дев'яностих роках минулого століття в подальшому ця сфера вітчизняної культури занурилася у застояне болото "випробуваних форматів". Хвороблива відсутність інтересу до експериментів почала проявлятись як у старших виконавців, вже безперечно стомлених життям, так і у молодшого покоління. Помалу, застосування школярської схеми – "обираємо якийсь вже існуючий стиль і вчимося грати у ньому щось фірмове" – розмило останню творчу межу поміж шоу-бізнесом та незалежними проектами.

На цьому тлі, дійсно, стає зрозумілою любов українців до закам'янілої індивідуальності Святослава Вакарчука та його клонів або ж до фейкової самобутності Onuk’и чи ДАХАБРАХи.

Невідомо вже, звідки очікувати появи якихось нових звучань – з шоу-бізу чи так званої незалежної сцени. Однак, зважаючи на те що український музичний андерграунд у сучасних своїх проявах перетворився на ту ж фабрику з обслуговування закостенілих нішових жанрів із маленькою, але стабільною аудиторією, подих свіжого вітерця мимоволі очікуєш саме із царства попси. Адже ж, був Дорн, були короткометражки Дзідзя, можливо, буде ще щось. Для попси розвиток, все ж, має більше значення, бо, власне, імітація "свіжості" – це важливий момент поп-сексапільності.

Слідкування за вітчизняної поп-сценою упродовж 2016 року справдило подібні сподівання не більше, аніж минулого року. Втім, у сіті таки потрапляло щось більш-менш слухабельне, щось таки варте згадки при підбитті річних підсумків.

Таких треків від українських поп-виконавців, які не соромно закинути у плеєр, назбиралося аж на цілу топ-десятку.

Колектив, який привертав увагу Варіантів вже минулого року, але гідний нової згадки. З того як вокал Соні Сухорукової вже помітно нагадує англійську зірку Katy B, чути, що виконавці продовжують працювати над собою під пильним тюторством британських продюсерів.

Слухати їх цікаво навіть за наявності глобальних аналогів

Несподіване львівське ім'я у списку непоганої попси, яке дає надію на те, що Вова зі Львова нарешті заслужено кане у забуття. Принаймні, якщо у Вови ще зберігається крихта любові до справжнього хіп-хопу, він мав би сам визнати, що цей юнак легко дасть йому пару десятків ферзів фори. Читка, лірика, саунд – з цим у Левана все доволі пристойно, як на 2016 рік. Ну, і це вже трохи більше ніж підлітковий андерграунд.

Дивний юнак із серйозним поглядом походить із Миколаїва, але у актуальному звуці шарить більше, аніж середньостатистичний київський продюсер. Вже кілька років його саундклауд потужним голосом вселяє надію у наймолодше покоління простих українських меломанів і новий альбом P I LL S теж не підкачав.

У самому пеклі шоу-бізу теж, виявляється, можуть виростати якісь цікаві квіточки. Колишня учасниця шоу Х-фактор співала приємний модний поп під керівництвом Марка Шведова ще тоді, коли Дорн викликав здивування та захоплення прікідом з великим білим тризубом. Цікаво за ними слідкувати і сьогодні.

Виконавиця, з якою попрацював Керредин Солтані, продюсер відомої француженки Zaz. Втім, свою оригінальну манеру співу Кіра випрацювала самотужки. Схоже, що це вона використала Солтані, а не він її, як можна було б очікувати.

Кіра пробує свої сили на стандартних територіях "експериментальної" української попси – танцювабельність, фольк, готика. Але їй якось навіть більше довіряєш, ніж Христині Соловій чи ДАХАБРАСі. Принаймні, Кіра не робить із себе щось більше за те, чим вона є.

Невтомна праця над собою у складі кількох гуртів дозволила франківчанці Юлії Хащевській вже у дебютному сольному альбомі, який вийшов цього року, показати деякий клас українського аренбі. Нехитрі балади у її виконанні звучать із певним звуковим шиком та вдалими інтонаціями.

Юна хіп-хоп виконавиця вибрала собі нікнейм доволі важкий для гугління. Але, судячи із відеотізера її майбутньої платівки dobraтися, живе вона у Кам'янці-Подільському. Її щира лірика та наполегливо легка читка безумовно вартує більшого, ніж стандартні олдскульні хіп-хоп біти, під які вона начитує свої сповіді про життя дівчини у провінційному містечку. З огляду на останній тізер "Лови", вона це сама розуміє.

Приємний голос, аренбішна свобода інтонацій, ненав'язливі романтичні тексти – в принципі, для української поп-музики це вже "зарах". Тобто, саме у випадку авторського проекту Валерії Наливайко це таки спрацьовує, залишаючи суто позитивні враження. Деколи більше і не потрібно.

Мята на укр-поп-сцені вже давно, але останніми роками (можливо під впливом того ж Дорна) вона та її команда вирішили трохи наздогнати тенденції. Наздогнати не вдалось, але у підсумку залишилось нормальне хаузове звучання та screwed бек-вокал – таке цілком пасує для прослуховування, наприклад, у автомобілі.

На останню десяту сходинку Соня потрапила насамперед через те, що нахабно, але професійно вкрала саунд у Onuk’и та показала її голу поп-сутність. Та й так навіть краще – просто попса, без дивних претензійних головних уборів, без експлуатації чорнобильської тематики, без псевдо-урбаністичного шаманства.

Просто бонус (і, знову ж таки, крадені в Onuk'и тємки):