22 лютого 2017

Galician Depression

Малюночки-ієрогліфи у новому проекті Тараса Кеба відкривають нам тонку привабливість нашої уявної журби

Люди, які слідкують за фейсбук-сторінкою львівського митця Тараса Кеба, могли помітити, що останніми тижнями у нього з’явився новий проект Galician Depression.

Як розповів сам художник, змальовувати явище “галицької депресії” спочатку взявся знічев’я, аби приглушити свою особисту зимову депресію. А потім побачив у цій темі й глибші пласти, які тепер старається висвітлити вже у формі регулярного проекту.

Тарас називає це локальними ідіомами  культурно-соціальні забобони, які вже давно живуть лише у головах галичан. Це побутова магія та звичаєвий етикет, залишені у спадок минулими поколіннями галичан.

У декотрих сучасних галичан вони викликають депресію. У деяких  сміх.

Сам Тарас вважає, що такі свідомісні галицькі хробачки як треба віддячитись чи на свята ніхто не робе пора вже випаровувати під яскравим світлом гумору.

Втім, може статися, що саме у творчості Тараса вони заживуть новим життям, подібно до того, як тема "бандерштату", колись спародійована Братами Гадюкіними.

Адже, висміюючи мозкових хробаків, малюнки Кеба одночасно вдало і точно їх фіксують, зберігаючи та актуалізовуючи. Або й перетрансформовуючи.

Але це вже не так і важливо  головне, що у символічних-ієрогліфах Кеба буденні речі стають виразниками якогось нематеріального галицького світу. Знаками того, що ніде не прописане, а існує лише у свідомості.

Таким чином, ми отримуємо черговий ключик для мандрівки у світ ідей. В даному випадку, світ низових галицьких ідей та' як тре'

Можливо, гумористичні малюночки львівського митця володіють і особливими магічними здатностями і реально здатні повернути гроші у порожній полярес чи вилікувати від екзистенційно-сезонної туги.

І безперечно, вони мають реальне культурне значення, оскільки, перетворюють набір звичайних предметів у культурні коди.

Ці малюночки утворюють немовби нехитрі ієрогліфи, що намагаються виразити собою щось типу особливої "галицької журби". Але уся хитрість у тому, що коли ми просто вимовимо це словосполучення  "галицька журба!", то зайти кудись глибоко у культурні пласти у нас не вийде. Занадто зачовганими є наші слова. Та й висить на них багато чого зайвого. Ну, ще можна сказати  "О, Галицько Бентего!". З цим вже є шанси кудись потрапити.

А от закодовуючи ці слова у гіпертекстуальну гру (та прикриваючи смислову ціль англійськими, приміром, словами), можна набагато ширше привідчинити двері у одну з кімнат символічного світу галицькості.

Повністю у руслі жанру "наїв-арт" Тарас Кеб малює не так речі, як їхні смислові піктограмки, таким чином підсилюючи ефект вираження чогось прихованого.

Адже, йдеться про настільки звичні і буденні предмети, що вони самі собою, вантажем профанної повсякденності, можуть затулити додаткове культурне значення.

На допомогу приходить наїв-арт  і ось предмети вже майже як букви  чорні жучки, що проривають тонкі ходи у деревині нашої уяви.

Люб'язне запрошення Кеба "пройти в одну тут уявну місцинку..." не можна не прийняти.

Тут тепло, пітьмяно і захаращено. І пахне ситною їжею.

Тут сльози від споглядання далекої вечірньої зорі у маленькому віконці нагорі тихо скрапують на пожмакані австрійські газети, засунуті за іржаву трубу у "кльозеті по балкону".

Тут одне лише видиво паруючого кухля з коньячним пуншем вже кидають тебе у хвилю жалю до себе  до того, хто за півгодинки мусить виходити назовні під нескінченний холодний дощ.

Тут вбираєш на себе тонкі вусики та батярський прижмур як поцвілу маску, що приховує внутрішнього Бруно Шульца від несамовитого вар’ятського світу довкола.

Малюночки з проекту Galician Depression можна читати раз за разом, у нових комбінаціях та відтінках.

Речі стають жуками, жуки – буквами, букви – словами, слова – реченнями, а речення складаються у художню деконструкцію одного із явищ нашого тонкого галицького світу, але разом з тим і у безкорисний гімн цьому явищу.

Втім, зрозуміло, що Galician Depression – це не лише про галицьку депресію. Це взагалі про нас. Саме окреслення проекту теж є певним ієрогліфом, який повернувся до нас лише однією стороною, але десь там вгадуються й інші. Головне, повернути ключа і одна кімната веде у іншу кімнату.

Під усе це, під увесь наш поточний гармидер галицьких світів важко підібрати якесь одне окреслення. Тож, назвімо це, наприклад, "Галицька депресія".

Нічим не гірше, аніж "пост-радянський Львів, колишнє столичне місто у вічній дупі журбі".

Автор: Андрій Бондаренко