Анатолій Щерба: Іспанія підтримує нас від початку російської агресії

Хто сказав, що двічі в одну річку не ввійти? Приклад останнього призначення нового "старого" Надзвичайного і Повноважного Посла в Королівстві Іспанія та у Князівстві Андорра доводить зворотнє.

Справа в тому, що Анатолій Щерба, який обіймав цю посаду в 2006-2012 роках, торік знову приступив до виконання своїх обов’язків в Іспанії.

Хоча, якщо бути скрупульозним до кінця, то давня філософська істина про ріку все ж таки правомірна, оскільки часи, під час яких Анатолій Анатолійович був послом, якщо не кардинально, то багато в чому змінилися.

Міжнародна ситуація далеко не ідентична тій, яка була тоді. Україна потерпає від нападів агресивної путінської Росії.

У самій Іспанії, після тривалої політичної кризи, пов'язаної з проблемою формування нового уряду за підсумками загальнонаціональних виборів, врешті-решт було змінено традиційну "двопартійну" систему.

А ось що не змінилося – так це приміщення нашої дипломатичної установи в Мадриді, де Анатолій Щерба працював раніше.

І надалі вона розташована за тією ж знайомою адресою: Ronda de la Abubilla,52, що в районі Конде де Орґаз, неподалік від станції метро "Есперанса".

Анатолій Анатолійович Щерба народився в 1962 році в с. Войтове Згурівського району Київської області. У 1985 році закінчив факультет міжнародних відносин і міжнародного права Київського державного університету ім.Тараса Шевченка.

Дипломатичну службу розпочав у 1992 році, працював на різних посадах в Управлінні контролю над озброєннями та роззброєння Міністерства закордонних справ України (1995-1997 рр. – на посаді начальника Управління).

1997-2000 – заступник постійного представника України при міжнародних організаціях у Відні (Австрія); 2001-2006 – начальник Управління контролю над озброєннями та військово-технічного співробітництва МЗС України; 2006-2012 – Надзвичайний і Повноважний Посол України в Королівстві Іспанія та у Князівстві Андорра (з резиденцією в Мадриді); 2012-2014 – директор Другого територіального департаменту (країни Західної Європи та Америки) МЗС України; 2014-2016 – директор Департаменту Америки.

Посади у міжнародних організаціях: 1997-2000 – представник України у Спільній консультативній групі за Договором про звичайні збройні сили в Європі; Консультативній комісії з Договору про відкрите небо і Форумі ОБСЄ з питань співробітництва в галузі безпеки; 2001-2005 – представник України у Спільній комісії з виконання та інспекцій Договору про стратегічні наступальні озброєння (СНО-1); 2004 – червень 2007 року – член Колегії Комісії ООН з моніторингу, верифікації та інспекцій в Іраку (UNMOVIC); 2006-2012 – представник України при Всесвітній туристичній організації (ЮНВТО).

11 березня 2016 року призначений Надзвичайним і Повноважним Послом України в Королівстві Іспанія. 8 вересня цього ж року вручив вірчі грамоти Королю Філіпу VI.

Має дипломатичний ранг Надзвичайного і Повноважного Посла (з 2009 року). Крім української, володіє також іспанською та англійською мовами. Одружений, має двох синів і дочку.

Як Ви можете оцінити ситуацію, що склалася в сфері двосторонніх відносин поміж нашими країнами на нинішній день? Можливо, назвете деякі важливі події, які відбулися, зокрема, у часи Вашої першої каденції. Що вдалося зробити і над чим ще потрібно працювати?

Безперечно, 25 років – важлива подія в контексті розвитку двосторонніх відносин між Україною та Іспанією. Але, як ви розуміє, це – доволі скромний період історії. Тим не менше, він дає підстави для того, щоб сформулювати коротко, чого досягнуто і що нам хотілося б ще зробити.

Передусім – це рух нашої країни в напрямку євроінтеграції і його підтримка Іспанією.

По-перше, хотілося б відзначити, що Іспанія  беззастережно підтримує територіальну цілісність і суверенітет нашої держави. З цього приводу, буквально на минулому тижні під час щорічного прийняття для представників дипломатичного корпусу Король Іспанії в своїй промові згадав про те, що в східному вимірі не вирішено таку дуже важливу проблему, як відновлення територіальної цілісності України.

Між іншим, підтримку іспанської сторони ми отримуємо від початку російської агресії. Тобто для іспанців не виникає питання щодо приналежності ані Криму, ані будь-якої іншої частини української території до нашої держави. І за це ми їм дуже вдячні.

Якщо говорити в більш широкому контексті, тобто починаючи з 1992 року, коли встановлено дипломатичні відносини, то я б згадав такі важливі події як, наприклад, підписання в 2007 році Меморандуму про співробітництво між двома Міністерствами закордонних справ з метою наближення України до Європейського Союзу.

Крім цього, еволюціонувала позиція цієї країни в плані отримання нами безвізового режиму. Сьогодні Іспанія належить до тих країн, які не лише підтримують, але й активно працюють для досягнення даної мети.

Думаю, що для першого запитання достатньо, адже в нього можна включити й інші аспекти, про які, сподіваюся, ще піде мова. Єдине, що б хотілося додати, зробивши більший акцент: учора опубліковані комюніке іспанського уряду та заява Міністерства закордонних справ України.

В обох документах дається висока оцінка розвитку двосторонніх відносин, а також ролі української громади в Іспанії. Вказано, що вона робить багато і для взаєморозуміння між двома країнами, і для взаємоповаги між нашими народами.

А це сприяє тому, щоб Україна дійсно рухалася в напрямку інтеграції з європейськими структурами.

Не будемо торкатися всіх сфер двосторонніх відносин. Мене цікавить, в міру можливого, практична допомога Іспанії в нашій проблемі з війною на сході. Знаю, що чимало наших асоціацій напряму співпрацюють з іспанцями. Зокрема, асоціація "ConUcrania" ("З Україною") налагодила тісний контакт з деякими місцевими структурами, які сприяють в отриманні автомобілів, тепловізорів, безпілотників тощо.

Хотів би також відзначити роль наших громадських організацій. У тому, що зроблено, переважно їхня заслуга. Не можу сказати, що їх дуже багато, але точно не одна й не дві. Тож навіть не намагатимусь їх перелічувати.

З іншого боку, якщо іде мова про іспанську допомогу на урядовому рівні, то, як на мене, ми могли б мати більше взаємодії. Сподіваюся, що так і буде, принаймні щодо лінії військово-технічного співробітництва.

Певні теми, до речі, вже згадувалися, як, наприклад, у нещодавньому виступі нового міністра оборони Марії Долорес де Коспедаль. Під час слухань у Конгресі вона згадала про співпрацю з Україною в питаннях боротьби з кібератаками.

З цього приводу багато іспанців уже зверталися до мене з проханням надати більш конкретну інформацію.

Але це, зрозуміло, робота, яка ще триває. Сподіваюся, що контакти в цьому напрямку будуть розвиватися і надалі, в тому числі й у рамках співробітництва України з НАТО.

А Іспанія, як один з наших найважливіших партнерів в цій організації, докладе більше зусиль для того, щоб сприяти в посиленні та підвищенні ефективності українських оборонних структур.

Анатолію Анатолійовичу, згадуючи про вашу нещодавню зустріч з вірянами української парохії Благовіщення, що на Арґуелєсі в Мадриді, де Ви торкалися економічних взаємовідносин між двома нашими країнами, прошу дещо деталізувати і в цій площині. На якому рівні, як на Вашу думку, знаходиться економічне партнерство? Чи іспанські структури зацікавлені в тісній співпраці з Україною і чи роблять для цього конкретні кроки? І як реагують на це в нас, адже доводиться чути, що наші закони та порядки відлякують іноземного інвестора.

Що стосується двостороннього торговельно-економічного співробітництва, то я б розділив це питання на дві складові. Якщо ідеться про взаємну торгівлю, то Іспанія, безумовно, є одним з найголовніших наших партнерів в ЄС. Наведу хоча б такий приклад: країна хамонів є основним імпортером в Європі українських зернових, переважно це – фуражні культури.

Дозвольте навести одну історичну паралель, яка лише підтвердить вашу думку. Зернові Іспанія завозить з України віддавна. Власне, до початків XIX cт. відносяться перші згадки про налагодження контактів між Іспанією та Північним Причорномор'ям.

Скажімо, про важливість для Іспанії чорноморської торгівлі свідчить бодай той факт, що інформація про створення безмитної зони в Одесі була опублікована в офіційному виданні іспанського уряду "Gaceta de Madrid" від 24 липня 1817 р.

Натомість рішення про створення іспанського королівського консульства в Південній Пальмірі було прийняте в 1802 р., а першим консулом призначено Луїса дель Кастільйо.

Проте українське збіжжя на території Іспанії вперше з'явилося ще до створення консульства в Одесі. У 1782 р. за посередництвом Ігнація Антуана у Барселону прибув вантаж зерна з Херсона, що засвідчено відповідними документами, які зберігаються в муніципальному архіві цього міста.

Даний вантаж, – 16500 фанег (або 915 750 літрів) було перевезено двома кораблями, що належали одній каталонській торгівельній компанії. У 1803 р. сам Антуан розповідав, що за його ініціативи до Барселони доправили 24 кораблі з зерном.

Дуже цікаві факти наводите, але продовжимо. Іспанський ринок є важливим для нас також і в плані експорту соняшникової олії.

Сальдо зовнішньої торгівлі для нас позитивне, і це – один з найкращих показників у нашій торгівлі з іншими країнами.

Якщо не помиляюся, то воно перевищувало 600 мільйонів доларів. Це – вкрай важливо. У цьому якраз і запорука стабільного ринку. Він об’єктивно створений для того, щоб споживати ту продукцію, яка є основою українського експорту.

Ви знаєте, що історично в іспанських підручниках Україну називали "granero de Europa", тобто європейською житницею. Зараз у цьому можна переконатися на реальному досвіді.

Що стосується другої частини, а саме прямих іспанських інвестицій в українську економіку, то тут, на жаль, уже протягом тривалого часу, мінімум останніх 15 років змін не відбувається.

Цифра якою була, такою і залишається: приблизно 65 мільйонів доларів. А це – абсолютний мізер з точки зору тих потужностей і перспектив, які мають великі іспанські компанії в світі. Звісно, для цього є суб'єктивні й об'єктивні причини.

Передусім, український ринок, незважаючи на свою ємкість, для іспанців доволі далекий. У якому сенсі? Ринок країн Латинської Америки географічно розташований значно далі, проте там іспанці почувають себе як удома.

Тому, що так вже історично склалося: там і мова іспанська. Щодо України, то часто доводиться чути: іспанський бізнес очікує того, що вони називають "seguridad jurídica" (правовою безпекою).

Зрозуміло, що у нас зміни також відбулися, свідченням чого є прихід інвесторів з інших європейських країн, їхня активна праця в Україні. І показники їхні набагато вищі, ніж іспанські. Та все ж іспанці ще чекають, коли в нас настане стовідсоткова інвестиційна безпека.

Мені, в цьому випадку, дуже часто доводиться говорити, що на той момент, коли вони захочуть прийти до нас, то, як у них кажуть, "todo el bacalao ya está vendido" (вся риба вже буде розпродана). Однак, побачимо.

Був інтерес до наших проектів з приватизації. Але багато ще залежить від української сторони: наскільки активно, доступно і переконливо зможемо презентувати наші власні проекти. В тому числі й великої приватизації.

Чи воєнні дії на сході даються взнаки при різного роду економічних зв'язках, туристичних поїздках? Чи маєте бодай якісь дані про іспанців, які прагнуть побувати в нашій країні як туристи? Чи є в цілому зацікавлення у них до України?

Справа в тому, що іспанці ось уже понад десять років можуть відвідувати Україну без віз, тому не звертаються безпосередньо до посольства чи консульства.

Якщо й відвідують Україну, то зважаючи на власний інтерес. А що такий існує, ми вже відчули з підготовки до проведення в Києві конкурсу Євробачення-2017.

В Іспанії завжди був великий інтерес до таких заходів, тому вони готуються до поїздки в нашу столицю значними силами. Зараз, скажімо, обирають свого переможця, бо ще триває відбірковий період. Але вони будуть в Україні обов'язково.

Щодо туризму, то можу сказати, що кількість іспанських подорожуючих в Україні зросте тоді, коли у нас буде більш розгалужена туристична інфраструктура.

На сьогоднішній день вони приїжджають, але, можливо, не настільки, наскільки могло би бути. Це – нація, якій подобається мандрувати, вони звикли до такого.

У цьому контексті подивіться хоча б на авіаційне сполучення. Прямі рейси з Мадрида у Львів – це чудово. Проте непогано б відновити рейси, які були раніше на Київ. Принаймні мені, для прикладу, не доводилося жодного разу перебувати в незаповненому літаку, подорожуючи з української столиці в іспанську, чи навпаки.

А взагалі, як долетіти зараз до Києва?

Українськими авіалініями МАУ у Київ з Мадрида в цей період можна потрапити лише раз на тиждень з пересадкою у Львові. Інші можливості – подорожувати іноземними авіакомпаніями з пересадкою в Європі.

Будемо надіятися на потепління мікроклімату для лоукостів. Наскільки відомо, у цьому плані передбачається більший конструктив.

Іспанія також причетна до цієї теми. Ви знаєте, що угоду про так зване "відкрите небо", ми ніяк не можемо запустити через суперечку між Іспанією та Великобританією стосовно Гібралтару.

Оскільки певні положення угоди пов'язані з цією проблемою, то сьогодні процедури з підготовки угоди до підписання ще не завершені. Але сподіваюся, що в досяжній перспективі все вирішиться.

Не так давно в Мадриді перебував наш Міністр інфраструктури Володимир Омелян, який консультувався і на цю тему.

Іспанці зацікавлені в тому, щоб якнайбільше українців відвідували їхню країну, а ми, в свою чергу, – щоб вони їхали до нас. Зауважу, що на початку січня під час свого виступу на відкритті Міжнародного року сталого туризму, проголошеного ООН, Міністр закордонних справ і співробітництва Іспанії Альфонсо Дастіс назвав Україну серед країн, які представляють інтерес з точки зору розвитку туризму.

Вважаю, що він мав на увазі наших туристів, які прибувають сюди. Тобто нас тут бачать, але треба створювати відповідні передумови і в нас, зокрема логістичні. Адже ми всі зацікавлені, щоб і Україна представляла значний туристичний інтерес для іспанських громадян.

Ви згадали про цьогорічний конкурс Євробачення, а мене цікавить дещо ширший формат взаємовідносин. Ідеться в цілому про культурне співробітництво поміж нашими двома країнами. Цікаво, на якій стадії воно перебуває. А, скажімо, мене як особу, причетну до організації деяких культурних заходів, не влаштовує стан справ на нашому конкретному рівні. Маю на увазі найперше "вихід" на концертні зали, виставкові площі, а заразом і залучення іспанського глядача. Вважаю, що ми варимося у власному соці: концерти зорганізовуємо, як правило, поміж своєю громадою, часто-густо навіть не бажаючи запрошувати іспанських глядачів. Ми за 16-17 років, які є тут, навіть не робили спроб щодо цього. Хоча нагода була. Згадаймо бодай українсько-іспанський центр біля станції метро "Опанєль", який міг би стати місточком поміж нами, одначе так і не став. Як Ви бачите подальший розвиток культурних відносин між Україною й Іспанією як на вищому рівні, так і на рівні трудової міграції? Чи не на часі приїзд міністра культури Євгена Нищука для поглиблення двосторонніх зв'язків на всіх рівнях?

Питання дуже слушне в плані представлення української культури тут, в Іспанії. Погоджуюся з вами, що ми лише на рівні нашої громади все організовуємо.

Хоча останні святкування, присвячені 25-ій річниці Незалежності, показують, що потенціал маємо великий. Професійний рівень наших творчих колективів суттєво підвищився.

Якщо ж вести розмову про іспанського глядача, то він, насправді, дуже вимогливий. І ми це бачимо на афішах: хто тут виступає. Для того, щоб представити наші справжні можливості, одного приїзду міністра замало.

Це, ясна річ, важливо, але мені б хотілося, щоб цей візит супроводжувався приїздом наших професійних колективів і виконавців, які б могли організувати такі концерти, які можна побачити в Палаці "Україна" в Києві.

Тоді б це дало додатковий імпульс, сприяючи як знайомству з нашою культурою, так і зростанню її авторитету.

Загалом, про що на початку вже сказано, ми себе гарно тут зарекомендували. І цю високу оцінку не самі собі даємо. Ось і у вчорашньому зверненні іспанська сторона також це відзначає на офіційному рівні. А до цього дійсно було б гарно мати ще й нагоду показати іспанцям своє вміння співати, танцювати, малювати та багато інших речей.

Посольство готове сприяти в цьому, що й намагаємося робити. Але, все ж таки, і з України повинні приїжджати високопрофесійні колективи й окремі виконавці. Формальних перешкод для цього не існує.

Є чимало двосторонніх угод про співпрацю. А що потрібно,– так це ініціатива та відповідні фінансові ресурси. Можна уявити собі, що треба для того, аби сюди приїхав симфонічний оркестр, чи танцювальний ансамбль.

Перед усім до цього повинні бути залучені професійні імпресаріо, а також ті, хто може забезпечити гастролі матеріально, включаючи спонсорів. Хоча аудиторію, я в цьому переконаний, ми б знайшли тут дуже вдячну. І це треба робити, докладаючи наші спільні зусилля.

Про двостороні відносини доволі. А ось чи можете порівняти першу каденцію з теперішньою з огляду на умови праці посольських працівників? Часто-густо ми на заробітчанському рівні думаємо, що наші дипломати купаються, неначе вареники в сметані. Мені ж достеменно відомо, що кількість співробітників посольства суттєво зменшилася. Відповідно, змінилося й навантаження. Як намагаєтеся зорганізувати свою працю, щоб виконати покладені на Вас обов'язки?

Фактично, ви вже частково дали відповідь на своє запитання. Нас дійсно стало менше, а ось умови праці не змінилися. Приміщення, в якому перебуваємо, – це  наша власність. Продовжуємо тут працювати і пишаємося, що Україна має в Мадриді чудове посольство.

Скорочення відбулися, багато вакантних посад. Але я – оптиміст і маю всі підстави вважати, що затверджений на 2017 рік бюджет, видатки в якому на зовнішню політику збільшуються, дасть можливість збалансувати кадрову ситуацію.

Іспанія – велика європейська країна. Четверта країна в Єврозоні. Мусимо приділяти значно більше уваги розвитку двосторонніх відносин на різних напрямках.

А якщо доплюсувати наявність великої української громади, то ще й зобов'язані більше уваги зосередити на консульсько-правовому напрямі роботи посольства, та також на роботі, яка стосується задоволення культурних, мовних й інших потреб українських громад в Іспанії.

Пане Анатолію, власне, ми вже заторкнули частково наступне питання. Який погляд в іспанців на нас, заробітчан, адже ми складаємо основну масу українців. І як Ви, особисто, оцінюєте нас?

Хочу сказати, що оцінка іспанської сторони, про яку вже йшлося, коротко сформульована в заяві іспанського уряду з нагоди 25-ї річниці встановлення дипломатичних відносин.

У ній надано дуже високу та позитивну оцінку українцям, які постійно проживають в Іспанії. Це – велика громада, це – стабільна громада. Це – наші люди, які, як на мене, фактично, вже інтегрувалися в Європу.

Мені дуже приємно на різних зустрічах, зокрема в Міністерствах внутрішніх і закордонних справ, чути, що українська громада не є проблемною. Що українці чудово інтегруються і можуть жити, співіснувати, взаємодіяти з іспанськими громадами як на професійному, так і на побутовому рівні.

І це величезний плюс для розвитку двосторонніх відносин між двома нашими країнами в цілому.

Тому однозначно – оцінка схвальна. Саме тому іспанці, в кінці кінців, визнали те, що безвізовий режим з нашою країною не представляє ніяких міграційних чи інших загроз.

А ось чого, на Вашу думку, нам бракує в українській громаді? Кому, як не вам, це добре знати, бо зіткнулися з таким ще під час першого перебування тут.

Про це тверджу весь час не тільки я. Мабуть, загальна наша вада полягає у відсутності єдності. Не в плані ідеї. Нам не вистачає того, що окреслює містке слово "репрезентативність".

Посольство – зрозуміло: воно представляє державу, є комунакатором від імені уряду та й, в принципі, від України.

А ось на рівні громадських організацій, які могли б відігравати більш важливу роль, працювати ефективніше, допомагаючи нашій державі в питаннях європейської інтеграції, виникають зауваження.

Зараз при наявності великої кількості неурядових структур, таких як українські асоціації в Іспанії, їхня роль значно зростає. Це очевидно, проте.

Для того, щоб мати представницькі функції, треба виступати єдиним узгодженим кулаком чи голосом. Фактично, у нас немає жодного механізму, який би забезпечував саме делегування таких прав окремим українським лідерам.

Цими правами повинні бути наділені українці з тих, хто постійно тут проживає, маючи відповідний досвід та авторитет у громаді.

Я можу навести приклади, коли особи, які намагаються донести певну думку, що нібито виходить від українських громад, насправді ці громади не представляють. І тут є питання.

Хотілося б, щоб ми, зустрівшись у нас в посольстві чи в будь-якому іншому місці, знайшли тих людей, які б загалом представляли велику дружню українську громаду в Іспанії. Наші співітчизники, які проживають у різних її куточках, потребують цього для обстоювання наших спільних інтересів.

З цього огляду і взаємна поінформованість також важлива, як на мене. Тому цю функцію варто делегувати якраз отому представницькому органу, про який ви так наголошуєте.  

Погоджуюся з вами.

Чи можна уточнити цифри, якими оперує посольство щодо наших трудових мігрантів. Скільки нас легально перебуває тут, а скільки без документів, бо і такі, безперечно, є.

Відповідно до останніх статистичних даних, представлених Міністерством внутрішніх справ та Міністерством соціальної політики Іспанії, українців налічується майже 95 тисяч. З них 86 тисяч легально перебувають на іспанській території.

Як бачимо, приблизно десять відсотків становлять ті, хто ще не оформив свій статус, але зареєструвався за місцем проживання. Можна допустити ще якусь кількість, але вважаю, що цифра коливається в межах ста тисяч осіб.

Вони роззосереджені по різних регіонах, хоча найбільша концентрація – в столиці та Мадридському регіоні. Багато наших земляків проживає в Каталонії, Валенсійській автономній області, на півдні: в Малазі, Мурсії. На півночі є українські громади, але значно менші кількісно.

Користуючись нагодою, хотів би ще раз наголосити на важливому для нас об’єднанні не в плані того, щоб усіх загнати в єдину структуру, а об'єднанні на національному рівні. Вбачаю, що це повинні бути люди з різних регіонів, котрі б загалом презентували українську громаду.

Іспанське законодавство сприяє тому, щоб такі організації існували і представляли інтереси своїх громад.

Можна знайти багато прикладів, коли громадяни інших країн об'єднувалися і спільно обстоювали свої інтереси, права, проводили спільні заходи. Авторитет нашого громадського руху в Іспанії, безумовно, тільки б підвищився, якби ці якісні зміни відбулися.

Є багато наших громадян, які проживають в Іспанії понад 15 років. Дехто навіть отримує іспанські паспорти. Тим не менше, ми всі – українці. Нас тут знають і поважають.

Так, як і наших громадян в Україні. Для того, щоб належним чином представляти всіх нас, треба мати позитивний ефект від об'єднання навколо спільних інтересів.

Планами посольства поділитеся? Над чим працюєте в даний час і що б хотілося реалізувати?

Якщо говорити про найближчу перспективу, то це, першочергово, зустрічі з українською громадою, про що вже йшлося. Було б добре проводити їх хоча б раз на півроку. Зараз ми якраз і готуємося до таких зборів. Сподіваюся, що вони стануть ще одним кроком до взаєморозуміння.

Не хотілося б наголошувати на об'єднанні. Швидше мова іде про консолідацію та співпрацю. Підкреслю, що ми хочемо надати майданчик для такого спілкування, а не нав'язувати якісь ідеї. І разом з тим обговорити питання, які потребують взаємодії між посольством і українськими громадами.

Що стосується двосторонніх політичних відносин, то опрацьовуємо можливість візиту в Іспанію української парламентської делегації для організації зустрічі депутатів з обох сторін.

Для того, щоб вони могли обговорити між собою питання можливої взаємодії, співробітництва. Необхідність цього вже назріла.

Існують контакти в рамках парламентських асамблей в ОБСЄ, Раді Європи, НАТО, але ми прагнемо до більшого двостороннього контакту. Я вже зустрічався з новою головою комісії у закордонних справах іспанського Конгресу депутатів, то ж ми зараз шукаємо взаємоприйнятні дати для організації такого візиту.

Сподіваюся, що він дасть новий поштовх для розвитку міжпарламентського співробітництва.

В Україні великий інтерес до Іспанії. У Верховній Раді створено групу дружби з цією країною. В іспанському Конгресі депутатів – обмежена кількість подібних груп.

Але, тим не менше, є депутати, з якими ми постійно спілкуємося і які, хоч і неформально, вважаються нашими друзями і готові підтримувати подібні інституційні контакти обох парламентів.

А перспектива на рік – це планування двосторонньої роботи. Також триває підготовка двосторонніх документів, обговорюються питання відповідних візитів, про які щось конкретно говорити ще зарано.

Першу серію, тобто офіційну частину дозвольте вважати завершеною. А ось, так би мовити, для неофіційної, я приберіг усього одне запитання. Для мене мій співрозмовник цікавий не лише як посадовець. Ви, зокрема, як дипломат. Анатолій Щерба цікавить мене як особистість. Ось бодай просив би розповісти коротенько про Ваші захоплення поза основною роботою. З нашого попереднього спілкування знаю, що Ви любили спорт. Більше того, займалися волейболом і навіть водним поло. Про це ми колись розмовляли дорогою в Мадрид, повертаючись з Мурсії, де перебували в українській громаді, очолюваної Ларисою Пономаренко.

Я і не переставав любити спорт.

Тим паче. Але чи й зараз займаєтеся ним?

Ви вже відзначили, що спорт є важливою частиною мого життя. Водним поло не займався серйозно.

Хоч, насправді, коли був студентом Київського університету, наша факультетська команда стала чемпіоном цього вишу. А ось тривалий час, ще зі шкільних літ, присвячував волейболу.

Проте, коли говорити про спорт сьогодні, то мені найбільше подобається теніс. І маючи вільний час, а це було дуже давно, я з великим задоволенням беру до рук ракетку.