10 березня 2017

Шевченківська жінка

Особливий тип жіночності, змальований Тарасом Григоровичем у його акварелях

Другий тиждень березня традиційно проходить під знаком Шевченка та жінок.

Варіанти спробували поєднати ці дві теми і пропонуюють ввести в українську культурну ноосферу поняття "шевченківської жінки".

"Жінка Рубенса", "жінка Купріна", "жінка Фріди Кало", "дівчинка Гапчинської" – усі ці словосполучення відразу створюють у нашій уяві характерний жіночий образ, заданий певним образотворчим чи наративним каноном.

Вже з першого погляду на жіночих персонажів з акварелей Тараса Григоровича видно, що серед інших важливих речей, привнесених українським пророком у цей світ, є і особливий тип жінки.

Фрагмент картини Т.Г. Шеченка "Портрет Агати Ускової", 1853-1854

З першого погляду може видатись, що цей тип доволі антижіночний і заперечує саме поняття гендеру як додаткової уявної жіночності, що зазвичай накладається на біологічну стать.

Фрагмент картини Т.Г. Шевченка "Циганка-ворожка", 1841

Однак, так виглядає, що шевченкове конструювання "жіночності" просто занадто тонке, аби відразу кидатися у вічі. Із глибших верств акварельного паперу таки визирає особлива ідеальна сутність персонажок Шевченка. Це дуже стримана, беземоційна, можна сказати, "закута" жіночність, яка маніфестує себе лише у самосвідомій напнутій статичності темних бездонних очей та надзвичайно ефірній посмішці – практично відсутній, та все ж помітній.

Фрагмент картини Т.Г. Шеченка "Портрет невідомої в намисті", 1840

За цією стриманістю приховується велика сила. Вона твориться не поверхневим шармом чи м’якою принадністю, які вважаються головною потугою жіноцтва. Вона твориться спокійною впевненістю та чітким самоусвідомленням – повним прийняттям себе такою, якою є в даний момент.

Навіть похнюплена Катерина демонструє "святий спокій" ясним світлом свого лоба, що структурно промовляє від імені заплющених очей.

Фрагмент картини Т.Г. Шевченка "Катерина", 1842

Вже звідси, із "врівноваженої сили" на обличчя "шевченківської жінки" сходить тиха жіноча чарівність, яка, втім, є швидше чарівністю маски, що натякає на прихований за собою безкрай, аніж прямою чарівністю тілесної краси.

Миловидність "шевченківських жінок" жорстко впирається у характерні азіатські риси, вималювані автором з особливою "важкістю", завдяки акцентованим очам, що скрадують усю іншу можливу виразність обличчя.

У цьому відчувається не так індивідуальний стиль Тараса Григоровича, як вікова усталена манера українського малярства, посилена відблиском "тюркськості" в українській типажності.

Фрагмент картини Т.Г. Шевченка "Портрет Катерини Абази". 1837

"Шевченківська жінка" – це буквально "степова Мона Ліза". Але її усмішка ще загадковіша, ще менш явна, ще більш трансцендентна, ще більш прикрита штивністю конкретної матеріальності.

Фрагмент картини Т.Г. Шевченка "Портрет Маєвської". 1843

Втім, може бути й цілком інше трактування усього цього феномену  після довгого вдивляння у жіночі портрети Шевченка, починає видаватися, що насправді автор малював сам себе...

Ілюстрації: tarasshevchenko.at.ua

Автор: Андрій Бондаренко