15 березня 2017

Львів у кіно. Ч. XI. Три дні на роздуми

Львів vs Рига у класичному прибалтійському детективі.

Три дні на роздуми – черговий радянський кінодетектив, у якому Львів стає простором, де чиняться злочини та відбуваються розслідування.

Головні події стрічки відбуваються у Ризі, тоді як у Львів веде лише одна з багатьох ниточок.

Однак, львівські епізоди, хоча й недовгі, але доволі характерні. Вони дуже показові у тому, як саме наше місто сприймалося у тодішній колективній свідомості. Недаремно, у цьому фільмі Львів прямо називається Львовом, а не просто безіменним містом на західному кордоні, як зазвичай.

Три дні на роздуми – це один з найвідоміших зразків прибалтійських кінодетективів, які цінувалися масовим глядачем за тонкість сюжету та легкий флер екзотичної буржуазності.

У стрічці Роланда Калниньша усе це подається у якнайкращому вигляді.

Злочин – пограбування інкасаторів – показується глядачам максимально реалістично. Спочатку – мирний потік буденності, а тоді – раптовий і не до кінця зрозумілий розрив цієї нормальності. Нам демонструють усе, що відбувається, але завдяки майстерному монтажу ця інформація дозована, так що ми перебуваємо у тій самій ситуації, що й слідчі.

Випадок не виглядає безнадійним, але певні факти та докази занадто легко потрапляють до рук міліції. Тож, попереду на усіх чекає кілька несподіваних зворотів, за якими вже знайомі персонажі втрачають свою очевидність.

Львів необхідний творцям фільму, власне, для того, аби створити чергову ілюзію "прямої стежки" та підзакрутити сюжет фейковою коловертю.

Львів тут стає ніби технічним дублером Риги, який має втримати атмосферу "на віражі" але не перетягнути на себе забагато ковдри.

І в цих моментах можна спостерегти кілька відмінностей у "детективних" просторах Львова та Риги.

Рига – центр ідеальної Прибалтики, яка виконувала роль внутрішнього "Заходу" для радянських людей.

Чимось подібним уявлявся і Львів. Але на прикладі Трьох днів можна побачити й різницю.

Столиця Латвії – це не лише старовинні вулички та черепичні дахи, які можна побачити з вікна приймальні полковника Конрада Ульфа.

Це також вишукані бари та богемні інтер'єри елітних квартир.

У Ризі нормально живе дух сучасної хіпово-гламурної буржуазності – із мелодіями модного диско, міцними напоями у гарних пляшках, майже "ікеєвськими" кімнатами, фотелями перед каміном, ліжками, у яких п'ють шампанське та сплять удень, дорогими яхтами, шикарними ресторанами, красивими сецесійними будинками, акуратними новобудовами. Усе як у справжніх глянцевих журналах, де написано "не по-нашому".

 

Тоді як Львів – пристанище колишньої, вже віджилої барокової буржуазності. Тут усе дещо "попрощє". Відносно Риги Львів – це південь, тому тут більше сонця, пилюки, тут ніхто нікуди не поспішає, а у кадрі вже з'являються великі кавуни.

Львів – закономірно простіший родич Риги, що відчувається у полегшенні, з яким міліціонер довідується, що розшукуваний вилетів у столицю західної України:

"Считай Дуршис у нас в руках – он вылетел во Львов!"

Слідуючи за втікачем, сьогодні можемо спостерігати зниклий радянський Львів – багато зелені, громадські лавочки там, де зараз розрослися вуличні забігайлівки, вулиці з автомобільним рухом у околицях площі Ринок.

Тут утікачу легко загубитися поміж безладно припаркованих автомобілів, що заполонили історичні площі, та у анонімних підвальних пивнухах.

Сьогодні важко вже достовірно визначити зображену тут злачну обитель, але, як свідчить характерний інтер'єр, це цілком може бути чи не єдина фіксація легендарної "Домової кухні" на початку проспекту Шевченка. Або ж її філії на вулиці Шевській.

Таким чином, у Трьох днях можемо побачити як шарм Львова в очах радянських глядачів явно програвав живій елегантній буржуазності прибалтійських міст.

Хоча й львів'янки, вбрані у вишукані червоні сукні, з дипломатами в руках – це вам теж не Київ який-небудь!

Ілюстрації: Youtube

Автор: Андрій Бондаренко