17 березня 2017

Вони зустрілися

Вони зустрілися. Через 37 років. Дві людини з минулої епохи.

"Юрій Шухевич під час реєстрації питав, чи приїхав Сергій Ковальов, – повідомили мені дівчата, що працювали в оргкомітеті Форуму дисидентів у Львові. – Він хоче з ним зустрітися".

"Що ж може єднати цих двох людей? Напевно, те, що вони найвідоміші дисиденти у своїх країнах", – подумав я і далі поринув у вир організаційних справ грандіозного заходу в Українському католицькому університеті.

Реєстрація учасників, розміщення в залі 180 осіб, пленарні засідання, безпека і медична служба.

І лише під час вечері я звернув увагу на той стіл, де сидів Юрій Шухевич з дружиною Олександрою і молоддю. Увага молодих учасників Форуму була прикута до легендарного політв'язня.

Сергій Ковальов натомість дещо спізнився на вечерю – далися взнаки проблеми з ногами 86-літнього дисидента. Проводжаючи його і супровідних осіб до ліфту на цокольний поверх, де завершувалася вечеря, я побачив Юрія Шухевича з дружиною і помічником.

"Пане Юрію, запрошую сюди! – покликав я. – Тут пан Ковальов, з яким Ви хотіли зустрітися". Юрій Шухевич простягнув руку до Сергія Ковальова і сказав: "А пам'ятаєш, як ми рік перестукувались у Чистополі?" "Да, я помню", – відповів Ковальов.

Запала тиша. Двоє старших людей дивились одне на одного, просто в очі. Здавалося, Юрій Шухевич, що втратив зір у казематах, бачить свого товариша.

Своїми сліпими очима прозирає час, коли серед грубих стін в'язниці мріяв про свободу для України і щиро вірив, що вона прийде. Так само, як Сергій Ковальов вірив у скоре падіння радянського тоталітаризму.

У ті двадцять секунд, що ми їхали ліфтом, двох дисидентів поєднував якийсь неймовірний зв'язок. Вони трималися за руки і мовчали.

Син головнокомандувача УПА і друг Андрія Сахарова. Українець-націоналіст і росіянин-демократ. Бар'єри відсутні, стереотипи подолані. І за 37 років нічого не змінилося – вони залишилися собою. Чесними, мудрими, вірними ідеї. Вони проти війни, проти націофобії, проти диктатури.

"Ось що цементує україно-російські стосунки, – подумав я. – Ці непримиренні, здавалося б, особистості показують приклад того, як можна знаходити спільне. Без фальші".

Наступного дня, на Кримському Форумі, всі його учасники підписали звернення до міжнародних урядів і організацій, де осуджували окупацію Криму Російською Федерацією.

Відбулося ще багато цікавих розмов, дискусій і врешті – зворушливе прощання. Старенькі політв'язні ГУЛАГу розʼїхалися по своїх містах і країнах, щоб, можливо, вже ніколи не зустрітися.


Юрій Шухевич – український політичний діяч, член Української Гельсінської групи, політичний в'язень у 1948–1956, 1958–1968, 1972–1988 роках, син Героя України Романа Шухевича. У 1990-х роках став організатором і головою УНА-УНСО. Сьогодні – народний депутат України VIII скликання.


Сергій Ковальов – російський політичний і громадський діяч, учений-біофізик, правозахисник, політв'язень. Член Ініціативної групи захисту прав людини в СРСР (з 1968); один з видавців самвидавного бюлетеня радянських правозахисників "Хроника текущих событий" (з 1972). Після розпаду СРСР – один з авторів "Російської Декларації прав людини і громадянина" (1991), депутат Державної Думи РФ (1993–2003); член Парламентської Асамблеї Ради Європи (1996–2003); співголова російського товариства "Меморіал", президент організації "Інститут прав людини".


Чистополь – тюрма суворого і особливого режиму у м. Чистополь (Татарстан, РФ). Тут перебували радянські політвʼязні Натан Щаранський (пізніше відомий ізраїльський політик), Сергій Григорянц, Сергій Ковальов. 1986 р. після 117-денного голодування тут помер російський дисидент Анатолій Марченко. В її стінах у 1960–1980-х рр. відбували покарання багато українських політв'язнів, зокрема Зеновій Красівський, Михайло Горинь, Левко Лук'яненко і троє жінок-політбранок, учасниць національно-визвольного руху – Катерина Зарицька, Дарія Гусяк, Галина Дидик.

світлини: Валентина Іващенко

Автор: Ярослав Кіт