Скарби Підгорецького замку. Реактивація

Побачивши виставку "Скарби Підгорецького замку", починаєш розуміти, що чекав її вже давно.

Адже дійсно, слава мистецького спадку, який зберігається у культурних інституціях Львівщини, значно перевищує можливості львів'ян ним насолодитися. І тому, перша реакція на виставку, окрім естетичного захоплення містить і дещо обурений видих – "ну, нарешті!"

Звичайно, усі ми розуміємо, що будь-яка додаткова експозиція культурних скарбів із невидимої частини айсберга, що накопичувався і, одночасно, заморожувався під рукою Бориса Возницького, вимагає ресурсів, яких поточна ситуація у галереях та замках не передбачає.

Тож, можна лише вітати замисел "Скарбів Підгорецького замку", який, власне, поєднує наміри оприлюднити дещицю складованої краси та заразом звернути увагу на брак коштів для нормального їх утримання (у фондах чи, потенційно, у тому ж Замку, який фактично перебуває у стані руїни) чи публічної презентації.

Наразі ж організаторам виставки вдалося представити у залах Галереї понад 200 різноманітних об'єктів – портретів, пейзажів, релігійних картин, а також зразків холодної зброї та предметів інтер'єру. Кілька інтерактивних екранів та світлових проекцій допомагають зорієнтуватися у архітектурній та людській історії Замку.

Це своєрідний вступ у культурно-історичний простір Підгорецького замку, спроба натякнути на його велич, пишність та інтер'єрний розмай.

Ідея виставки належить директору Львівської галереї мистецтв Тарасу Возняку, куратором є голова наглядової ради Фонду "Підгорецький замок" Оксана Козинкевич, а за концепцію дизайну відповідав львівський митець Сергій Петлюк.

Концентроване зіткнення із культурним масивом колишніх епох породжує цікаві асоціації.

Так, застиглі у повітрі портрети давніх магнатів та магнаток (згрупованість яких, вочевидь згідно з ідеєю Петлюка, нагадує сторінку мережі Pinterest) сприймаються не лише як пантеон славних предків, а і як цілком співмірна сучасності галерея гламурного марнославства.

Така собі візуалізована топ-тридцятка успішних людей Львівщини зразка 18 ст., яку дуже навіть можна уявити на сторінках часопису "РІА-Україна".

Принаймні, деякі бородані із підбритими скронями виглядають хоч вже до участі у якомусь інкубатор-стартапі.

Величезні полотна, створені місцевим художником Гіацинтом Олексінським, із дбайливо представленими релігійними сюжетами дають нагоду зануритися у суб'єктивність християнського суспільства, коли духовні скріпи реально підпирали тканину повсякденності та задавали тотальне культурне тло.

Дещо утрудняла сприйняття експонатів відсутність назв та пояснень, але зате і запрошувала у гру в довільні асоціації.

Змушений до негайної безконтекстної інтерпретації мозок часом пропонував дивні висновки: ось ця картина – це мистецтво, а ця – фотошоп. У давній іпостасі, звісно.

До всіляких неформальних асоціацій закликала й інсталяція із весільною подорожжю Станіслава Любомирського з дружиною у кареті.

А відеомандрівка залами та терасами замку заводила у якісь лабіринти кіногоррорів, доповнених характерними типажами з полотен поблизу.

Недарма, світлину Підгорецького замку уважні львів’яни нещодавно виявили на афіші свіжого трилеру Інститут від Джеймса Франко (завдяки вусам дуже подібного у цьому фільмі до нашого Івана Франка).  Хоча, у самому фільмі відповідних кадрів начебто немає і про можливі зйомки на тамтешніх локаціях ніхто із компетентних людей не чув.

Фото: Олександр Ковальчук