30 березня 2017

Музей мінералів: Колекція у вікторіанському стилі

Варіанти завітали у один із університетських музеїв і були засліплені блиском кристалів та вражені різноманітністю кам’яних квітів

Університетський музей – звучить досить прісно та похмуро. Зрозуміло, що інтерактивних екранів та віртуальних спецефектів там не побачиш. Однак, такі музеї мають в собі щось зовсім інше – таємничу атмосферу ще тих часів, коли наукою займалися аристократи, а експонати звозилися кіньми та описувалися при свічках.

Дивлячись на темні дерев’яні ящики-вітрини або на чорні-білі світлини на стінах Мінералогічного музею при Геологічному факультеті, відчуваєш вже забуту романтику дослідження земних надр.

Мовчазні кристали та уламки руди, збережені для вічності під склом вітрин, масивні дерев’яні підставки під особливі експонати, портрети батьків-засновників, темно-зелені кафельні печі, темрява по кутках, підкреслена променями сонця, вікна, що виходять на Ботанічний сад.

Увесь музей є одним великим експонатом з минулої епохи і занурення у нього вже є надзвичайно цікавою інтерактивною мандрівкою. Адже, самі експонати теж мають право вибору – кинутися вам у вічі, чи стримано приховатися, блиснути всім гранями чи видатись сірою тінню, показатися просто темною брилою чи засяяти внутрішним синім вогнем.

Втім, це місце не таке забуте, як може видатись. Завідувачка музею Ірина Манчур працює теж екскурсоводкою. За її підрахунками, лише у складі офіційних екскурсій за минулий рік тут побувало кілька тисяч відвідувачів. А ще гості заходять поодинці чи парами – таких ніхто не реєструє.

Якщо музей не зайнятий студентами чи викладачами, відвідувачам тут раді. Пані Ірина з охотою відповідає на всі запитання.

Музей мінералів займає 4 кімнати та довгий коридор. Експозиція складається з кількох частин, поділених насамперед за логікою навчального процесу.

У першій кімнаті відвідувачі можуть ознайомитися із основами мінералогії – інсталяції пояснюють як  узагалі можна визначити мінерал, які є їхні основні властивості.

У другому покої унаочнюється онтогенія мінералів – як зароджуються мінерали, як вони ростуть та як на них впливають різні умови оточення.

Наступні дві кімнати знайомлять гостей із основами класифікації мінералів – як їх можна поділити за хімічним складом. Пані Ірина звертає увагу на одну з вітрин – тут виставлені приклади різноманітних форм кальциту, від правильних прозорих кристалів до чорних грудок. 

У коридорі представлена регіональна мінералогія – зразки мінералів з різних родовищ світу.

Є тут і вітрина із кристалами, вирощеними студентами факультету у місцевих лабораторіях. Втім, як сумно зауважив пан у темному костюмі, що проходив повз, – тепер на такі експерименти у факультету немає коштів.

Музей був заснований ботаніком Гіацинтом Лобажевським у 1852-1853 роках. Втім, як зауважує пані Ірина, початки колекцій сягають ще минулих століть. Найбільш ранні експонати збиралися ще у 17 столітті – на базі природничого відділення Львівської Єзуїтської колегії.

На жаль, таких давніх мінералів залишилося вже дуже мало – адже, мінерали з часом теж руйнуються і потребують особливих умов. Тоді як багато втрат припадає на переїзд музею на Хімічний факультет і назад.

Спочатку існував один великий геологічний музей. Але після 1901 року його розділили на спеціалізовані відділення – мінералогічний та палеонтологічний, який знаходиться поверхом нижче.

Востаннє експозиція мінералогічного оновлювалася у 2005 році. Щось було перенесено у фонди, а щось виставлено на світло. Втім, дерев’яні вітрини свій вигляд не змінюють – вони ще австрійських часів, але достатньо міцні і тривкі. Єдина проблема – втратилися усі ключі, якими мають закриватися замки. Тож тепер доводиться використовувати шурупи.

Закривати вітрини таки потрібно – адже, серед експонатів є і дорогоцінне каміння. Межа між коштовними та некоштовними мінералами доволі умовна – один і той самий мінерал може вважатися ювелірною сировиною, а може і ні. Усе залежить від конкретних характеристик каменю – його прозорість, чистота та інші нюанси. Запитую – а які саме камені у колекціях можна назвати дорогоцінними? Пані Ірина сміється, але таємницю не розкриває.

З 1999 року у окремій вітрині виставлені зразки метеоритів. Усі кам’яні, але є й один залізний – із Сіхоте-Аліню.

Пані Ірина показує мені на шматочок метеориту, який кілька років тому упав у Челябінську. Привезли його друзі Ірини, яким вдалося оперативно дослідити місце падіння.

Подарунків у колекціях багато. Раніше, експонати звозилися студентами чи викладачами із усього Союзу, а тепер єдине джерело нових надходжень – це давно досліджені Карпати. Але випускники університету, які працюють в різних країнах світу не забувають про музей та привозять цікаві знахідки. Дарують нові мінерали і закордонні колеги. Тож, музей далі живе.

Автор: Андрій Бондаренко