3 квітня 2017

День прапора та селфі

Жовто-блакитні суперечки у Львівській міській раді та селфі-парад під нею.

Урочисте засідання Львівської міської ради з нагоди відзначення 27-річниці підняття Державного прапора на львівській Ратуші.

Львівські фанфари грають та танцюють на дворі (одна труба самотньо спирається на двох левиків перед Ратушею), а муніципальний хор Гомін – на балконі. У великій сесійній залі – колишній голова Шпіцер та теперішній – Садовий. Львівські школярі стоять під стінами.

Депутати першого скликання грають хвилями сивини, а депутати теперішні – гріються на сонечку під вікном. Хтось з них – двійко старших та двійко молодших – піде урочисто піднімати прапор на Ратуші за командою Садового через посередницькі вуста його помічників.

Весна іде. Вийшов новий альбом екстатичного колективу Future Islands, а їхній лідер Сем Геррінг на "The Far Field" не менш невгамовний. Але ніхто навіть не міг собі подумати, що й на такій учті праведників бувають місця для маленьких драм.

Дроздяк благословляє, а Садовий та Шпіцер – моляться. Усі інші очікують благодаті та умиротворення.

Промова Шпіцера дозволяє собі більше, ніж промова Садового. Багато обставин з нинішнього життя України не дозволяють Шпіцеру говорити пишних слів (пряма мова), але він говорить пишно та химерно.

Він згадує про ті далекі часи, коли московські загарбники зазіхнули на вкраїнську мову, культуру, Церкву, традиції, а найголовніше, мораль, і швидко переходить на підпільні політичні напади наших колишніх окупантів (пряма мова) зі заходу та півдня. Це він про кого?

Авжеж, що Шпіцер згадує у своїй промові про кремлівського ліліпутика, якого підтримують російські шовіністи та переважна частина російського і такого спитого&примітивного плебсу. Які також так паплюжно зазіхнули на наш прапор.

Спіч Садового лише дипломатично сподівається, що все-таки колись зійде і над ним (та Львовом у його обличчі) зірка полоненого (блокадного) щастя.

Між Шпіцером та Садовим історик Андрій Гречило згадував про Кульпарківську народну республіку та приклади її впливу на теорії впливу перевертання кольорів Державного прапору на зростання добробуту в Україні.

І хоча його виступ закінчувався євангельською цитатою, але відразу після фотофінішу урочистостей до ораторської трибуни вибіг один з депутатів колишнього скликання. Обабіч неї завжди стоїть Державний прапор, синій колір якого, він заповзявся методично муляти пальцями.

З синьою барвою у руці він негайно просить Садового замінити її на більш кошерний синій. Тобто, мова навіть йде не про різницю між синьо-жовтим (стягом) і жовто-блакитним, а саме про якийсь найправильніший синій колір на прапорі зверху над жовтим.

Гречило авторитетно йому заявляє, що у Конституції йдеться саме про синій колір, але колишній депутат впевнено відмахується тими переконаннями, що це не синій колір (у даному конкретному випадку обабіч трибуни у Львівській міській раді). Гречило, про всяк випадок, наголошує йому (депутату), що це нормальний синій колір.

Схоже, що й Львів доріс до свого мему про плаття.

Свіже повітря (а також оркестрик, назабарне підняття прапора та трапеза у кафе "Ратуша") провітрує усім голови та вивітрює будь-які натяки на суперечки поміж членів такої поважної (та побожної) спільноти Львова.

Хоча десь, поміж всечесної громади Львова, вигулькує несимпатична пика монстра, який починає спокушати незміцнілі душі святої львівської юні своїми попсовими атракціонами та іншими капіталістичними і тому неморальними збоченствами. Цю осоружну гидоту швидко виводить муніципальний супровід у потрібному напрямку.

Після урочистого піднесення прапора у життєдайне львівське повітря Садовий хотів би піти на трапезу до "Ратуші", але йому під руки постійно лізуть адепти секти селфішів та просять забацати з ними селфі. Садовому вже не звикати до ролі мученика і тому він терпляче фоткається з усіма охочими дотулитися та приобійнятися до його святого тіла.

З Садовим селфяться усі: рокери, байкери, юнки у вишиванках, цілі класи, і навіть сім'ї з дітьми. А після знимки мудра галицька матрона обов'язково має сказати своїм малим, що це був дядько Андрій Іванович.

Навіть хлопчик східної зовнішності так надихнувся прикладом інших, що й собі заселфився з Садовим, коли той вкотре хотів іти до кафе "Ратуша", де вже давно має бути пряме сполучення з його кабінетом – ліфт.

Ще більш безпосередні львів'яни лізуть до Садового, ніби мухи, по-панібратськи хапають його за руку і щось мило (про сокровенне) хочуть проворкотіти на його спокусливе вушко. Але жодного слова про Воркуту, усі слова лише про себе, про свої біди та болі.

І тут лунатиме, звичайно, не екстатичний Future Islands, а більш екстазний трек "Selfish" з нового альбому Future, де на ft. сама Ріанна.

Автор: олександр ковальчук