5 квітня 2017

Оптимізація Парасковії

Представницю Самопомочі поблизу тіла Ганущина обмінюють на кума Садового.

Ще вчора усі пророки провіщали, що на крісло першої заступниці голови Львівської обласної ради Парасковії Дворянин зійде кум Андрія Садового, народний контролер Андрій Білоус.

Тому сьогодні усі просто прийшли, щоб стати живими свідками сповнення обіцяного. І хоча у кулуарах ще блукають ймовірні варіанти розвитку подальших подій, але усі посвячені й так уже знають, що перешкодити Білоусові у цьому кар’єрному сходженні не зможуть: ні холод, ні вітри, ні сніг з дощем. Потрібно лише розіграти перед публікою відомий сюжет.

Позачергова сесія Львівської обласної ради поспіхом прямує до звільнення Парасковії Дворянин. Нашвидкуруч хоче зіштовхнути Парасковію з крісла, бо усе вже й так обчислено, зважено та пораховано, і тому голова Львівської обласної ради Олександр Ганущин злий, як чорт на богомданій землі.

Йому добре з Володимиром Гірняком ліворуч, вони навіть кашляють синхронно один за одним. А от з Парасковією Дворянин праворуч, вони кашляють у різні боки.

Ганущин злий тому, що йому й досі доводиться співати гімн України та читати "Отче Наш" поруч з Парасковією Дворянин. Під час першого він дивиться праворуч, а вона – ліворуч (і не тримає руку на серці). Під час другого – вона споглядає верх, а він – низ.

І ще присутній священик замість того, щоб потрусити перед позачерговими депутатами веселкової попси, заповзявся докоряти їм пістним каноном та надсилати різноманітні скорботи.

Нє, звичайно, що поміж тієї проповіді було п'ядесят відсотків  традиційно відірваної від життя єресі та лірики, однак інші п’ядесят – достатньо сильно прибили депутатів до грішної землі. Бо хто колись бачив чи чув, щоб на сесії Львівської обласної ради депутати стільки говорили про Бога та мірялися побожністю та чистоплюйністю? Чи то у лісі щось здохло, чи то Апокаліпсис вже близко.

Добре тільки голові Львівської ОДА Синютці. Його ніхто не чіпає і він нікого також ні.

Парасковія Дворянин добре знає, що з нею сьогодні робитимуть ці іроди і тому сьогодні вона іде їм на зустріч. Сьогодні вона майже в образі принцеси Леї Органи, Органи-Соло зі Зоряних воєн. Шкода тільки, що підтримати такий її імідж може лише адмірал Тенюх в ролі гранд-майстра Йоди, а ще дещиця Свободи та лепта Батьківщини.

У цьому вигаданому світі соло Парасковії Дворянин впевнено світиться добром, ласкою і теплотою. Сильна жінка (так про неї говорять усі навколо, а найбільше – рідна Самопоміч) іде на зустріч долі у стильному червоному та чорному (а біле – це свідоцтво чистоти), у Еросі та Танатосі, у червоних туфельках, наче чарівна пташка Фенікс, яка мусить обов’язково воскреснути після такої позачергової наруги, бо чорний горошок на червоному полі – то геральдичний символ принцеси на горошині, символ справжньої принцеси. Про що й свідчить відгоміном віків горде прізвище Парасковії – Дворянин.

Цей її куртуазний жест, немов із-за ширми, наче із хмари недосяжної  ясновельможності, ніби із-за куліс дозволяє комусь закоханому по вуха на мить доторкнутися вдячними вустами до обожнюваної руки (закутої у неприступний чорний колір).

Ця рука дозволяє споглядати, ледь-ледь доторкнутися парою з вуст, дозволяє насолоджуватися ледь-ледь оголеною частинкою святого тіла випадково та ненароком, начебто із-за задрапованого отвору екіпажу, портшезу, паланкіну, дормезу, ридвану чи берлину. І що це, як не картина Макса Ернста "At the first clear word"?

фото: wikiart.org

Це вельможна рука вищої істоти, яка велично та недбало повідомляє усім там, унизу, про їхню підпорядковану природу, картонну та жалюгідну. Поміж усього плебсу Львівської обласної ради усі вони персонажі ді Кіріко – манекени без душі та тіла, сон у сні Дубневичів.

Десь на цій хвилі звіту перед депутатами Парасковія Дворянин починає говорити крізь сльози, ковтає крадькома їх, щоб остаточно не розплакатися поміж цих рустикальних дубів, посеред цього неотесаного хуторянства.

Ганущин безцеремонно втручається у її звіт, укропівець Жукровський дістає її бузької школою, Синютка – мовчить, Гірняк – мовчить, Садовий – десь далеко. А вона лише хотіла протистояти корупції, олігархам та дерибану.

І за це вона не подобається двом міфічним особами (братам Дубневичам?), і за це її переслідують, і за це на неї тиснуть, ранять ранішими чутками про відставку, не фотографують і не пишуть про її діяльність на калічному сайті Львівської обласної ради. З неї сміються, бо вона згадує про праці Маркса та Леніна у галицьких бібліотеках, а також про комсомол України за кошти обласної ради.

Бо у всьому винна неслухняна Самопоміч, а Парасковія Дворянин – її законослухняна представниця.

Якось необачно, а, може, й цілеспрямовано вона порівнює нещодавню ситуацію з вибриками гопоти у Львівській міській раді зі зґвалтуванням громадянки N та потенційно двоякою реакцією на цей процес її (громадянки N) рідного громадянина N з галицькою кавою у руці.

Необачність закономірно вилазить боком у цьому середовищі, бо таке порівняння відразу іде у народ, де його обсмоктують з усіх боків.

Так благородний депутат Савчин відразу клятвенно заявляє, що хоче аби депутати вийшли з цієї позачергової зали чоловіками, а не ґвалтівниками.
Самопоміч самотужки бабрається у власноручно створеному працеденті ганебного посягання на гідність кожної жінки, і певне, навіть розуміє, що може нарватися на вульгарний заголовок про зґвалтування їхньої членкині десь у сльозоточивому Експресі, де їх ще й облобизають з ніг до голови сентиментальною процесією.

Відразу чомусь згадується, ні не Доґвіль Трієра, а якийсь чорно-білий фільм (Італії чи Франції), де чоловіче населення одного середньовічного міста засуджує та заґвалтовує по черзі до смерті чи то відьму, чи то блудницю. Обережніше треба бути з такими порівняннями поміж галицького люду в останні дні Великого посту.

Бо уся Самопоміч у залі й так особливо збуджена, уся така в сектанському передозі екзальтованістю, ніби вже два дні безперестанку слухає новий та духопідйомний альбом Future Islands, особливо двієчку "North Star" та "Ancient Water". Кізима вже такий блаженний, ледве не юродивий. Михайло Сидорович (директор АТП № 1) не тільки згадує про Бога, бичування Парасковії Дворянин та необхідність добрих справ у передпасхальний період, але й починає розхвалювати усю красу слова "демагогія", що той естет, і для наочності ще й перекладає невдячним гоям його з грецької.

Та їм у святі давно вже пора – молитися за нас грішних та зцілювати наші немочі. У цю урочу мить деякі депутати нагими входять з кульчиком у правому вусі, інші ж просто моляться (навіть укропівець Жукровський).

Поміж такої високої трагедії у залі Львівської обласної ради раптом з'являється Леся Турашвілі, відома у вузьких колах ряснянська ксантиппа. І це ще той феномен, бо вона сіренькою мишкою швиденько забігає та сідає. Сідає та мовчить, а не репетує чи бикує, як у пенатах Садового. Схоже, що таким вона страждає лише там, бо на території Ганущина та Синютки Турашвілі непомітно зливається з колонами позаминулого століття.

У такому театрі відразу стає ніяково іншим акторам, які десь там собі розуміють, що без оплесків пропливають повз пароплав цього процесу.

Бютівський революціонер Качмарик, наш галицький Ілліч, обіцяє (з трибуни і з місця) незабарний гаплик тимчасовому уряду БПП і Самопомічі та звіщає світле й вічне царство Юлі. Експресія Качмарика не встигає за його словами і тому він нагло вигадує на голому місці абсурдову скоромовку "не треба хворіти, коли не треба хворіти, тому що скоро тут усі будемо хворі". Хармс би салютував віватом навстоячки.

Свободівцю Кошулинському дрібно у цьому затурканому середовищі. Тісно. Його душа рветься на свободу, у парламент, у незабутню віце-спікеріану. Яка артистична міміка, яке завзяття пристрасті, які жестикуляції. Театри за ним плачуть та приплескують.

Але Кошулинський не бажає бавитися у провладні ігрища, називає цей цирк шапітом та вмиває, разом зі всією Свободою, руки (тобто лише три пальці).

Під час таємного голосування за звільнення Парасковії Ганущин сповідається словом та ділом у отця. Парасковію Дворянин також очікує згодом його добре слово та мудра настанова про несправедливе сьогодення та світле майбутнє завтра.

Після остаточного усунення Парасковії Дворянин від посади вона дещо заплакана, але прекрасна. Чоловіча частина Самопомочі обступає її частоколом та намагається хоч якось втішити сильну жінку.

На прощальному слові Парасковії Дворянин уся Самопоміч плаче ридма, пташки не хочуть більше жити, рослини – рости, а громовиці відмовляються блискати аж до піцурового дня.

Зверху, з трибуни, Параска бачить у залі Львівської обласної ради багато страху та залежності, бачить розправу над людиною, колегою, жінкою за принципову позицію. Мужчини, які пішли супроти такої зради стали справжніми чоловіками.

Свята Параска Орантою возноситься під стелю сесійної зали, бо це ати-бати йшли солдати, бо це велика вітчизняна війна Самопомочі, бо відступати далі нікуди, позаду лише Садовий.

З ції вершини вона звертається до чоловічої частини Самопомочі словами "дорогі мої хлопчики" і у хлопчиків відразу усім тілом (вверх та вниз) прокочуються наелектризовані дрижаки. Волосся у них дибки стає від такого лагідного слова.

Бо се невгамовна вібрація мудрості, вібрація Премудрої Софії, ось що робить життєдайне слово мудрої кобіти, яке лише одним словом-дотиком може розбурхати нутро усього сокровенного та неусвідомленого та піднести на недосяжну досі висоту.

Але які ж профанні слова у відповідь цих хлопчиків, які навіть приблизно не можуть осягнути усю велич Парасчиного слова. Зніяковілі від чоловічого безсилля перед безмежною жіночою мудрістю вони просто падають біля її святих ніг.

Навіть самі слова вже все розуміють. Не розуміють цього лише хлопчики, яких Параска доводить до екстазу, присмаку якого вони ніколи не забудуть, адоруватимуть та переоповідатимуть своїм онукам, щоб ще й вони адорували навколішки.

А баба, баба серцем чує, серцем бачить ця досконала істота. А ці хлопчики якісь неповноцінні, справді неандертальці, які неспроможні хоч би на мить осягнути усі нюанси та відтінки її натяків.

Щось там дріботять, вовтузяться метушаться перед її споконвічною впевненістю та мудрістю. З точки зору автора, цебто іншого чоловіка, навіть соромно якось дивитися на таке хлопчаче дріботіння збоку (і стаття ще така з технічним, відчуженим терміном – Оптимізація Парасковії). Смішна, звичайно, ця театральна (позірна) недосяжність один одного та усіх, зокрема.

Це жорстокий пацанячий світ, де Садовий вже про все домовився і тому цей театр – то технічне питання, питання техніки. А Білоус вже пообіцяв, що почує думку кожного депутата та кожної фракції. А Параска, що, їх не чула?

Тому саме для Параски Дворянин лунає безсмертний переспів Roisin Murphy легендарної "Pensiero Stupendo".

Автор: олександр ковальчук