Михайло Куценко: Львів потребує культури сортування сміття

Директор ТОВ "Хаммель-Україна" та адмін групи Fb "Тверді відходи. Все про сортування та подрібнення" розповідає Варіантами про особливості утилізації твердих побутових відходів на Львівщині.

Проблема утилізації ТПВ не вирішується на різних рівнях. Чого бракує в українському законодавстві, щоб від слів нарешті перейти до реальних справ?

Спочатку скажу про ситуацію у Львові. Причиною сміттєвої кризи у Львова стала відсутність затвердженого плану (програми) поводження з ТПВ хоча б на найближчих п'ять років. Немає чіткого та зрозумілого плану поводження з ТВП (що, куди та як).

Чому це так важливо, пояснюю на прикладі. Ви заробили якусь суму коштів і вирішили її інвестувати – збудувати заправку для автомобілів. Знайшли місце біля дороги. Порахували скільки машин їздить поруч кожного дня, де розташовані інші АЗС. Отримали дозволи та погодження. Прорахували видатки, провели вивчення ринку, врахували ризики тощо.

Згідно розрахунків ви бачите, що за чотири роки ваші кошти та кошти, які ви залучили (кредит в банку), можна повернути і отримувати прибуток від роботи АЗС. Після початку роботи АЗС ви бачите, що проект приносить прибуток. Це також бачать й інші. Але через певний час поруч з вашою АЗС починає будуватися інша. Потім ще одна. Розрахунки щодо окупності проекту накриваються мідним тазом, а тут ще й відсотки банку крапають, і ви потрапляєте у халепу.

І все тому, що не було генерального плану забудови території, який би можна було взяти до уваги під час планування проекту.

Подібна сама ситуація й тут. Інвестор і донор – це різні речі. Якщо у Львівській області, припустимо, працює невеликий сортувальний завод ТПВ, його власник має свої сміттєвози, укладені угоди про вивезення ТПВ, то відповідно він повинен бути впевнений, що ніхто інший не побудує поблизу нього подібний завод, оскільки сировини на двох не вистачить.

Інвестор повинен мати можливість захистити свої інвестиції. Інвестор потребує гарантій, що вклавши кошти, він зможе працювати та повернути їх. Він не є добрим чарівником, якому так сподобалося наше місто, що він вирішив щось йому подарувати.

Я був на прес-конференції одного з потенційних інвесторів для будівництва сміттєсортувального заводу у Львові.  Виступав представник групи інвесторів з Нідерландів. Пропозиція – супер. Він пропонували вкласти близько 100 мільйонів євро та побудувати дуже добрий завод за 3-4 роки. Зі свого боку інвестор хотів отримати від міста наступне: ділянку та гарантії на десять років, що усі відходи надходитимуть лише на це підприємство. Його пропозиція не передбачала перераховувати частину прибутку місту, однак це можна було обговорювати.

На моє запитання, в якій формі він бачить гарантію, що наступних десять років відходи везтимуть тільки до нього, адже влада в нас змінюється частіше, ніж раз на десять років, пролунала така відповідь, що, на жаль, вказала на те, що інвестор не до кінця ознайомлений з нашими реаліями.

Ніхто не дасть гарантію інвестору без плану поводження з відходами. Такий план означатиме кінець тіньового бізнесу на смітті, отож, його розробка і впровадження декому є вкрай невигідна.

Одного разу ми спробували пустити на сортувальну лінію машину ТПВ зі Львова. У процесі сортування з 40 м. куб. нарахували лише 15 пет-пляшок. Практично вся вторсировина відбирається або безхатьками, які крадуть її з контейнерів ТПВ, або відсортовується операторами ТПВ.

Тобто у львівському смітті, що скидають поза полігонами в інших областях, нічого корисного взагалі немає? А чи можна обрахувати масштаби цього тіньового бізнесу з сортування?

Можливо, зараз ситуація змінилася. Тепер оператори ТПВ зосереджуються на тому, куди вивезти відходи, чи перед вивезенням відсортовують, я не маю інформації. Під час круглого столу в УКУ, пан Михалусь, керівник ГрінЕри, оператора ТПВ у Львові, заявив, що те, що вдається зібрати з контейнерів для роздільного збору, не має комерційної вартості.

У порівнянні з Києвом та іншими містами, неформальний сектор збору вторсировини з контейнерів ТПВ у Львові не є настільки масовим, однак чим бідніші стають люди, тим більше людей вважають контейнерний майданчик своїм місцем праці і відбирають практично все ресурсоцінне, що туди потрапляє.

Знаючи ситуацію з середини, на сьогоднішній час бачу, що всі перемовини з інвесторами закінчаться в момент, коли потрібно буде підписати інвестиційну угоду: чи на умовах державно-приватного партнерства чи інших, і відповідно комусь почати вкладати кошти.

Тому потрібно зробити такі конкретні дії. Перше – погодження та затвердження плану поводження з відходами у Львові хоча б до 2025 року. Друге – знайти механізм надання гарантій інвестору стосовно захисту його інвестицій хоча б на десять років, аби не було так, що після зміни мера нова мітла местиме по-новому.

Третє – виведення питання відходів з політичної площини до практичної, тобто місто повинно подбати про створення інших сервісів, каналізації, прибирання вулиць тощо. Четверте – створити громадську раду, в яку б ввійшли адекватні та конструктивно налаштовані представники політичних, громадських та ділових кіл міста. Основне завдання – усунути все, що перешкоджає конкретним діям. Перенести тему з площини "хто винен?" у площину "що робити?".

Добре, а що можна і потрібно вже зараз зробити за умови відсутності програми та стратегії?

Нічого кардинального за таких умов. Тому такими затребуваними є мобільні сортувальні лінії ТПВ, які ми виготовляємо, оскільки робити капітальні вкладення мало хто наважується. Деякі лінії вже тричі змінювали власників через ситуацію. До трьох місяців можна облаштувати лінію потужністю 15 тон ТПВ на годину і суттєво зменшити об'єм відходів у 3-4 рази (кажу про об'єм, а не про вагу). І до двох тижнів її можна перенести та змонтувати в тому місці, де умови більш сприятливі.

Знову про законодавство. В Україні відсутній тариф на сортування. Як за такої ситуації працюють ті, хто вже сортує сміття на мобільних сортувальних лініях?

Найчастіше сортувальні лінії ТПВ використовують оператори ТПВ, ті, хто їх вивозять. Вони виграють в тому, що менший об'єм мусять відвозити на захоронення. Також, вони можуть прослідкувати, щоб при перевезенні з місця збору до місця сортування не було відбору ресурсу цінних матеріалів. Сортування не є дуже затратною справою, хоча в останні роки вартість вторинної сировини суттєво подешевшала щодо до долара. Видатки – це електроенергія та зарплата людям.

На деяких полігонах відокремлюють сміттєвози, залежно від району з якого вони їдуть, бо знають приблизний вміст вторсировини, що надходить. Тобто, коли мають вибір, вони сортують лише ті машини, які їм вигідно. Якщо машина з сільської місцевості чи вже перебрана, її відсилають на захоронення без сортування, щоб не витрачати кошти та час.

Зрозуміло, що бізнес керується комерційною, а не екологічною складовою в цьому питанні. А мало б стояти питання зменшення об'єму, що йде на захоронення, і сторіччями буде розкладатися забруднюючи довкілля.

Я вважаю, що тариф на захоронення має бути настільки високим, щоб з ТПВ робили альтернативне паливо, сортували, компостували, щось інше робили, а захоронювали лише в крайньому випадку, коли переробити вже не можна.

У Львові всі говорять про сміттєпереробний завод як про єдину панацею, але при цьому нічого ніхто не робить для вирішення проблеми сортування сміття. Останнє можна вже робити зараз?

Завод справді стане виходом з цієї ситуації, однак, слід пам'ятати, що таке вирішення потребує часу. Лише проектування, отримання погоджень, проведення громадських слухань потребує від року до півтора часу. Саме будівництво потребуватиме два-три роки.

Щодо сортування. Необхідна мотивація людей. Заклики та роз'яснення активістів-екологів це дуже добре, але до масового інформування варто залучати ЗМІ, а також використовувати рекламні носії для соціальної реклами. Потужні європейські оператори ТПВ, які працюють в Україні (Веолія, Аве, Ремондіс), проводять різноманітні освітні програми для різних вікових категорій, але їхніх зусиль не достатньо, щоб суттєво вплинути на культуру сортування.

Без системи штрафів за неправильне сортування, скільки б ти контейнерів для роздільного збору не постав, кількість людей, яка сортує ТПВ, на жаль, не перевищує десять-дванадцять відсотків.

Що таке полігон для захоронення сміття і чи на Львівщині є полігони, що відповідають європейським стандартам?

Полігон ТПВ – це інженерна споруда, що відрізняється від звалищ обладнанням. Зокрема, ґрунтові води захищаються від смітникових вод та продуктів гноїння (фільтрату) спеціальною технологією, проводиться дегазація, тобто, виділення або відбір газу, що утворюється під час розкладання ТПВ.  

Іншими словами, на полігоні, згідно проекту, викопуються такі рови, або, як їх називають, карти складування для різних видів відходів, шириною 10-15 метрів, довжиною до 150, вкладають протифільтраційний матеріал (щось схоже на руберойд, щоб не було витоку фільтрату), облаштовують збірники фільтрату (щось схоже на каналізаційний колодязь, тільки ширше та більше).

Для дегазації вставляють металеві труби на відстані 10-15 метрів одну від одної, малюють в жовтий колір, щоб їх можна було помітити. Труби розташовують або вертикально, або горизонтально, в залежності від того, як складалося ТПВ, через труби відходять гази, що утворюються під час розкладання ТПВ. Є технологія відбору такого газу, щоб він не потрапляв в атмосферу. Вона була навіть представлена на Грибовичах. На Львівщині такий полігон будується в Золочеві. Можливо, щось подібне є в інших містах, але таке я не чув.

Що Ви думаєте пропропозиції французької компанії Egis для Львова? Чи  очікуєте Ви, що їхні пропозиції будуть реально інноваційними?

Це відома консалтингова компанія, яка має досвід проектування об'єктів поводження з відходами та рекультивації полігонів. Допомогу місту бачу в тому, щоб модернізувати проект рекультивації Грибовицького сміттєзвалища, який вже маємо.

Стосовно інновацій. Так, французький проект буде новим для України, однак спосіб технічної та біологічної рекультивації вже десятиліттями застосовується нашими сусідами в Польщі та інших країнах. На місці звалищ з'являються парки. Egis має досвід рекультивації полігону в Марселі. Схоже, що вони справді знають, що роблять та встановлюють реальні терміни, зважаючи на цей досвід.

Чи запрацює сміттєвий Меморандум?

Запрацює, як тільки про нього будуть говорити не політики, а фахівці поводження з ТПВ, керівники та головні інженери полігонів. Вони краще знають ситуацію на місцях, яку кількість ТПВ вони можуть прийняти зараз та протягом року. Майже всюди необхідне додаткове обладнання, бульдозери, компактори, сортувальні лінії. Кошти виділяються немалі, і це хороша можливість облаштувати полігони на місцях.

Але чи хтось зголосився закупити і встановити сортувальні лінії?

З керівництвом деяких міст області є попередні домовленості про це. Чи придбають вони обладнання в Хаммель-Україна чи в іншому місці, але полігони у цих містах після отримання коштів обладнають сортувальними лініями.

Де сміттєсортувальні лінії працюють на Львівщині та в інших областях України?  

Підприємство "Олнова", один з заводів німецької компанії Хаммель в Україні працює вже двадцять років. Маємо власне конструкторське бюро та сервісну службу Хаммель. Десятки ліній працюють. На Львівщині – на полігонах в Золочеві та Червонограді. У Львові є дві сортувальні лінії, що змонтовані на вулиці Конюшинній та Шевченка (Рясне). А в Україні, то це, переважно, схід країни.

А лінії інших виробників?

Бачив лише лінії для роздільно зібраних відходів, виготовлені кустарним методом. На них сортують пет-пляшку за кольорами, макулатуру за типом і скло за кольором. Однак насипна щільність змішаних відходів є набагато вищою, ніж роздільно зібраних, і тому їхнє сортування на таких лініях є неможливим.

Також є ряд вимог, які ставить СЕС, МНС та управління охорони праці, яких мають дотримуватися при сортуванні. Ми розробили власні технічні умови та отримали висновок про відповідність нашого обладнання таким вимогам. Це значно спрощує введення в експлуатацію сортувальних ліній та подрібнювачів нашого виробництва.