15 травня 2017

Лялькарки Львова

Лялькарки та ляльковики Львівського академічного обласного лялькового театру.

Понад сімдесят років тому Львівський академічний обласний ляльковий театр вперше відкрив свої двері перед маленькими глядачами.

Час минав, а цікавилися закладом лише батьки з дітьми. Останніми роками першою асоціацією, що зринала при згадці про театр, став проблемний ресторан від якого часто страждали мешканці сусідніх будинків. Утім, зміни вже не за горами, і тому ми поринаємо у магічний світ ляльок у трепітному передчутті.

Та звідки ж розпочинати, якщо зовсім не тямиш у ляльковому мистецтві? Звичайно, що з серця театру – майстерні, де народжуються головні актори перед кожною новою виставою. Тепер художником-оформлювачем сцени тут працює Оксана Росол.

До її обов'язків входить візуалізація сценарію режисера: виготовлення декорацій та маріонеток різного типу. Застаємо її за не зовсім звичною для жінок роботою. Вона обережно зачищає деталі наждаком, які згодом стануть лапою Лиса Микити чи то ситого Вовка.  

"Зазвичай я таким не займаюсь, – поспішно виправдовується пані Росол, – у мене просто незвична вистава, з фанери. Доводиться все підліковувати та підчухувати власноруч. Зазвичай основу для ляльок роблять хлопці".

І дійсно, в сусідній кімнаті двоє високих чоловіків-столярів щось активно свердлять. Цей шум змішується зі скрипом маршруток, що гасають за вікнами маленької кімнатки. Під яскравим світлом обігрівачів лежать каркаси голів маріонеток.

Хоч температура на дворі вже давно перетнула межу 20 градусів тепла,  на жінці теплий светр. Тим не менш про холод забуваєш, коли озираєшся довкола. На стінах ляльки, на шафі і в ній – ляльки, на дверях – теж ляльки.

Одним словом, тут зібралися всі: від ненароджених до ветеранів сцени. Поміж них й 34-річний Піноккіо, який давно пожовк та потріпався.

Пані Оксана розповідає, що створення ляльки – це кропіткий процес, який складається з багатьох етапів. На першому – режисер чи директор подає п'єсу на розгляд, і саме тоді народжуються замальовки маріонетки. Далі до роботи приєднуються актори – з ними детальніше обговорюють ескізи. Також вони розпитують про системи ляльок, їхню вагу, розміри та особливості механіки.

На виготовлення десяти маріонеток для вистави потрібно до трьох-чотирьох місяців. Хоча майстриня з посмішкою зізнається, що бували випадки, коли такий набір доводилось здавати за місяць.Ціна одного персонажа в середньому становить 500 гривень (з урахуванням електрики та закупівлі матеріалів).  

Остаточні малюнки можемо побачити на власні очі: вони роздруковані у чорно-білому варіанті на зворотному боці старих афіш. Після цього команда розпочинає роботу. Зазвичай доводиться вирізати деталі вручну, але випадок з "Лисом Микитою та ситим Вовком" особливий.

Художниця говорить, що майже усі частини ляльок цього разу вирізали за допомогою спеціального лазеру. Він більш точно і обережно надає форму фанері, тому залишається лише скласти усі частинки головоломки разом, щоб отримати нове звірятко.

Оксана Росол

Поки майстриня і столяри готують частини сценографії та майбутніх звірят: Лиса Микиту та ситого Вовка, на сцені актори готуються до прем'єри нової вистави "Золоторогий олень". У ній також є свої родзинки: оформлення і саме наповнення. Ляльки виготовлені не з простого пап'є-маше, а зі спеціального пластику, бо всередині у них вмонтовуються лампочки, що засвічуються під час спілкування персонажів з оленем.

Ця вистава незвична ще й тому, що в ній використаний медіа-арт: гори, гуцульські килими та інші не менш захопливі інсталяції. Але навіть не це є головною особливістю вистави, а те, що вона розрахована і на дітей, і на дорослих глядачів.  

Поки ляльковики вправляються зі своїми фігурками, майстриня розповідає нам про різні системи ляльок.  

"Є планшетні та настільні ляльки, якими працюють на пласкій поверхні – підлозі. Настільні ляльки теж можна назвати планшетними, але акторові потрібно трішки згинатися; штокові та сицилійські ляльки схожі на класичні маріонетки, бо частинами їхнього тіла керують завдяки ниточкам; гапітні або ширмові найчастіше вдягають на руку, а актор у цей час ховається за ширмою і веде свого персонажа.

Ростові – можна переплутати з костюмами. Особливістю такої ляльки є те, що її вдягають на актора. Це можуть бути окремі частини тіла чи цілі обладунки, де працюють тільки руки або ноги актора. Також часто ця система створює враження, наче герой стоїть поперед людини", – захоплююче розповідає нам пані Оксана, і не помічає, що порізала пальця.

Тож як вдається акторам давати раду з такими складними механізмами? Спробуємо дізнатися. З гримерної виходить Христина Гаврилюк, яка вразила нас грацією, з якою їй вдавалося вести громіздку Оленицю. Голос в неї звучить лагідно і по-дитячому. У неї і дізнаємося про особливості керування лялькою.

Актриса розповідає, що перед виставою актори завжди вправляються біля дзеркала і вивчають героя. Кожен актор приглядається до нього, практикує рухи, вдивляється в обличчя. У казках є десятки лисичок, але кожна з них особлива. Актори мають змусити її заграти, зробити живою та унікальною.

Актриса зізнається, що зараз важко зацікавити дітей театром, бо є анімаційні фільми, комп'ютери чи інші ґаджети. Втім вона впевнена, що магія ляльок їх все одно приваблює.


Наша основна аудиторія – малеча від двох до п'яти років. Довго вони на місці не сидять, тому вистави доводиться розбивати на акти по 20-30 хвилин. Втім ми навчилися відчувати зал – коли починається шум чи рух, актор замовкає, щоб тишею створити ефект напруження. Діти вільні у своїх думках і емоціях, тому вони реагують на сцену по-різному. Ставлять багато запитань, хочуть активного спілкування, роздивляються ляльок у власних руках. Особливо це стосується роботи в школах та садках, бо там немає суворих батьків.

Випадково до нас заглядає директорка, Уляна Мороз,і захопливо вигукує: "у нас тепер буде електронний квиток!"  Вона вже як півтори місяці працює на посаді директора. Каже, що складно робити суттєві зміни, бо на все потрібні кошти. А у випадку цього театру майже цілий прибуток з проданих квитків згорає у котлі за один опалювальний сезон.

Утім, як нам видалось, проблеми з опалюванням її турбують добряче, але ще більше її хвилюють проблеми з репертуаром і молодими акторами. З першим пов'язано те, що глядач ходить на назву, а нові вистави не користують попитом, бо про них нічого невідомо.

А інше – молоді актори не затримуються в театрі і тому багато вистав знімаються з репертуару та не встигають відновлюватись (молодих акторів наразі шукали через нещодавній кастинг).

Тому Уляна Мороз прагне розширити репертуар театру: створити вечірній, шкільний, студентський репертуар, а також розповідати про нові вистави людям через ЗМІ, соціальні мережі тощо.


авторки: Дарія Зубрицька та Діана Горбань

Автор: