Зміст статті

30 травня 2017

Грибовичі вниз

Грибовицьке сміттєзвалище через рік після трагедії.

Закрите та огороджене Грибовицьке сміттєзвалище потопає у зелені та тиші.

Водії місцевих маршруток не знають, де знаходиться полігон (Львівський міський полігон твердих побутових відходів), відразу чомусь лякаються мілітаризованого слова "полігон", але в моменті вже на розслабоні, коли їм людською мовою кажуть про Грибовицьке сміттєзвалище.

Блискучий знак суворо, але життєрадісно вказує на саме сміттєзвалище і незабаром лише він залишиться єдиним візуальним орієнтиром на місцевості. За декілька років фотографування сміттєзвалища з дороги перетвориться на марну справу.

Дерева ростуть густо та вверх і так закривають усе те, що, можливо, й краще не бачити. Сліди трагедії заростають і невдовзі їх можна буде побачити лише з дрона.

Це гибле місце хтось не дуже розумний намагається оживити рекламою Альфа Джазу (і це все, що варто знати про місцеву любов до джазу) та рекламою візових послуг на дереві (і це все, що варто знати про практичну галицьку далекоглядність). Але за рік Альфа Джаз вже називатиметься якось інакше, якщо не сколаборується з Alfa Future People у Нижньому Новгороді, а на шенген вже знайшовся свій приватний безвіз.

Але найменший вітер відразу приносить із-за паркану та колючого дроту цей незабутній запах, цей всюдисущий запах солодкавої гнилизни, який поволі роз'їдає усе навколо, довго не вивітрюється та непомітними міріадами тарганів розноситься Львовом. Перетворює на маленькі грибовичі кожне львівське подвір'я.

Влітку, з першими сутінками, ці маленькі грибовичі оживають у мертвій тиші спальних районів, і якщо ніч нищить стіни, то цей ненажерливий запах вигризає нутро будь-якій мрії про романтичне місто Львів.

Сміттєзвалище заростає та вичікує. Ніби нічого й не було рік тому. На заповідній території стишених жахів лише де-не-де можна побачити сліди старих горорів. Сміттєзвалище-вбивця зачаїлося мовчанкою, заповідною невинністю та веселкою гудронних озер.

Зникли навіть птахи, ці провісники нещастя. Але якось закономірно, що Грибовицьке сміттєзвалище починає поволі переповзати з криміналу у побутову містику. Тужливе сміттєзвалище починає обростати телевізійною містикою.

Звиклі до щоденного сусідства сміттєзвалища місцеві охочіше, але все ще боязко, розповідають про візити на полігон різноманітних екстрасенсів, які, схоже, що шукали четвертого – еколога Олександра Бутіна. Але ніхто нічого чи нікого так і не знайшов, і не відчув. Лише сказали, що у глибинах сміттєзвалища лежить багато трупів, море безіменних трупів, які, схоже, й заважають екстрасенсам шукати та бачити у нутрощах грибовицького монстра.

Парадне місто Львів завжди було схильне до містики та бездіяльності, але з цим заколисуючим запахом гнилизни потрібно нарешті щось робити, бо демони мають звичку повертатися та перетворювати усе на пустелю.

Автор: олександр ковальчук