Третій Твін Пікс – наш чи не наш?

Новий сезон Твін Піксу можна було б запустити хоча б заради нагоди знову побачити на екрані легендарну заставку із водоспадом, зеленими титрами та відповідною музикою Анджело Бадаламенті.

І навіть не важливо, що ця заставка трохи інша ніж в перших сезонах.

Саме лише поєднання цих елементів вже занурює свідомість обізнаного глядача у благоговійний стан. Лише споглядання воскреслих літер Твін Пікс та вслухання у композицію "Falling" – це вже достатньо. Тоді як, власне, сам третій сезон та його сюжет – це не головне. Важливо, що знову відкрився телепортал у містечко на кордоні, а що там відбувається, то лише деталі.

Як наприклад, коли ви приїжджаєте у відпустку у якесь своє улюблене місто чи село, скажімо Славутич, – важливим є сам факт вашої там присутності. Що цей умовний Славутич нікуди не подівся, що він існує як загальний простір, в якому можна перебувати. Когось ви там знову зустрінете, можливо, це будуть старі знайомі, які ще звідти не виїхали, або якісь нові люди, з якими буде цікаво познайомитися, ви зайдете у улюблене кафе, дворик, чи знайдете улюблену полянку у довколишньому лісі… Будь-хто і будь-що, головне, що це той самий Славутич, та сама площа, ті самі сосни і будинки під тим самим небом.

Так і з Твін Піксом.

Для тих, хто його любив упродовж минулої чверті століття, Твін Пікс важливий сам собою, а не конкретними сюжетними деталями.

Цей телевізійний продукт став чимось більшим – певним місцем – нематеріальним, але існуючим, принаймні, у головах поціновувачів.

Адже, може ж бути, що новенька електричка, за кермом якої вже майже повноправно возсідає Девід Лінч, таки завезла нас не в той Славутич, в якому ми були колись, а в якесь трохи інше містечко, збудоване нашвидкоруч десь поряд?

А може і взагалі не поряд? Девід Лінч як режисер збудував доволі багато кіномісць. Можливо, цього разу йому було цікавіше відвезти глядачів у свій улюблений Голлівуд?

Одна моя подруга, взагалі, вирішила не дивитися третього сезону – побоюючись, що новий Твін Пікс виявиться зовсім новим чужим місцем, яке зітре, знищить у пам'яті те старе, оригінальне містечко на кордоні.

Особисто я приготував себе до такого розвитку подій. Кидаючись униз, у водоспад на заставці, я був готовий виринути десь не там, де очікував, був готовий, що той правдивий Твін Пікс так і не вигулькне із лабіринту Вігваму. Насправді, мені були цікавими й інші місця, у які міг завести Девід Лінч. Голлівуд то Голлівуд, Дакота то Дакота.

Тож, переглядання перших серій Твін Піксу – це як виїзд агента Купера на місце подій, розвідка, орієнтація на місцевості – де ж ми є, в якій реальності?

Перші враження такі, що до "того" Твін Піксу ми поки тільки наближаємось. Але наближаємось!

Стиль нового сезону відрізняється від оригінальних серій. Тепер це майже чистий Девід Лінч, нерозведений продюсерськими впливами. Причому, Девід Лінч ще чистіший ніж у фільмах, адже, режисер тут має достатньо простору та часу для втілення усього свого натхнення.

У новому Твін Піксі Лінч дає такого жару, що може вразити навіть тих, хто передивився усі його фільми.

У цьому сенсі, третій сезон набагато ближчий до стрічки Вогонь іди за мною, аніж до першого і другого сезонів. Втім, це лише одне із вражень. На щастя, тут усе ще цікавіше і багатогранніше.

Девід Лінч – мудрий дядько. Він, безумовно, розуміє, що, з одного боку, двічі в одну річку не війдеш, а з іншого – публіка сподівається саме на це, на повернення у той, колишній Твін Пікс. І Лінч у цій ситуації придумав чи не найбільш ідеальний варіант. У центр сюжету нового сезону він помістив мотив повернення головного героя туди ж, куди прагнуть повернутися і глядачі.

Колись ніхто не звернув увагу на слова, які сказала Лора Палмер агенту Куперу у Вігвамі – "Побачимось через 25 років". Увесь час, що ми жили після Твін Піксу, там, у Вігвамі, немовби цокав заведений таймер – і герої серіалу чекали на новий сезон, які і ми.

На початку третього сезону усі – і публіка, і персонажі перебувають у схожій, паралельній ситуації і це дивовижним чином розмиває межі між серіалом та життям. Герої Твін Піксу постаріли рівно на 25 років – як і ми! Ще одна цеглинка у реальність того місця, в яке всі ми віримо. І ще одна ознака виваженого генія Девіда Лінча.

Новий сезон починається не так з Твін Піксу, як зі спроб спочатку знайти його. Глядачам чесно кажуть – повернутися туди надзвичайно важко, але давайте спробуємо усі разом, можливо нам і вдасться. Схоже, що весь сезон буде розгортатися як "Одісея" – в чергових спробах Купера повернутися додому. Один з нових персонажів – Воллі Брандо у виконанні Майкла Сера, молодий байкер – прямо на це натякає своїм блискучим десятихвилинним монологом про дхарму дороги.

Паралельно Лінч готує нас до того, що у самому Твін Піксі усе змінилося. Нам показують і саме містечко з його мешканцями – але лише короткими фрагментами-натяками, поступово, крок за кроком. Ось неонова вивіска якогось бару. Ось ми бачимо якихось підстаркуватих дядь і тьоть – і впізнаємо в них тих самих Донну Хейворд чи Джеймса Херлі. Але поки що вони з'являються лише на мить чи дві і зливаються із піснею до фінальних титрів.

Саме так і потрібно – адже, якби ми відразу зіткнулися з цими людьми, то цілком можливо, що вони здалися б нам пародією на самих себе. А так, у нас є час звикнути один до одного, знову відчути у них тих людей, яких нам бракувало. І це майже як дивитися у дзеркало.

Єдине місце з Твін Піксу, куди ми потрапляємо відразу повністю – поліцейський відділок.

Важке завдання репрезентувати глядачам той самий Твін Пікс (поки для інших персонажів ще не прийшов час) впало на плечі комічного дуету помічника шерифа Едда та його дружини Люсі. Подружжя старанно промовляє абсурні діалоги та крутить очима. Ми бачимо теж індіанця Яструба, який отримує повідомлення від жінки з поліном і виймає з шафи матеріали, пов'язані із вбивством Лори Палмер. У четвертій серії нарешті з'являюься і шериф Трумен та Боббі Брігз, що тепер працює у відділку.

Погляд Боббі, який несподівано вихоплює на столі фото Лори Палмер та заходиться слізьми від потоку спогадів, – це теж погляд усіх глядачів, що з острахом і надією чекають повернення, сповнені суму за собою колишніми. Сльози Боббі немовби дають нам сигнал від авторів сезону – не бійтеся, ми не обманемо вас, нас усіх переповнюють емоції і ми всі разом таки потрапимо у той самий наш Твін Пікс.

А поки готується повернення у містечко на околиці лісу, в інших пунктах вже галопом розгортаються дивні події, в яких несамовито переплітаються фірмові лінчівські контрапункти.

Гангстер Боб у тілі Купера шукає щось важливе, вбиваючи неслухняних посіпак. У цій темі ми відчуваємо Лінча – автора Диких серцем та Синього оксамиту.

Агент Купер випадає з Вігваму і сягнувши потустороннього безмежжя повертається у смертну реальність, на яку  він поки реагує як дитина. Тут Лінч на повну ловить свою велику рибу у глибинах несвідомого.

У провінційному готелі стається загадкове убивство, а злочинець стверджує, що вчинив його лише уві сні. Довкола нього снують нуарні кінотипажі і все нагадує атмосферу Загубленого шосе та Малголленд драйву.

У нью-йоркському хмарочосі студент стереже дивний скляний куб, в якому має щось з'явитися. І воно з'являється…

Усе це неймовірно лякає, інтригує та веселить. Третя серія, в якій Купер прослизає у реальність – це спочатку темний наркотичний епос, а потім суцільні веселощі.

Вкотре пересвідчуєшся у тому, наскільки майстерною, м'якою та потужною є кіномова Девіда Лінча, яка практично без шва з'єднує побутову реальність та потусторонню абсурдність. Чи абсурдну побутовість та реальну потусторонність.

І це лише початок.

Схоже, що третій Твін Пікс таки буде нашим – хоча рухатись слід помалу, обережно та максимально вигадливо – як це і робить Девід Лінч.