Призабуті шедеври української анімації, котрі можна переглянути в інтернеті.
В інтернеті сьогодні є майже все, головне знати, що шукати. Варіанти провели кілька днів на платформі YouTube і вибрали найцікавіші перлини української анімації, які сьогодні вже ніхто не рекламує і не пропагує.
Страшна помста (1988)
Неймовірна екранізація класичного твору Миколи Гоголя. Увібрала у себе чи не весь біль витісненої українськості, наново усвідомленої в часи Перебудови.
Справжній шедевр, що поєднує цікаве трактування оригінального твору, гарно-химерну візуальність та потужну атмосферу окремої/потойбічної реальності. Сильне аніме, створене у своєрідній та неповторній стилістиці.
Такий потік похвал можна продовжувати. А головне, що після першого перегляду хочеться увімкнути відео знову – адже, за першим разом важко вловити усе візуальне багатство цього мультфільму, "кіношність" якого так і проситься стати основою для майбутньої нової хвилі якісного "козацького кіно".
Для любителів жанру етно-мульт-горрору можемо порадити екранізацію іншого твору Гоголя – "Вечір напередодні Івана Купала" – стрічку "Квітка папороті". Не такий сильний як "Страшна помста", але теж достатньо химерний та атмосферний мультфільм.
Таємниця Країни Суниць (1973)
Екранізація класики дитячої української радянської фентезі – одноіменної казки Радія Полонського.
Графіка спочатку може видатися простуватою, але мультфільм має все, аби потішити навіть балуваних аматорів японської студії Ghibli.
Звичайні українські діти потаємним проходом через дупло потрапляють у дивну країну, якою править загадковий тиран Одновус. Розібратися що до чого у місцевій ситуації дітям буде дуже непросто.
Чудернацькі персонажі, тонкий дитячий гумор та цікава графіка – це саме те.
Було скучно (1991)
Дотепний і веселий дитячий абсурдняк, ліки від "осіннього суму".
Особливо припаде до смаку тим, хто ще пам'ятає характерні ілюстрації дитячих часописів кінця 1980-х – початку 1990-х років.
Кіт, термос, наплічник та феєрична дитяча психоделія – прекрасний набір!
Любов та смерть картоплі звичайної (1990)
Дощ, хмари, поле, картоплина, що пнеться із з землі на тонких пагінцях до неба, виспівує оперну арію. Вдалині сяє місто.
Далі ще гарячіше. Звичайна кухня панельного будинку перетворюється на сцену патетичного дійства – "Аїда в лушпинні", після якого ви вже не зможете спокійно споглядати почищену картоплю.
Пластиліново-мальовані фантазії авторів "Картоплі" нагадують творчість культового чеського мультсюрреаліста Яна Шванкмаєра, але зберігають власний стиль.
Як Їжачок та Ведмежатко зустрічали Новий Рік (1975)
Прекрасна варіація на тему дрібнобуржуазної ідилії казкового лісу, у якому звірі розмовляють, товаришують та п'ють чай.
Герої мультфільму походять з тієї ж реальності, що і "Їжачок у тумані", створеної сценаристом Сергієм Козловим.
Анімація київських мультиплікаторів не така відома як стрічка Юрія Норштейна, але теж має свій неповторний шарм. І відчутно більш абсурдистська.
Коли з Їжачка роблять ялинку, починаєш розуміти, що ці звірятка перечитали не одного Керуака і тямлять у добрих перформансах. Та головне тут все ж – це гарячий чай на столі і теплий відблиск з вікна серед зимового лісу.
Зустріч (1984)
Пародія на пафосну фантастику про зустріч різних світів. Контакт відбувається у гіпербанальному просторі занедбаної дачної ділянки, під цигарки та шампанське.
Насправді, звісно ж, це не так про інопланетян, як про землян радянського розливу. Мультфільм фіксує побут та популярну культуру українців зразка середини вісімдесятих.
Разом із надзвичайно майстерною візуалізацією маємо доволі цікавий артефакт епохи.
Твій люблячий друг (1984)
Черговий розгул поетики абсурду.
Карколомний мальований переказ листів Льюїса Керолла до своїх знайомих дітей. Чи не дітей – бо у стрічці фігурують поцілунки.
Знайда (1992)
Як то кажуть, прониклива історія про маленьке створіння, яке мало хто розуміє.
Вільний переказ відомої казки про Гидке Каченя, але замість качок йдеться про мишей. Та й місце дії – не старовинна ферма, а закапелки, підвали та кухні багатоквартирного будинку.
Насправді дуже сумна історія, навіть хеппі-енд тут сприймається як секундна мить, виторгована у бежалісної прози життя. Так чи інакше, не перейнятися долею дивакуватого апатичного персонажа за 16 хвилин екранного часу просто неможливо.
Гість (1990)
Атмосферна мініатюра – сплав постапокаліптичної фантастики та жахів.
Довершена графіка, потужна атмосфера, несподіваний кінець.
Безтолковий Вомбат (1990)
І, на випадок, як хтось ще не бачив, цей обов'язковий для перегляду мультфільм – кумедні пригоди австралійського Вомбата. Це справді харизматичний і душевний персонаж, за якого не соромно ні перед якими Мікі-Маусами.
