Зміст статті

11 вересня 2017

Міську, вважєй

Краковецьке сонцестояння заради транскордонного пришестя грузинського месії.

Всеукраїнські прихильники Міхаела Саакашвілі очікують на фізичне чудо переходу з одного стану в інший.

Ще зранку стало зрозуміло, що краковецьке очікування переходу Міхаела Саакашвілі з того боку на цей перетвориться на дешеву місцеву версію роману Діно Буцатті "Татарська пустеля".

Байдужа до будь-яких проявів священного ентузіазму природа за хмарами відразу надсилає дощ, а за дощем та вітром приходить сонце. На стадіоні поблизу Епіцентру на Городоцькій, обабіч старту колони Руху нових сил на Краківець, охоронці супермаркету ліниво та довго збирають на одному місці печериці. Переходять крок убік на інше місце і також довго та ліниво збирають там печериці, і так впевнено, щоб до старту колони на Краковець назбирати два великих кульки грибів.

За Зимною Водою на захід Краковець якось відразу швидко. Перед сотнями автомобілів відкриваються неозорі горизонти ранкової атракції і люди біжать за кавою. Одна із заправок досить швидко закриває двері перед усіма охочими, аби лише вберігтися від стовпотворіння у середині та перейти на поодиноке обслуговування споживачів, ніби в аптеках у нічний час. В іншій, по той бік дороги та сцени, вигрібають майже все, окрім фігового пива та деякого асортименту соняшникового насіння, але й за ним можна помітити чергу.

Ліворуч від цього закладу обличчям до сцени сидить у палатці журналіст Скрипін і дивиться з висоти власного авторитету на усе, що дріботить під носом через сонцезахисні окуляри з кислотним, жовтуватим полиском.

Ліворуч від Скрипіна, за парканом, але перед будинком з туалетом, немов у зоопарку, можна спостерігати натовп нібито тітушок в оточенні поліції. Тітушки добре ідуть під сємкі та розмови про неодмінне покарання вселенського зла та козла, тим більше, коли за спиною продовжує бігати ще одне відділення поліцейських, аби вчасно захисти рідне українське повітря від жовчі ненависників політики президента Порошенка.

Під рукотворною сценою вітер створює з сотні прапорів ілюзію дії Святого Духа, хоча бутафорія нашвидкуруч більше натякає на те, що стояти тут немає чого. Хтось сидить, хтось стоїть, хтось охороняє. Солдат лежить, а служба іде.

Вибрані імяреки клянуть на віче гнилу та прокляту влади бариг. Імяреки апелюють до традиції старозавітних пророків та тремтливо забувають про власне ім'я заради блаженної спроби виголошення Імені Людини, яка іде з того боку, щоб усім принести щастя: Юлі – відсотки, а Добродомову – згадку.

 

 

Він би міг бути багатим, але не захотів, бо не тієї крові. Глас народний хоче злитися у священному ентузіазмі з голосом Божим, однак лише дістає до літака-розвідника, який байдуже, байдуже, байдуже і знову байдуже пролітає над ввіреною йому територією. Бог з нами, правда – на нашому боці. Священики моляться навколішки та навстоячки, але сила їхньої молитви не долітає навіть до дороги. Цілюща вібрація Міхо не настільки відчутна з того боку на відстані і тому нардеп Дерев'янко на милицях їде за рясним зціленням на той бік, у бік дотику руху нових сил.

На імпровізованій сцені можна почути казаннє не лише від анонімів. Тут величаво тягнеться уверх Перший непрохідний Гриценко, а також ховається за спинами Другий безповоротний – Катеринчук. Нардепиня Заліщук накручується словами до необхідного стану так неадекватно, що з неї вже починають сміятися. Але вона вперто тягнеться пальцем до Бога та наполегливо зрікається власних амбіцій заради нових чесних рухів вгору.

Якщо трохи огледітися навколо, то можна спостерігти на прилеглій території цілі гульбища нудьги та бедламу. Зінкевич втомлено шукає неслухняних бляхарів, бо це не його парафія, поліцейські колупають палицею прикордонний асфальт, бо це не їхня територія, а Катеринчук фотографується з дівчатками, бо це не його час.

Поблизу священних воріт, де з того боку на цей мав би прийти грузинський месія, на нього очікує юрба журналістів та фотографів, щоб першими понести світові та селу благу звістку про його повернення. Але у заростях трави дещо позаду можна легко не помітити ніким не прикритий отвір каналізації, куди людина з розпростертими руками може нагло впасти і щось собі карколомно поламати у Краковці. Екзальтованих кобіт, які біжать цілуватися убік Польщі зі своїми знайомими, поки немає Саакашвілі, лише чудо зупиняє від падіння вниз та болючого удару об тупий предмет.

Якщо бігти від кордону у бік Львова, то проблеми у навколишньому цирку також відразу виникають на порожньому місці. Оголена та розмальована представниця Femen не могла аж стільки безперешкодно довго пробігти поміж стількох донбасівців та роззяв, що згодом надійно впасти на землю під лагідним натиском тіла анонімної поліцейської, яка показала світові, навіть у такому ледве екстремальному випадку, первозданний потяг українського народу до гендерної рівності.

Хтось співчутливий ще поставив фемінці підніжку і якби це сталося на два метри ліворуч, то вона б упала (а за нею на неї й доблесна поліціянтка) з усього розмаху на обчикрижине стовбуряччя кущів та пробила б собі, якщо не легені, то щось інше.

За пророчої відсутності Саакашвілі це була найбільша атракція його очікування для усіх та кожного. Бо він все ще не їде, сємкі закінчують, кава та пиво також, і так поволі усе омріяне месіанство Міхо для спраглих мас починає підточувати знизу своїми походеньками туди і назад споконвічний дует понурих клоунів – Семенченко та Соболєв.

Пізніше з ними ще злиється у радості Парасюк і вони, немов три богатирі на картині, зможуть привселюдно понтуватися депутатською впливовістю, аби їх відразу не зачмирили клоунадою підлеглістю поміж бариг. Селфі, увага, дівчатка, а сила дівчаток – у єдності.

Трійця СПС й справді схожа комплекцією на російську бабушку – матрьошку. Спочатку Семенченко, у ньому Парасюк, а в Парасюку – Соболєв. А у Соболєві – яйце, а у яйці – голка, а у голці – сила нових рейтингів Саакашвілі.

Якось раптом оголосили, що Саакашвілі поїде потягом, хоча згодом він перейде через Шегині, і вже десь зараз гуляє нічним Львовом, щоб, можливо, завтра заспівати його мешканцям Пісню пісень. Захекані закохані такі смішні збоку, що інколи навіть ніяково якось їй-богу чи що.

І щоб хоч якось надолужити втрачений надаремне день звучить хіт Plaza "Wanting You".

Автор: олександр ковальчук