Зміст статті

19 жовтня 2017

Дронографія Львова: Бабине літо на Кульпаркові

Погляд зверху, збоку та зсередини на архітектурний комплекс Львівської психіатричної лікарні

Погожого сонячного дня територія Психіатричної лікарні на Кульпаркові виглядає як задвірки якогось парку.

Багато дерев, з-за гілля яких виглядають старовинні будинки, перехожі, що, не надто поспішаючи і мружачись на сонце, йдуть кудись центральною алеєю, лавочки на засипаній жовтим листям землі.

І не відразу помічаєш, що тут зовсім немає жінок, що неквапно прогулювалися б із колясками, як у кожному львівському парку.

Якщо ви затримаєтесь на алеї хвилин зо п’ять, до вас підійде дивний розхристаний хлопчина з кульком повним всілякого картонного непотрeбу у руці і запитає чи у вас є "подзвонити на Київстар". Навіть як ви задовольните прохання незнайомця, то через п’ять хвилин він всеoдно звернеться до вас знову з тим самим запитанням, щоб ви повністю відчули особливу атмосферу особливої лікарні.

Дрон-відео ч.1 - найбільш старі класицистичні корпуси:

Не забудьте увімкнути високу якість відтворення у налаштуваннях відео

Львівська психіатрична лікарня – це цілий комплекс корпусів, що розташувалися у різних кутках обширної паркової території. Цю місцину, мабуть, таки можна називати парком, на що вказує і сама назва – Кульпарків. Вважається, що походить вона від слів "Гольдпарк", згодом спотворених. Магнат Гольдберг ще у 15 столітті викорчував тут ліс, залишивши частину дерев. Згодом на цій ділянці, яку давні львів’яни називали Гольдберґгот (подвір’я Гольдберга), діяли сільські господарства, млин, цегельний завод. Аж поки у 1870-х роках міська влада, що отримала нарешті самоуправління, не вирішила збудувати Заклад для божевільних – як і у кожній порядній європейській метрополії.

У 1875 році заклад офіційно відкрився. Будівництво корпусів тут продовжувалося аж до кінця першої декади двадцятого століття. Як вказує фейсбук-сторінка “Архітектура Львова”, окремі будівлі були зведені "фірмою Уляма і Кендзерського за проектом А. Захаревича і Т. Обмінського у 1904–1908" – тобто, доволі відомими будівничими.

Сьогодні більш пізні будинки колишнього Крайового закладу для божевільних у Кульпаркові ми можемо розрізнити за характерним сецесійним декором та химерно-заскленими вікнами.

Дрон-відео ч. 2 - сецесійні корпуси та водонапірна вежа:

Не забудьте увімкнути високу якість відтворення у налаштуваннях відео

Кульпарківські копуси дуже гарні та цікаві – як, приміром, і у подібному лікарняному містечку вздовж вулиці Некрасова. Деякі виглядають як пишні палаци. Головне не заходити всередину, де панує відчутна лікарняна атмосфеpa а на деяких дверях красуються ґрати. У старих вікнах стаціонарного відділу мимоволі вбачаєш якусь нездорову замутненість, у них не хочеться вдивлятись, адже за ними перебуває щось значно прозаїчніше, аніж мальовничі фасади.

Втім, працівники лікарні, з якими довелося перетнутися, виказували максимальну люб’язність та вічливість, усмішками та приязню компенсуючи певну похмурість свого закладу. Попри наші побоювання, політика адміністрації щодо журналістів виявилась повністю прозорою та сприятливою.

Кульпарківський лікарняний “парк” – не те місце, де хочеться часто проводити свій час, але певний шарм ця місцина таки має. Дивна привабливість Кульпаркова багато в чому підживлюється тим фактом, що тут просторовий час таки пливе трохи помаліше, ніж за його межами.

Тутешній простір є великим музеєм під відкритим небом. Кам’яні місточки над канавами, замшілі стіни, металеві хвіртки, дерев’яні вікна, декоровані ворота, дахи, комини, пилюка – усе це ще зберігає в собі якусь живу минулість.

Прикро лише, що сам заклад як такий теж є швидше музейною реліквією та втіленням якихось минулих сторінок опіки над хворими. Адже, таке доволі тюремне утримання осіб з вадами психіки – це якесь похмуре мікро-пекло для окремо взятих людей, яке має мало спільного із зціленням та опікою. І це проблема не конкретної Львівської психіатричної лікарні, а загальної української системи державного ставлення до психічно хворих людей, яка, як і століття тому, просто маргіналізує та фізично замикає їх у спеціальні зони.

Тож, мальовнича "готика" старих лікарняних будівель йде у парі із гнітючою "готикою" "старорежимного" українського підходу до лікування психічних розладів, яке ще досі є ближчим до вікторіанських "гарлемів", аніж до суспільних норм двадцять першого століття.

Автор: Андрій Бондаренко