Сонце правди так далеко від П'ятого Міжнародного фестивалю Бруно Шульца у Дрогобичі, що єресь відчутна на смак.
Тут лимонад продають навпроти церкви Петра і Павла, а під церковною аркою сидить благоговійна кішка і вимолює у доброго Господа помноження хлібів та трохи риби. Милосердний Господь переадресовує її побажання інстальованій ліворуч теті, яка також спамить милостинею вищестоящих персонажів. Німий діалог між ними традиційно закінчується мовчанням.
На пляці перед театром імені Юрія Дрогобича карнавальний розгардіяш. Окремо розташовується дармоїдна галатність посполитих натур, які не розуміють справ вищого порядку. У цьому середовищі авви глаголять горлом, каноніки тусять без владик, міліція нудьгує трійцею. Патріотичні млості там є ознакою вагінальної окупації. Культурний міністр Кулиняк власноручно у Дрогобичі і поки що, без схизматичних чудасій. Полюбляє він, то засунути скрипку між ноги, то сфотографуватись під вивіскою "Сантехніка", акумулюючи отак усі натяки на своє справжнє покликання.
У міністерського співмрійника і депутата Тараса Курчика ортодоксальне обличчя застиглої благодаті на хвилю травмоване вертепом розбійників з Львівської обласної ради. Курчик – зірка міжнародного масштабу. Коли в 2010 році на зустріч з львівськими митцями завітав Президент Папської ради у справах культури архиєпископ Джанфранко Раваза, то він особливо насмішив останніх своїм незнанням про Олександра Архипенка. Зате, як виявилось, у Ватикані знають і цінують Курчика. Схоже, що у Ватикані такі ж проблеми з культурою, як у Чехії з морем. Ватикан, звичайно, що не істина в останній інстанції, там напевне і про Люціо Баттісті ніхто нічого не знає. Зате Курчик на кожному місцевому стовпі обіцяє піти служити громаді.
Бургомістр Дрогобича Олексій Радзієвський шумить ротом і тому постійно на стрьомі, на ізмєні. Він навпомацки алярмить догматичним поглядом кожну чужу душу. Радзієвський – містечковий деміург з почтом акафістів власній персоні. За такої адорації меру чомусь категорично неузгоджена плакатна топографія театру. З певних ракурсів за спиною Радзієвського (і навіть Кулиняка) вимальовується театральне слово "собаки".
Радзієвський синдромить чужими руками колективні проекції на спадщину Бруно Шульца. Тому його так сторониться академічна спільнота шульцезнавців. Поляки пшепросять особливою щегульністю. Талмудисти старанно оминають єдиномисліє ораційних манекенів. Навіть асколоть в акваріумі забилась у куточок і тому гідна венерації. Крізь пальці Радзієвського пропливають потаємні сакраменти фаворитів Христа. І навіть впорядковані бундеси ходять лише гуртом, згортаючись при потребі у похідні метаморфози. Рятує гріховну душу Радзієвського сотеріологічний етикет Кулиняка та милосердний гуманіст Бруно Шульц. Кулиняк підводить до кондового регіонала Радзієвського полум'яного свободівця Богдана Бенюка і лід та вогонь сходяться у карколомних поцілунках в найкращих традиціях країн Варшавського договору. От, що з людьми робить Бруно Шульц.
Імпрезу розпочинає ректорка Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка Надія Скотна. Вона запускає симулякри на сцену театру і роздає шульцевські індульгенції присутнім єретикам. Євхаристія шульцезнавців розростається як на дріжджах. Ці ботаніки духу, ці нерди антиматерії, ці богатирі Бога стають дитваками, коли Скотна барвистими кулями і мильними бульбашками канонадить у повітря геральдичними прізвищами присутніх гостей.
Хто тільки не кружляє у цьому карнавалі країн та континентів: поважні фахівці, улюблені учні, останні родичі. Феєрверк етимологічних імен та відомих прізвищ спонукає зал до брунівського руху. Усі радісно озираються, хочуть побачити, обійняти руками і привітати вустами. Увесь цей стейдж-дайвінг змушує тубільців Шульцеляндії стати канатоходцями крісел. Змушує вестибулювати апаратами вчених імен, знакових прізвищ і почесних номінацій. І тільки Радзієвському та Кулиняку належить цього ранку роль Аделі – лоскотної стримувачки маскарадного кордебалету.
Кулиняк з гордістю нуртує від такої кількості присутніх континентів, але чомусь у своїй надмуханій промові починає чесати про те, як космічна енергія Шульца надихає молодь на нові трудові звершення, а сам Шульц стає кшталтом для наслідування.
Радзієвський не такий, можливо, лапідарний регіонал як Колесніченко. Він волевиявився хвилюючим моментом і відразу засемплював Шульца у помагаї мулькультурній політиці Партії регіонів. Виявилось, що Шульц повертається до нас, а ми – повертаємось до Шульца і це, якщо не детективна ознака пса, що постійно револьверить до власного блювотиння, то хоррорне переслідування слешерною совістю нечистого сумління. Дух продовжує рвати його тіло до бою, тому спину голови Дрогобича доводиться забивати фанерою. Саме у цей регіон адресований сміх вшистких, хто хаванагільно стібеться над Радзієвським різноманітними фіглярствами у кишенях забужанських маринарок.
До забужан Бог приїхав на січкарні і тому така єресь від інтелектувальних пройдисвітів з різних континентів не є чимось дивним. Зважаючи на цю фестивальну одноразовість, товариш Радзієвський закінчує свої привітання піонерами у вишиванках, які виносять клейнодний кошик з квітами невідомим і тому вічним героям.
Вже після імпрези поляки почнуть шепотітись і про жидів, грамотно замовкаючи при наближенні якогось гоя. На цих православних задвірках браття-католики особливо розслаблені в географії канонічної території. Випливаючи з театру у місто неважко помітити, що у крамницях Дрогобича все менше цинамону і все більше Китаю. З такої автентичної втечі в орієнтальні горизонти, зрозуміло, що для деякої частини Дрогобича, що Бруно Шульц, що Бруно Марс – один чорт. Паб "Беррімор" освітлює підвалля зекам-втікачам. Античні героїні стародавніх вілл під снєжкою і тому очікують лише другого пришестя Зевса, яке й звільнить їх повноводні тіла від посягань модернових нуворишів. Неподалік робітники ставлять грати на вікна.
Скрізь панує тихість і провінційна чемність. Лише якийсь алконавт горланить на всю вулицю перегаром до далекого дружбана під церковою. На вулицях – заколисуюча аморфність. Тільки гопніки відстежують чужеродні тіла, а пішоходи – тих, хто біжить у місті, де немає куди поспішати. Та й вічні революціонери кобіти – на секунду затримують подих, прораховуючи усі можливості вибратись з навколишньої нудьги на багатші села. На Площі Ринок помітні танталові муки плакатного Бандери. Нерозумні нащадки повісили його на протилежному боці від місця неустанної боротьби – мітингувальної сцени, яка відтепер є недосяжним орієнтиром для Бандери, який змушений медитувати лише на спини теперішніх борців за волю.
Репліка львівського Бандери зашифрована у парку від сторонього, злого і заздрісного ока неподалік від місця вбивства Бруно Шульца. Місцеві краєм вуха незадоволені такою увагою до Шульца, оскільки є море інших героїв національно-визвольних змагань з не менш трагічною долею. Навпроти і через вулицю від місця пам'ятного знаку про смерть Шульца господарює кафешка "Бруно", бо схоже, що приснопам'ятний заклад "У Фросі" на вічному ремонті. За крок до будинку на вулиці Тарнавського 14 (де були колись скандальні фрески) вимальовується хатинка ритуальних послуг. Старий паркан тут розбирають на труни. Поміж штахетами стирчать телевізійні антени. Мерці тепер більш просунуті в технологіях.
Пошарпаний будинок на Таранавського. Газети колись писали, що мешканцям будинку пропонували по 30 тисяч невідомого чого за звільнення апартаментів з тим розрахунком, що там має бути міні-готель, міні-музей Бруно Шульца. Мешканці з погордою відкинули ті непристойні для кожного свідомого українця пропозиції і через деякий час, посеред білого дня, за годину, невідомою для науки технологією, пастуха у беретику (та інші шедеври) завантажили у мольберт і вивезли у невідомому напрямку в бік Мертвого моря представниками Яд Вашему. Асигнації потрібним людям й досі шурхотять на Тарнавського. Яблука відтоді там гниють.
А злочинна уява читачів газети "Поступ" й досі вимальовує ті апокаліптичні картини, де Радзієвський та Метик щось там хімічать з їхнім Яд Вашемом про нашого Шульца. Поза тим, колись закилимковані сходи круто піднімаються на другий поверх до третьої квартири. За порогом – роги у вигляді люстри і російськомовний зять. Задовбаний, закумарений, схарений набігами шульцологів, шульцефілів і шульцеманів він викрикує в небо відсутність фресок та стіни на яких вони були намальовані. За димовою завісою агресії простежується обережні щупальця гендлярської зацікавленості, що сканують гіпотетичність винагородження за потрібну інформацію.
На паркані біля дому на вулиці Юрія Дрогобича 12, де мешкав Шульц і де розташована відповідна меморіальна таблиця, з'явився новий месидж: "Обережно, злий пес". Келевра худий та втомлений, хоч і вівчарний. Часто десь ховається за будинок, але у сусідньому подвір'ї завжди знайдуться два підгавкувача для його невеселого вартування пам'ятки міжнародного значення. Всемогутні та всюдиприсутні комерсанти добрались і до цього паркану. На самвидавному папері прочитується реклама сувенірних точок, що не дадуть забути про місто Бруно Шульца. На монохромному портреті Бруно Шульца – нуарний капелюх приреченого героя.
