Зміст статті

1 листопада 2017

Роман Матис: Всі хочуть працювати у відділі залучення інвестицій

Розмова з керівником управління інвестиційної політики ЛОДА Романом Матисом.

Інвестори ставлять Львівщину в приклад іншим областям, а PricewaterhouseCoopers LLC підсилює це повідомлення відкриттям свого офісу у Львові. Такі новини останніх днів економічного життя Львівщини. Про це та про інші процеси зі залучення інвестицій у розмові Варіантів з керівником управління інвестиційної політики Львівської ОДА Романом Матисом. 

Романе, хто і для чого працює в управлінні залучення інвестицій Львівської ОДА?

Нас дев'ять осіб, це мало, адже є два відділи: відділ залучення і відділ супроводу інвестицій. Працівники першого проводять переговори, готують презентації, їздять по компаніях. Тобто робимо все те, що й приватні компанії, аби залучити інвестиції.

Спочатку всі хотіли працювати у відділі залучення інвестицій. Я прекрасно розумію це бажання, оскільки всі думають, що це закордонні відрядження, дорогі готелі, презентації тощо. Але в житті державного чиновника реальність дещо інша. Все відбувається набагато скромніше і не так романтично. У нас просто немає на це бюджетів.

Однак я всім пояснював, що головним у нашій структурі є відділ супроводу проектів. Саме він генерує те, що потім при залученні, коли випаде така рідка нагода, ми будемо реально продавати. Саме з тим відділом ми й генеруємо бізнес-клімат, який продається далі інвесторам. Для мене і моїх колег це перша державна робота, а максимальний вік працівників управління – 25 років, за виключенням звісно мене.

Я мрію провести роад-шоу з презентацією Львівської області по Західній Польщі, охопивши 4-5 десятків підприємств, і наповнити інформаційне поле Польщі цією подією настільки, щоб там почули, що є така територія для комфортного ведення бізнесу – Львівщина.

Раніше нам спільно з компанією PricewaterhouseCoopers (PwC) вдалося провести в Катовіце презентацію для іноземного бізнесу. Ми зібрали там представників 40 компаній, їх представників в Україні, і зробили презентацію Львівської області. Чим більше таких заходів, тим кращим буде результат. Навіть якщо конкретна компанія, до якої ти поїхав, не ухвалила рішення щодо інвестицій, то це зробить інша компанія, яка дізнається про таку зустріч.

Наш спільний проект з PWC в Катовіце переріс у обговорення можливості відкриття BPO офісу (business process outsoursing) у місті Львові і ось, сьогодні компанія офіційно заявила, що Львівщина перемогла у змаганні 5 країн Східної Європи і відкриває офіс у місті Львові. Особисто я дуже задоволений результатом, адже це не просто сигнал для світового бізнесу про те, що на Львівщині вести бізнес комфортно і безпечно, але й початок активної роботи управління інвестиційної політики ЛОДА над розвитком у місті Львові галузі надання професійних послуг, яка на мою думку є дуже перспективною і набагато трудоємкішою, ніж навіть ІТ.

ІТ-середовище на сьогодні самодостатнє і підтримки від влади не потребує, аби не заважали, а от BPO центри (business process outsoursing) це те, над розвитком чого ми повинні попрацювати і я цим особисто активно займаюся. Цей напрямок це в перспективі десятки тисяч робочих місць для людей з вищою освітою у різних галузях: фінанси, економіка, менеджмент, маркетинг, логістика, рекрутинг тощо. Це не 20 і навіть не 30 робочих місць. У перспективі пропозиція роботи в цій галузі у Львові може перевалити за 50 000 робочих місць.

Скільки виділяють коштів на Вашу діяльність?

Публічний бюджет управління на 2017 рік становить 600 тисяч гривень. Це частина коштів для проведення одного публічного заходу, масштабів регіонального економічного форуму.

І як Вам вдається працювати за такої ситуації?

У ситуації з мінімальними бюджетами єдиний правильний вихід – це працювати на те, щоб створити зручний клімат для ведення бізнесу. А далі вже сам бізнес нас буде продавати. Коли проводимо власні заходи, то запрошуємо партнерів, які надають свої вироби, наприклад, водичку, в цілях власної промоції. Якщо ж їдемо кудись на запрошення, то нерідко особисто я це роблю власним коштом. Інакше це не працюватиме.

І це дає результати, як бачите, для області.

Чесно кажучи, я не приховую того, що не збираюся померти держчиновником, оскільки мені це не дуже цікаво. Єдиною сильною мотивацією моєї участі в цьому проекті є усвідомлення того, що якщо ми зараз нічого не зробимо, то коли настане час повертатися в бізнес, то вже не буде куди вертатись. Бо бізнесу не буде.

Ви є членом команди Олега Синютки?

Так, Олег Михайлович мене запросив на цю роботу. Якщо б між нами не було розуміння того, що власне інвестиційний клімат є одною із найважливіших складових розвитку області, і як треба працювати для цього, то я би не пристав на цю пропозицію.

Займатись пошуком інвестицій?

Насправді, ні нашого управління, ні моєї посади до приходу Олега Синютки в Львівській ОДА не існувало. Я запропонував цей формат, оскільки маю велику алергію до бюрократії, тому й вирішив, що для мене буде комфортною буде та ситуація, коли я мінімально стикатимуся з нею. Чим менший статус, тим простіше працювати,  якщо в наявності реальні повноваження. Зірочки на погонах мене не хвилюють.

Також, я не є прихильником лише соціальноорієнтованих бюджетів. Звісно соціальні витрати є необхідними, частина депутатів на місцях заточені виключно на їх вирішення, тощо це забезпечує електоральні бали. Але в мене відразу виникає запитання: як заробляються гроші на них?

Сьогодні на Львівщині успішно працює проект ремонту доріг, який фінансується в більшій частині за рахунок коштів, отриманих від розмитнення. Однак за цим стоїть цілий ланцюжок позитивних процесів і змін. Якісна робота митників де-факто означає ріст числа компаній, які якісно працюють і довіряють митниці у Львівській області. Звідси отримуємо  зростання надходжень від розмитнення, перевиконння плану, а це йде на ремонт доріг. І ми це реально бачимо.

Тому і в нашій роботі створення максильно сприятливого клімату для бізнесу дорівнює зростанню бізнесу, а відтак й робочих місць. Відповідно, більше людей мають гроші та тратять їх, і тим самим стимулюють економіку регіону.

Наскільки корисним виявився для Вас попередній підприємницький досвід?

Саме він і привів мене на цю посаду. Тривалий час я займався консалтингом великих компаній, українських та зарубіжних, на предмет побудови маркетингових і частково комунікаційних стратегій. Натомість моїм хобі був маркетинг територій. Хотілося зробити щось корисне для рідних теренів. Тому спершу я створив стратегію туристичного розвитку Самбора, мого рідного міста, і так я став радником мера.

В основу стратегії поклали історію з мощами Святого Валентина, бо я не переставав дивуватись, що китайці круглий рік заробляють на сердечках Святого Валентина, а в Самборі лише в 14 лютого, в День Святого Валентина з'являлось два автобуси паломників біля його мощей. Правда, я не довів її реалізацію до завершення, оскільки був на посаді радника лише півтора роки. Але якщо порівнювати те, що є зараз у Самборі, і те, що було перед тим, то можна говорити про туристичний підйом.

Згодом, в 2014-2015 роках, я написав стратегію розвитку Львівщини із залучення інвестицій "Львівщина – фабрика Європи". На той час більшість компаній втратили мотивацію до розширення виробництва в Східній Європі: кредити стали довші і дорожчі, зросли витрати на обслуговування виробничих процесів. Брати кредити для розширення виробництва в Польщі, Румунії чи Словаччині, стало невигідно, бо з таким самим успіхом можна було відкрити підприємство і в Німеччині.

Звісно, є різниця в зарплатах між Польщею і Німеччиною, але все одно, таке інвестування стало дорогим. Я це розумів і був свідомим того, що для України, перед усім Львівщини, настала сприятлива можливість стати європейським Китаєм. Цю стратегію я презентував Олегу Михайловичу Синютці, який її прочитав і сказав: "Круто, але є одна проблема – немає кому її реалізовувати". Так я отримав пропозицію працювати в Львівській ОДА. 

І вдалося перетворити Львівщину на Китай?

Так. За нашим сприянням у 2016 на Львівщині відкрили 54 підприємства, 85 відсотків – з них з іноземними інвестиціями. За 2017 рік я ще не можу нічого сказати, оскільки триває робота.

Китай перенасичений дешевою робочою силою, а в нас працівники втікають до Європи.

Насправді, трудова міграція – явище, але не проблема. Як явище, міграція може існувати за певних обставин. Поки ці обставини зберігаються, вона існує. Поміж трудових мігрантів відкинемо людей, які просто хочуть покинути країну, ми з ними не працюємо. Тоді у решти залишиться три фактори, які стимулюють трудову міграцію: заробити гроші, відпочити психологічно та побачити світ. Усі ці фактори, більш чи менш, є керованими.

У розмовах з інвесторами, які мають виробництво у багатьох країнах, я запитую чому трудові мігранти, які покинули одне з їхніх підприємств, не влаштовуються до них на роботу в іншій країні.

Тим самим Ви стимулюєте компанії збільшувати фінансування СКВ?

Ні, якщо на підприємстві є тисяча працівників, то 50 з них гарантовано хочуть поїхати на заробітки. Власники і менеджери можуть контролювати і організувати трудову міграцію в рамках самої компанії. Наприклад, для таких працівників вводиться опція програми обміну працівниками.

Тобто це не проблема, а ситуація, яка має рішення. І робота компаній в напрямку, що я озвучив, дає свої результати. Тому це не додаткові витрати, а стабілізація робочої сили в самому концерні.

Скільки зараз в середньому заробляють на підприємствах Львівщини?

Перше питання, яке мені задали чиновники: "Скільки інвестицій в грошах Ви плануєте залучити"? Перепитую: "А чому в грошах"? "Ми так звикли" – відповідають вони. Я не погоджуюсь з таким підходом. Якщо стоїть вибір між підприємствами, які виробляють однакові товари, але розмір одної інвестиції 50 мільйонів, а іншої – 5 мільйонів, то економіці регіону цікавішою буде остання, адже тоді створиться більше робочих місць.

Мірилом ефективності інвестицій для мене стають два показники: на початку – кількість нових робочих місць (згодом цей показник падає).  Тоді є другий показник – рівень оплати праці. Рівень оплати праці, за нашими очікуваннями, в 2016 році мав би становити в еквіваленті 200 Євро після оподаткування для некваліфікованого працівника. У 2017 році ми говоримо про еквівалент 300 Євро. Багато компаній в регіоні вже наблизилися до цього показника. 

На зарплатні вдається все менше зекономити?

На захід від нас, повірте, таких зарплат вже немає. На півночі Африки, наприклад, у Марокко, де зарплати можуть бути й нижчими, на Фуджикуру працює біля 100 тисяч осіб. Більше там робочої сили інвестори не знайдуть.

Якими аргументами вдається переконати інвестора?

Три ключові позиції, які вони шукали двадцять років тому в Східній Європі, а тепер шукають у нас: доступна сировина, енергетичний ресурс і робоча сила.

Схоже, що у нас проблеми зі всім?

Не згоден. Можуть бути проблеми з сировиною, але я це розглядаю як можливості. Не те, щоб вона відсутня, а в тому сенсі, що певні ринки не настільки ще розвинулись. Наприклад, у нас є компанії, які споживають, умовно, кабель. І купа компаній, які роблять проводку. Значить ми повинні привести сюди компанію, яка буде їм постачати цю проводку. Розумію, що в інвестора буде купа аргументів проти і за, але ми цей крок робимо, ми хочемо, щоб в нас була доступна сировина для тих, хто виробляє.

І наступний крок: вони виготовляють просто проводку, з якої потім роблять ще щось. Тоді ми йдемо до споживачів і кажемо, щоб вони звернули увагу на те, що ваші постачальники сидять також в нашому регіоні, то чому б вам не робити це тут, а не там, десь в Іспанії.

Якщо глянути на карту Львівщини, то в нас залишилося лише дві зони, в яких можна поставити великі підприємства на 2-3 тисячі робочих місць, на зразок Фуджикури і Бадера. Чи два підприємства по тисячі робочих місць. Це трикутник Радехів-Сокаль-Червоноград та трикутник Самбір-Дрогобич-Рудки.  У Броди великий інвестор вже не піде, тому що після розміщення там заводу Нексус (2,5 тисяч робітників), вони вже боятимуться конкуренції. 

Насправді в нас формується великий автомобільний кластер. З цієї нагоди наприкінці жовтня ми проведемо форум для гравців автомобільного ринку в Україні, зокрема, і потенційних.

А як у нас з третім фактором – з електроенергією?

У нас показники вартості енергоресурсів в деяких випадках нижчі, ніж у країнах Азії. Тут поки що у нас виграшна позиція. У будь-якому випадку ми маємо енергоресурси, які продукуються тут, на місці, і тому вони не прив'язані до зовнішніх чинників. Але питання відміни сплати за підключення до електромережі ми все ж активно піднімаємо, оскільки це пункт, який не сприяє залученню інвесторів.

Чи є пріоритети щодо того, які підприємства заводити, чи будь-кого запрошувати?

Вважаю, що на даному етапі нам немає чого "перебирати харчами". Я ще на початках відмовився займатись проектним залученням інвестицій. Саме за такими підходами працювали раніше державні чиновники. В чому він полягав? Брали проект якогось підприємства і з ним ходили різними майданчикам, як з писаною торбою та пропонували, наприклад, заінвестивувати в завод.

Але тут виникає питання щодо автора цього проекту. Якщо цей документи підготували фахово, то для чого залучати чиновників в лобіювання його реалізації? Якщо ні, то він навряд чи кому буде потрібен. До того ж це зовсім інший механізм, а саме, залучення фінансових інвестицій. У випадку ж, коли ми хочемо швидко привести інвесторів, то повинні брати те, що виробник пропонує. Тому вважаю, що ми повинні продавати не проекти, а можливості регіону. 

Як Львівщина стимулює інвесторів?

Якщо, наприклад, взяти Македонію, яка має дуже великі преференції для бізнесу, то там хіба що не доплачують інвесторам, щоб вони туди прийшли. Але я задаю питання бізнесу, який мислить прагматично, і мало звертає уваги на "танці з бубнами": "Якщо в людей все добре, вони відмовляються від податків? Яка логіка в цьому? Коли країна чи територія каже, що готова знизити податки, надати преференції, за 1 гривню віддати, то щось тут не так. Так за безцінок не віддаються".

Україна  країна великих ризиків для бізнесу?

Але тут є і прибутки. Бізнес ж може бути в будь-яких ситуаціях і середовищах, навіть в часі війни до прикладу. Бізнес на війні – це короткотермінова тема, а відновлення – це довготривала. Війна – це і ризик, і можливості. У мене є візуальна картинка для тих, хто боїться інвестувати під час війни, оскільки, можливо, прийде ворог і вони все втратять.

Я питаюсь в таких інвесторів, чи можуть вони уявити відстань

1,5 тисячі кілометрів, а це умовна відстань від зони АТО до Львівщини. Рідко хто може фізично це уявити. Потім кажу: "А 330 км можете уявити"? Це може практично кожен. А тепер давайте моделюємо ситуацію: якщо стається найгірше і російські війська проходять ці 1,5 тисячі кілометрів, то чому ви вирішили, що вони зупиняться на кордоні, в Шегинях? Що таке ще 300 км до Варшави і далі, на Берлін? Таке роз'яснення реально змінює сприйняття.

Війна посприяла тому, що Західна Україна опинилась в привілейованому становищі щодо отримання інвестицій?

Переконаний, що в якійсь частині це є правда. Підозрюю, що ставки щодо фінансування проектів на Сході значно вищі. Але східні території також мають можливості для розвитку.

Два місяці тому USAID привезла до Львова представників понад 20 ОТГ Луганщини для обміну досвідом і щоб я поділився своїм баченням стосовно того який бізнес можна розвивати зараз у їхньому регіоні. Розумію, що з масштабними виробництвами зараз дійсно ризиковано заходити на Схід, але наприклад, аграрний сектор може чудово розвиватися. Наприклад вирощування свиней чи курятини є низькозатратним бізнесом в плані інвестицій в об'єкти. Тому ця інвестиція може забезпечити роботою людей, плюс вона продукує соціально затребуваний продукт – їжу. Виробництво ліків також користуватиметься там попитом.

Львівська ОДА працює з російськими інвесторами, адже за даними Держстату, російські інвестиції в економіку області в 2017 році вже склали 3 мільйони доларів.

Поняття не маю. З російськими компаніями я відмовився працювати ще наприкінці 2013 року, коли ще не був чиновником. Для мене не є проблемою використовувати російську мову в роботі, так само, як англійську, польську і трошки чеську. Але співпраці немає. 

Аграрний сектор виглядає упослідженим на цьому тлі та й розвивається слабко під кутом зору інвестицій?

Ми зараз спілкуємося з рядом компаній щодо розміщення на Львівщині підприємств харчової промисловості, а також підприємства, які вже працюють, ведуть мову про розширення лінійки продуктів. Справді, на Львівщині вирощування с/г продукції поставлено нормально, але необхідно поглиблювати харчову переробку. Потрібно більше приділяти уваги інвесторам, які готові це робити.

Чому інвестицій в програмне забезпечення і бази даних менше одного відсотка від загальної суми на Львівщині?

Це питання, швидше, до Львівської міськради. Насправді, ІТ – це достатньо автономний організм, йому допомоги не потрібна. Ця галузь не може вічно розвиватись на аутсорсингу, рано чи пізно це закінчиться. Адже фахівці стають невиправдано дорогими. Далі в конкурентній боротьбі виживуть лише ті, хто має власний запатентований продукт.

Стосовно даних Держстату, мені їх складно коментувати, бо не розумію, що таке "інвестиції в програмне забезпечення" і як вона вираховується. Припустимо, Електрон найняв працівника, який розробив рухомий рядок на табло українською. Навряд чи хтось це патентував, але робочі місця були створені. Чи це інвестиція? Навряд. Хоча програмний продукт створили. На ринку інформаційних технологій у нас ще дике поле в плані капіталізації та обліку продукції.

Який інвестиційний проект виявився для Вам найбільш складним?

Об'єктивно вважаю складними ті проекти, які зараз є в роботі. З огляду на той фактор, що мені вже важко людей переконувати, що можна втиснути ще одне підприємство. У нас тут заводик на заводику, і тому за працівника триватиме висока конкуренція. Інвестор це розуміє і йде шукати інший майданчик.

Але це ми самі собі ускладнили життя, коли наситили ринок пропозиціями. Я свідомий того, що кожен лот не може бути виграшним. Ти мусиш робити максимум, щоб отримати інвестора. Навіть коли ти вже отримав маже відмову, то вартує зробити єдиний крок, який ще залишився – приїхати до нього без запрошення.

І таке бувало?

Так, часом буває, що я приїжджаю і сиджу в приймальнях, чекаючи, коли мене покличуть оскільки я все таки приперся. Але в цьому випадку я зробив максимум, навіть якщо мене й не приймуть. Хоч такого ще не було. Більшого вже зробити неможливо. Це – процеси і я ніколи не вважаю, що програв, навіть якщо прихід інвестиції не відбувся.

Чи залишиться сприятливим бізнес-клімат на Львівщині після того, як Ваша команда піде з Львівської ОДА?

Я прогнозую інший розвиток подій та маю перспективу роботи 2021-2022 рік. Я противник глобальних стратегій в нашій ситуації. Тобто стратегічна ціль має бути, але треба рухатися оперативно, оминаючи перешкоди. "Львівщина – фабрика Європи" – це стратегія, яку розраховували на три роки гарантовано. Насправді ще й два не минуло, а в нас залишилися тільки дві білі плями для великих підприємств. Відповідно, треба коригувати плани.

На Економічному форумі, який відбувся 26-27 жовтня, ми перейшли до наступної короткострокової стратегії, розрахованої також на 2-3 роки. Вона буде закцентована на залученні в регіон підприємств, які не будуть потребувати великої кількості робочої сили, зате будуть напів або повністю автоматизованими.

За останні роки на підприємствах області виросли менеджерські кадри. Щоб не загубити їх, їм треба дати можливість піти в нові компанії, які потребують фахівців вищої спеціалізації. Вони розпочнуть нову кар'єрну дорогу, будуть рости.

Десь до 2020 року потрібно надолужити два моменти: це підняти якість професійно-технічної освіти, налагодити тісну співпрацю чинного бізнесу і ПТУ. Друге – потрібно відкоригувати запит для вищої освіти. У Львові сотні німецьких філологів, випускників університету, але практично не можливо знайти спеціаліста з ділової німецької, економіста зі знанням німецької тощо.

На 2021 рік ми повинні вийти на таку синергію бізнесу, освіти та науки, щоб почати думати про Research & Development, коли ми не лише щось вироблятимемо, але й будемо модернізовувати.

Автор: олександр ковальчук