Зміст статті

23 листопада 2017

Львівський "Голландець"

Злочинна тінь Пітера Ментена продовжує витати над Львовом.

Цього року минає сорок років з початку судового процесу над голландським мільйонером, військовим  злочинцем Пітером Ментеном, який в роки Другої світової війни був причетний до масових страт євреїв, поляків та українців у селах Підгородці, Сопіт, Урич і Довге Сколівського та Дрогобицького районів Львівської області, а також до зникнення творів мистецтва з приватних й музейних колекцій Львова.  

Вирок Ментену став можливим завдяки розслідуванню, яке провів голландський журналіст Ганс Кнооп (Hans Knoop) у другій половині 70-х рр. минулого століття. Ганс Кнооп  й сьогодні, після того, як минуло п'ятдесят років, вважається в Нідерландах живою легендою.

У 2016 році нідерландське телебачення показало міні-серіал за мотивами книги Ганса Кноопа Справа Ментена (De Zaak Menten), який подивилось більше мільйона телеглядачів. Це був рекордний рейтинг перегляду для такої країни, як Нідерланди. Міні-серіал відновив у країні дискусію щодо Голокосту та співучасті голландців у злочинах нацистів, адже 5 600 громадян Нідерландів визнали Праведниками світу, однак в роки війни знищили 75 відсотків голландських євреїв. Серіал цього року демонструється у всьому світі, зокрема, у Китаї та Мексиці, а також є переможцем декількох міжнародних фестивалів.

Кнооп опублікував своє розлідування в 1976 році. Поштовхом до нього стали свідчення, які зібрав покійний ізраїльський журналіст Хавів Кнаан (Haviv Cnaan), родичі якого також були серед жертв Ментена. Кнооп залучив до розслідування радянського журналіста Володимира Молчанова і разом з ним відвідав Львів та Сокальщину, де зібрав свідчення ще живих очевидців злочинів Ментена. До розслідування злочинів Ментена долучились нідерландська, радянська (львівська) та польська прокуратури, а журналісти всього світу висвітлювали його перебіг у пресі. 

Дорогою ціною заплатив Кнооп за свій професійний успіх. Пітер Ментен в 70-роках минулого століття був респектабельним мільйонером, відомим колекціонером та нібито добропорядним громадянином і тому Кноопу спочатку ніхто не вірив. Його переслідували адвокати та прихильники Ментена, яких, на той час, було не так вже і мало. Кнооп змушений був звільнитися з посади редактора видання "De Telegraaf". Певний час він заробляв лекціями, оскільки жодне інше голландське видання не пропонувало йому роботу. 

Кнооп та Ментен (фото: anderetijden.nl)

Справу Ментена розглядали в судах чотири рази впродовж 1977-1980 років. На суді вісімдесят одна особа свідчила на захист Ментена. Серед них був також краківський антиквар, єврей Штігліц, який спеціально приїхав з Ізраїлю, позаяк у роки війни Ментен врятував йому життя та допоміг втекти від переслідувань нацистів.

Влітку 1980 суд виніс остаточний вирок Ментену – десять років позбавлення волі та штраф 100 тисяч гульденів. Ментен відсидів в тюрмі шість років, був звільнений у 1985 році та помер в 1987 році у віці 88 років в будинку для осіб похилого віку.

Минулого року, у день після показу першої серії фільму Справа Ментена, знайшли мертвою другу дружину Ментена – Мету. Понад двадцять п'ять років після війни Ментен з Метою прожили в 40-кімнатному особняку за 20 миль від Амстердаму. Прямих спадкоємців ні від першого шлюбу з Елізабет, ні від другого – з Метою – в Ментена не залишилось. Отож, як повідомляють  голландські ЗМІ, Мета після його смерті розпродала майно.

Всі сорок років, що минули від тих подій, справа Ментена продовжує привертати увагу дослідників, журналістів та письменників у всьому світі, адже далеко не всі фрагменти його злочинної діяльності довели у суді, і тому залишається безмежний простір для міфів та маніпуляцій.

Злочин і покарання

Ментен, як стверджують ізраїльські журналісти, був чи не єдиним цивільним, який керував масовими розстрілами на окупованих німцями територіях Східної Європи, адже офіційно він жодного дня не служив в військових підрозділах Рейху. Отож, він – незвичний військовий злочинець. Перед війною Пітера Ментена у Львові добре знали починаючи з 1924 року, але як бізнесмена, власника великого маєтку у Сопоті на Сколівщині, а також торгівця антикваріатом. У 1939 році, коли Західну Україну окуповали радянські війська, він тікає до Кракова, який вже був під німцями.

Влітку 1941 року Ментен знову з'явився у Львові як перекладач у складі айнзацкоманди (Einsatzkommando Lemberg) бриганденфюрера СС Ебергард Шенгарта маючи фіктивний ранг SS-Scharfuehrer. Тобто він лише носив форму СС, але на військовій службі не був. Саме ця обставина дозволила Ментену в 1946 році уникнути суду за підозрою у колабораціонізмі з нацистами, хоча його брата Дірка засудили за те, що його фірма постачала німецьким військам шкіряні ремені для уніформи.

Мотиви, які спонукали Ментена до співпраці з нацистами, були далеко не ідейними. Хоча, звісно, якщо він не поділяв, то і не заперечував головні постулати нацистської ідеології, а також був сповнений ненависті до совєтів, які відібрали в нього маєток і статки. Кнооп вважає, що Голландцем, а саме таке прізвисько дали Ментену у Львові, рухала передусім жадоба збагачення та помсти. Серед його жертв – немало тих, кого Ментен знав особисто до війни і з ким мав приятельські чи бізнесові стосунки.

Пітер Ментен у 1941 році (фото: ciekawostkihistoryczne.pl)

Журналіст, відповідаючи на запитання Варіантів про те, що спонукало Ментена до злочинів, написав:

"Якщо ви запитаєте мене про його мотиви, то їх найкраще можна описати як "помста та жадібність". Його історію відмінною від інших робить те, що він не був на службі в СС (чи у жодній іншій нацистській організації), це  його друг, генерал Шенгарт (з яким він разом займався пограбуванням) одягнув форму СС на Ментена для його власного захисту.

Врахуйте, Ментену вдалось втекти зі Львова до Кракова в 1939 році, але він втратив всю свою власність, коли Радянський Союз окупував Східну Польщу. Він також прагнув помститися сім'ї Пістинерів. У 30-х роках Ментен програв тривалу судову справу Ісааку Пістинеру щодо маєтку і мав заплатити останньому значну суму грошей. Тож у липні 1941 Ментен повернувся у Підгородці у формі СС як командир невеликого загону.

Він спершу шукав сім'ю Пістинера, які встигли виїхати з села. Тоді він зібрав всіх селян на подвір'ї садиби Пістинера і наказав  вбити тих, хто знав, де зберігалося  його колишнє майно. Повернувшись до Львова, він продовжував шукати членів сім'ї Пістинерів. Він особисто вбив сина Пістинера та деяких інших членів його родини".

Якщо розглядати злочини Ментена під кутом особистих мотивів, то він – банальний злодій, який сховався за військовою формою і впевнений, що все можна буде списати на війну, – переконаний Кнооп.  

"Я дійсно назвав і досі називаю його дияволом. Він був найбільш злою людиною, яку я зустрічав за всю мою довгу кар'єру. Він все використовував виключно для власної вигоди,  не мав жодних людських почуттів, він зчинив жахливі злочини під підкриттям війни. Через таку натуру Ментен навіть не зміг уникнути правосуддя, зіславшись на те, що він виконував накази інших. Бо ніхто не давав йому жодних наказів. Ці вбивства були лише його власною ініціативою", – пояснює Кнооп.

Попри це Ментена засудили саме як військового злочинця. Ганс Кнооп пояснює, що якщо б в Ментена був добрий адвокат, то він мав всі шанси виграти судовий процес "не тому, що був невинний, а через юридичні нюанси":  

"Вбивства Ментена з огляду на особисті мотиви не можуть бути кваліфіковані як "військові злочини", а є звичайними вбивствами. До того ж, відповідно до законів Нідерландів, термін покарання за такі звичні злочини на той час вибіг. Тому в 70-х роках Ментен міг бути засудженим лише як військовий злочинець, за злочини проти людства. Адвокат Ментена до того ж у суді упустив ще одну важливу деталь і не поставив під сумнів те, чи може суд у Нідерландах розглядати злочини, які були скоєні на території, яка не підпадає під юрисдикцію Нідерландів, тобто в іншій країні тридцять п'ять років перед тим".

Політичний підтекст

Розслідування та слухання справи Ментена відбувалось в роки так званої Холодної війни і привело до значних політичних ускладнень в Нідерландах. Адже, як з'ясувалось під час розслідування, Ментену вдалось так довго уникати викриття завдяки захисту впливових політиків, серед яких був спікер нижньої палати парламенту Нідерландів, який раніше був адвокатом Ментена. Також розслідування з'ясувало, що завдяки підтримки тодішнього міністра юстиції (згодом прем'єр-міністра) Ментену вдалось втекти з Голландії в Швейцарію аби уникнути арешту, але пізніше він все з таки був затриманий на вимогу Інтерполу.  

"Це були найгарячіші дебати в парламенті з 1945 року", – згадує Ганс Кнооп.  

Разом з тим багато хто на Заході вважав, що всю цю справу інспірувало радянське КДБ. Тому Кноопа, з огляду на факт легкого отримання візи для поїздки до Львова, почали підозрювати в співпраці з останнім. Це було доволі абсурдно, адже і Кнооп, і видання, в якому він працював, були антикомуністичного спрямування.

"Звісно, мене здивувало, що СРСР дав візу і активно допомагав  у зборі свідчень. У подальшому захист Ментена використали це, щоб довести, що ця вся історія – це сюжет радянського КДБ", – згадує Кнооп. Гортаючи публікації того часу, а також подальші дослідження істориків, журналістів у справі Ментена, доводиться визнати, що спокуса використати її у політичних цілях і тоді була, і сьогодні залишається великою.

книга Ганса Кноопа "Справа Ментона" (фото: nytimes.com)

Радянська пропаганда в 70-х роках використала справу Ментена на доказ співпраці українських націоналістів з нацистами. Частина польських дослідників також вважає, що якщо Ментен мав контакти з українськими націоналістами, то це практично автоматично долучає останніх до його злочинів в роки війни. Українські дослідники, навпаки, знаходять в справі Ментена докази на користь того, що українські націоналісти не були дотичні, наприклад, до розстрілу польських професорів в липні 1941 року.

Ізраїльські дослідники, натомість, значно стриманіші в своїх висновках, можливо тому, що лише вони отримали часткову моральну сатисфакцію від рішення суду в цій справі, який, нагадаємо, визнав Ментена військових злочинцем саме за фактом його участі в організації масового вбивства євреїв, поляків та українців у селі Підгородці в 1941 році. Натомість вони переконані в тому, що Ментен був військовим злочинцем саме з ідейних, а не будь-яких інших міркувань.  

Експерти, з якими ми консультувались, наголошують на тому, що далеко не завжди можна довіряти спогадам людей, які свідчили слідчим комісіям радянської та польської прокуратури в там ті часи. Такі свідчення досить часто не безпідставно ставляться під сумнів, адже деколи давались під тиском якщо не слідчих, то життєвих обставин. А саме свідчення складають основу розслідування справи Ментена.

Ментен і розстріл польських професорів у Львові

З невідомих причин суд не прийняв до розгляду висунуте Ментену голландською прокуратурою обвинувачення в розстрілі польських професорів в липні 1941 року у Львові. Хоча Польща на початку 50-х років двічі зверталась до Нідерландів з проханням видати Ментена за підозрою його участі у воєнних злочинах, зокрема, й вбивстві професорів. До того ж ця справа фігурувала в матеріалах Нюрнберзького процесу (1945-1946).

Ганс Кнооп на наше питання про участь Ментена в розстрілі польських професорів, підтвердив, що в документах розслідування згадувалося про дотичність останнього до вбивства професорів у Львові. "Те, що я міг встановити і підтвердив: Ментен переїхав до квартири проф. Островського, який був відомим колекціонером мистецтва. Але сама історія вбивства професорів для мене не докінця зрозуміла, я не розслідував її, оскільки вважав за потрібне зосередити увагу на масових вбивствах у Підгородцях та Уричі, хотів засудити його за ці два масових вбивства", – пояснює журналіст.

Раніше Кнооп писав, згадуючи свій візит до Львова в 1976 році:

"Наша дорога проходила повз будинок доктора Островського (тоді – вул. Романовича, 5, тепер Саксаганського, 5), львівського хірурга та колекціонера мистецтва, якого вбили у червні 1941 року під час "вбивства професорів" (розстріли відбувалися 4 липня 1941). За деякими даними Пітер Ментен переїхав до відомого лікарського будинку саме в ніч вбивства, привласнив колекцію мистецтва.

Свій поспішний переїзд Ментен пояснив тим, що Островський доручив йому  "піклуватися" про цінну колекцію. Хочу підкреслити, що у мене немає конкретних доказів, що пов'язують Ментена з цими вбивствами. Однак львівські сусіди Островського підтвердили, що Ментен став їхнім сусідом одразу ж після вбивства, і відразу ж з'явилися люди, які працювали над тим, щоб забрати колекцію на склад біля залізничного вокзалу. Ядвіга Росвадовська, одна з небагатьох членів сім'ї Островських, після війни також засвідчила, що бачила табличку "Ментен" на дверях квартири загиблого вітчима".

Ментен на допитах і в розмовах категорично заперечував навіть те, що коли небудь чув прізвище професора Тадеуша Островського. Доказом того, що Ментен оселився в цій квартирі, є довідка про смерть Островського, видана нацистською окупаційною владою Львова на прізвище Ментена, на підставі якої він мав право купити цю квартиру. Про цей згадують польські, німецькі й українські історики. 

двері квартири професора Островського

Після війни Ментен, в заяві до уряду ФРН на відшкодування матеріальних втрат писав: "Все майно моєї лемберзької квартири по вулиці Романовича, 5 було конфісковане німцями". Про це згадує Ярослав Довгополий.

коридор квартири професора Островського

Частина польських й українських істориків та журналістів на підставі цих фактів, а також свідчень очевидців, які не є певними,  вважають, що Ментен брав участь у формуванні так званих "розстрільних списків" польських професорів у Львові, і можливо й аналогічних списків в Кракові, а також, що він  безпосередньо був задіяний в самій акції ліквідації польської професури та членів їх сімей у Львові.

Як мінімум, вони припускають, що на совісті Ментена в цьому списку два прізвища: професорів Островського і Грека, які були відомими колекціонерами, і саме через бажання заволодіти їхніми колекціями, разом з професорами розстріляли членів їхніх сімей і всіх гостей, які мали нещастя в момент арешту перебувати в професорських квартирах. Адже до Львова Ментен прибув  з конкретним завданням – конфіскації предметів мистецтв для нацистських колекцій.

Однак це все, наголошуємо, є лише припущення, адже прямих доказів цьому немає.

Відомий мисливець за нацистськими злочинцями Симон Візенталь, який до 1939 року працював у Львові архітектором, у листуванні з Кноопом в справі розслідування, вважав малоймовірним, що останній відіграв якусь значну роль у "вбивствах професорів".

Ізраїльська історична школа пов'язує арешт і розстріл польської професури з планами нацистів щодо зачистки польської інтелігенції, яка залишились на окупованих Радянським Союзом територіях і долучилась до створення тут маріонеткових радянських режимів. Ментен був далеким від цих стратегічних планів Рейха, в нього було інше максимально конкретне завдання, про виконання якого відомо ще менше, ніж про його дотичність до справи розстрілу польських професорів. 

Ментен і колекції Львова

Більшість інформації у цьому розділі потребує перевірки і доказів, адже вона не підтверджена документально. Зібрати її Варіанти підштовхнуло бажання знайти відповідь на питання, що саме з культурних цінностей втратив Львів та його мешканці через Пітера Ментена, і наскільки сьогодні можна говорити про повернення цих культурних цінностей їхнім власникам?

Пітер Ментен в роки війни був головним збирачем творів мистецтва Третього рейху в Східній Галичині, стверджують ізраїльські дослідники.

У 1939 році у Кракові нацисти призначають його розпорядником єврейських антикварних магазинів і колекцій творів мистецтва. Прикриттям для цієї роботи Ментену слугувала спочатку приватна фірма "Оріза", а потім – форма СС. Ментен здійснював поїздки музеями, художніми галереями, помешканнями репресованих осіб не лише у Кракові, Львові, але й навіть у Києві, і конфісковував твори мистецтв від імені рейхсфюрера СС Гіммлера та рейхсмаршала Герінга. Ці твори звозилися у поліцейську школу в Рабке (Sipo-SD School at Rabka, місто Здруй, Польща) і вже звідтам переправлялися до Німеччини, до колекцій Гіммлера та Герінга.

Співпраця братів Пітера та Дірка Ментена з Гіммлером і Герінгом розпочалася ще до війни. Посередником в ній виступив їх кузен Губерт, який був відомим торговцем творів мистецтва, поміж клієнтів якого й був Герінг.

Знаючи про справжню натуру Ментена, легко можна уявити, що він далеко не все, що конфіскував, пересилав до Німеччини – певна частина антикваріату привласнювалась ним, не виключно, спільно з Шенгартом.

Тадеуш Підгородецький, який в 1941 і 1942 роках був особистим шофером у Ментена, розповідав слідчій комісії: "У 1941 році Ментен зайняв у Львові квартиру на вулиці Романовича, 5 (професора Островського). Звідси він вивіз килими та інші дорогі речі, і ми повернулися до Кракова, де склали все в квартирі Ментена на вулиці Гротгеру. Через деякий час знову поїхали до Львова на його ж машині "опель-адмірал". Кілька разів ми курсували туди і назад, возили до Кракова різні речі: килими, картини, золоті монети, які Ментен приховував від гітлерівців".

У квітні 1942 року Ментен востаннє прибув до Львова. Адже про його подвійну роботу: на Рейх і на себе одночасно, стало відомо конкурентам, тим, хто збирав твори мистецтва для маршала Кальтенбруннера. Слідство, яке розпочали у Кракові щодо Ментена за фактами привласнення майна рейха, призупинили розпорядженням Гіммлера, а всі документи, що стосуються цієї справи, спрямували зі спеціальним кур'єром СС до Берліна. Через деякий час Ментен і сам виїхав з Кракова в Голландію. 

В архівах зберігаються копії транспортних накладних краківського філії фірми "Шенкер". Вони свідчать, що два працівника фірми протягом тридцяти днів паковували для Ментена майно, яке він в трьох залізничних вагонах відправив у Голландію. Крім того, Ментен і його дружина, залишаючи Львів, прихопили з собою 11 туго набитих валіз. Що саме з цінностей потрапило до рук Пітера Ментена у Львові в роки війни і як йому вдалося все це переправити в Голландію – ніхто не може дати чітких пояснень.

Відомо, що Ментен ще до війни був добре обізнаний з львівськими колекціями і особисто знав більшість з їх власників. Журналіст Юрій Смірнов розповів Варіантам про те, що в бібліотеці ім. Стефаника у відділі рукописів зберігаються документи, які засвідчують, що Ментен не в зовсім легальний спосіб купив двадцять картин з колекції графа Володимира Дідушицького, якому дуже потрібні були гроші. Дідушицький не міг чекати на їх придбання польськими музеями, хоча вже і домовився з ними про це, і тому продав їх Голландцю. Але це було до війни.

До переліку привласненого Ментеном вже в роки війни, зазвичай, включають, колекцію живопису і антикваріату професора Островського, серед картин якого тридцять картин для Вавельського замку в Кракові, а також колекцію вбитого професора Грека. Дехто додає до цього списку майно з помешкань професора Бартля, доктора Людвіка Кребса, доктора Станіслава Руффа, лікаря Райхенштайна та сім’ї Блюменфельдів. Польські історики додають також коштовності та срібло княжих родин графа Бадені і Яблонських, картини з колекції вдови професора Лукасевича, які передали на зберігання професору Островському.

У радянській мемуаристиці можна відшукати згадку про те, що Ментен вивіз з квартири професора Островського картини учня Рубенса Корнеліса де Boca, художника епохи раннього Відродження Луки Сіньйореллі, голландця Гонтгорста та інших відомих майстрів, а також фарфор, колекцію персидських килимів. З зібрання професора Руффа – полотна голландських майстрів Нетшера, Тенірса та Брауера, італійського класика Каналетто. З колекції Блюменфельда – бюсти римських цезарів, виконані з античних оригіналів італійськими скульпторами XVI століття.

Цю інформацію практично ніхто не ставив під сумнів і не перевіряв. Однак складно уявити, по-перше, що львівські професори-колекціонери мали достатні статки, щоб придбати полотна голландців чи майстрів італійського Відродження, що польські графи були настільки необачливі, що розповіли всім про те, що лишили свої коштовності у Островського, що немаленьке помешкання останнього вмістило всі ці речі, і професор, якому довірили скарби на збереження, не боявся в себе приймати гостей та інших відвідувачів.

Немає на сьогодні однозначної відповіді й на питання про те, чи всі ці шедеври були саме в колекції Ментена та його братів. Якщо не в них, то для кого тоді він все це вивіз зі Львова? 

Сам Ментен досить довго ховав свою колекцію від людей. Щоправда, після того, як в 1946 році його арештували  вперше, він звернувся до уряду Німеччини з вимогою відшкодування завданих моральних і матеріальних збитків та повернення конфіскованих речей, а саме: діаманти вагою 700 карат, дорогоцінні камені 800 карат, п'ять коштовних картин (роботи Боттічеллі, Кранаха, Мемлінга, Гоббеми, Лохнера), близько 500 малюнків та ескізів школи Дюрера, Гоббеми, Яна Стена, Герарда Доу, Терборха і Йорданса, цінні папери на суму 152 тисячі доларів, 355 тисяч гульденів, 63 перських килима і більш ста картин художників середньої руки.

В 1976 році, як розповідає Кнооп, Ментен на аукціоні придбав значну кількість нових картин, за які планував розрахуватися, продавши з того ж таки аукціону частину своєї колекції. Саме з інтерв'ю Ментена газеті "De Telegraaf" про це і розпочалося розслідування Кноопа.

Доля колекції Ментена

Ми запитали в Ханса Кноопа, що сталось з колекцією Ментена після його смерті:

"Щодо творів мистецтва, то в Нідерландах діє встановлений термін давності. Тому суд не міг конфіскувати колекцію в Ментена. Однак, частина її все таки конфіскували на підставі цивільно-правових позовів від аукціону Sotheby та ФРН. Ментен перед тим на аукціоні придбав твори мистецтва на мільйони, але не заплатив.

Заплатити він повинен був шляхом продажу частини творів з власної колекції. Але аукціон скасували (через розслідування Кноопа), його заборгованість зростала через відсотки і штрафи. Тому він за судовим рішенням погодився продати частину своєї колекції, щоб розрахуватись з аукціоном і ФРН. Що сталося з величезними активами Ментена після смерті його і дружини – ніхто не знає.

Найбільш вірогідно припустити, що все це відійшло дочці Шенгарта. Після того, як самого Шенгарта стратили британці, Ментен неофіційно був її опікуном. Вона часто відвідувала Ментенів, і швидше за все успадкувала більшу частину їхнього майна".  

Після другого арешту у Ментена конфіскували 425 картин, але повернули 157, адже не можна було довести, що він їх привласнив незаконно. Про місцезнаходження багатьох творів, до конфіскації яких був дотичний Пітер Ментен, сьогодні нічого невідомо, проте прізвища самих братів Пітера та Дірка часто з'являються в каталогах і базах даних світових аукціонів. У голландській державній базі, розміщеній на сайті Origins Unknown Agency (BHG) є предмети з колецій Ментенів, які сьогодні зберігаються в державних колекціях.

Ів. М. Кан (Eve M. Kahn) в 2016 році опублікувала в Нью-Йорк Таймс статтю про картину голландського майстра Яна Стена (Jan Steen) 17 століття, яка знаходиться у власності її сім'ї. В описі картини, який створив вітчим Кан Алан Познер, є документи, в яких серед її власників зазначені "D. Menten, Lwow" і "Dirk Neutens, Brussel". Neutens, як пояснили експерти, це помилкова транскрипція прізвища Menten.

За оцінками експертів, картина коштує 400 тисяч доларів, але продати її неможливо. Всі відомі аукціони відмовляються її виставляти, оскільки вона походить з колекції брата Пітера Ментенів, отож є підозри, що її конфісковали у жертв нацизму. "Для дослідників, які займаються питанням реституції жертвам Голокосту, прізвище Ментен є сигналом про те, що походження твору є незаконним", – пише Kан. Саме тому теперішні їхні власники не поспішають афішувати такі твори. 

картина Яна Стена з власності сім'ї Eve M. Kahn (фото: provincia.com.mx)

Прізвище Ментена згадується також в загадковій історії казкового повернення відомого полотна Яна Матейка "Chrzest Władysława III" (1881). Картина, яка до війни зберігалася в Україні, вірогідно дісталась Пітеру Ментену від антиквара Штігліца в роки Другої світової війни, а 2008 році невідомий меценат повернув її Варшавському національному музею.

Jan Matejko, "Chrzest Władysława III" (фото: histmag.org)

Підгородці

Під час пошуків матеріалів про Пітера Ментена Варіанти не могли оминути теми його участі у масових розстрілах мешканців сіл Львівщини. Голова Підгородецької сільради Орислава Варгас повідомила Варіантам, що 23 серпня відбулося відкриття пам'ятного знаку на могилі жертв масового розстрілу під керівництвом Пітера Ментена.

Оксана Демків, директорка Народного дому, була однією із ініціаторів зі встановлення пам'ятника. Вона люб’язно передана Варіантам фото з події і розповіла:

"Я прийшла на роботу у Народний дім в січні цього року і мeні захотілося впорядкувати цe місцe, оскільки до цього часу тут була лишe нeвeличка насипана могила, яка поросла травою, бeз жодного пам'ятного знака. Завдяки очeвидцям, свідкам тих подій, зокрeма і моїй бабусі, щe кільком довгожитeлям, краєзнавцю Роману Щуру, нам вдалося зібрати прізвища сімeй, які тут поховані. Згодом я відшукала телефон рабина Ісраеля-Меіра Габая (керівник ізраїльської ГО "Шатри праведників"), який і погодився дати кошти на встановлeння пам'ятника".


Варіанти дякують за допомогу:

Гансові Кноопу, журналістові, якого нам вдалось розшукати

Witold Milosz, якого ми не знаємо особисто, за подаровану тему і консультації

Ігорю Дерев'яному, історику, який консультував і допомагав нам в пошуку документів, які, ми сподіваємось все ж таки знайдемо, і які стануть основою для подальших досліджень і публікацій

Костянтину Чавазі, журналісту, який шукав, однак поки що не знайшов папку з публікаціями у справі Ментена

Ориславі Варгас та Оксані Демків за чудову історію і матеріали про відкриття пам'ятного знака у Підгородцях

Соломії Гері та іншим студентам спеціалізації політична комунікація ЛНУ ім. Франка, які долучились до розслідування і стали першими слухачами цієї історії

А також усім іншим, кому ми телефонували, розпитували під час пошуків контактів та матеріалів в цій темі  

Автор: Марія Палагнюк