В армії можна все – головне не спалитись

В армії можна все – головне не спалитись

Варіанти,  19 грудня 2017

Історія одного з багатьох солдатів строкової служби Збройних сил України.

Ім'я, прізвище та конкретну область ми не називаємо, щоб уникнути впізнаваності.

Як Тебе забрали до армії?

Пішов забирати результати аналізів медогляду у військкоматі, а ввечері вже стояв на пероні та прощався з рідними.

Хіба так можна?

Військкомат захотів зі мною познайомитися ще восени 2016 року, коли я саме навчався на 4 курсі бакалаврату. Тоді йти у військкомат не боявся, бо я ще вчився. А після 4 курсу сам планував піти відслужити, бо знав, що якщо вони вже взялись за мене, то вже не відпустять. На весні 4 курсу до мене прийшли і сказали, що десь втратили мою особову справу і тому мене викликають лише для того, щоб її відновити. Для цього потрібно здати фото, документи, пройти медкомісію. Я погодився.

Того дня я поспішав забрати результати медкомісії перед парами і, отримавши їх на руки, вже хотів іти на вихід, але мене зупинили і сказали, що потрібно пройти перевірку ще в області. Я перепитав, яку саме перевірку, але вони відповіли, щоб я не хвилювався, бо це неподалік і мене туди завезуть і повернуть назад. З тією думкою, що мене не можуть забрати, оскільки я ще навчають, я й сів в автобус.

Але після вдалої медкомісії мене поставили перед вибором: будеш служити або в одній області або в іншій. На жаль, "вибору не служити" в мене тепер не було, тому що в справі вже стояло "придатний до служби". І я вибрав. З рюкзаком, де лежали зошити та заліковка, я вже ввечері мав відправлятись на службу. Додому мене так і не відпустили, хоча я був в шортах та кедах. Речі на залізничному вокзалі мені вже передали рідні.
Питання щодо навчання закрили просто – в мене зараз академвідпустка.

Опиши свої відчуття, коли тільки прибув в частину.

Перші місяці, чесно, жорстка депресія була. Хоча спершу в армії навіть сподобалося.

Що саме?

Курс молодого бійця. Бо там і зброю до рук давали, і вчили, і бігали. І потім ти думаєш, всюди в Україні хтозна-що робиться, а от в армії хоч дисципліна, а в армії – нормально. А як пішли служити вже у підрозділи, то я зрозумів, що в армії все так, само як і всюди в Україні. Зовсім так само.

А чому такий перепад?

Бо на курсі молодого бійця ми хоч чимось займалися. А далі нас у підрозділах поділили, і замість того, щоб вчити щось, дали в руки шпателі та лопати. То поремонтувати кабінет  треба, то зашпаклювати, то в землі щось копати. І так кожен день.

Мені пощастило, бо я служу на складі. Я автомат чи кулемети бачу щодня, а хлопці що там можуть побачити з тими з лопатами півтора роки? З сотні призовників, які потрапили до частини: 20 – це "механи" – механіки, які від мазути не можуть відмитися, 5 осіб на складах (я один з них), а всі інші – з лопатами тощо.

Є проблеми у спілкуванні між новоприбулими?

Всі хлопці, які зі мною прийшли, адекватні. Такі ж як і я. Ми нормально спілкуємось і проблем не виникає. Звісно, якщо брати у відсотковому відношенні, то 95 відсотків нормальних, а 5 відсотків – неадекватних. Але без неадекватних ніде не буває, тому все добре. Хоча я насправді здивований, що тут так багато нормальних хлопців.

Дідівщина є?

Немає. В нас її немає через те, що так званих дідів дуже мало – осіб 15, а нас (новоприбулих) – 100. Спочатку вони намагалися встановити свої порядки, але потім затихли.

Знаєш якісь випадки дідівщини в частині?

Був у нас якось один випадок, але після нього усі спроби дідівщини відразу й припинилися. Ми тоді жили у палатках і вони, старші солдати, причепилися до одного новоприбулого й побили його. Але потім до тих трьох старших прийшло двадцятеро нас. Після того випадку все і затихло.

А як щодо мобільних телефонів? Вам їх кожного дня видають на час спілкування з рідними та забирають назад?

У нас телефони постійно з собою. У частині дуже велика територія і тому необхідність мобільних особливо повстає тоді, коли посилають на польові завдання, а між ранковою і обідньою перекличкою 4 години. Тоді інколи нереально знайти когось. А з мобільним просто зателфонував і дізнався чи передав, що потрібно.

Ні, звичайно, телефони у нас забирали, так має бути за правилами, але були випадки, коли реально не могли дорахуватис людини чи терміново потрібно було когось викликати, а це було неможливо. Тому керівництво частини спочатку противилося, але врешті вирішило, що це дійсно зручно. Хоча пригрозили, що за порушення дисципліни все назад позабирають.

До чого звикав довго? Що тобі не подобається на службі?

Звикав до самої атмосфери. Тут постійно тебе хочуть принизити. Тут же не просто строкові солдати, тут багато контрактників. От я також люблю "повиражатись", але то я не хочу когось образити, це вже слова-паразити. А тут реально є бидло, і все обходиться не тільки розмовами. Це неприємно.

Думаєш в армії немає бійок чи сутичок? Вони ж ні від чого з'являються. Ось ти йшов повз якогось незрозумілого солдата і раптом починаються закидони. Просто є люди, які не можуть обійтись без того, щоб когось не зачепити.

Тут головне не підсісти на їхню хвилю. Якщо ти був нормальним хлопцем, то спробуй ним і залишитися. Тим більше, що у цій частині є кілька варіантів розвитку подій: ти або стаєш алкоголіком, бо не витримуєш моральної і фізичної напруги, або виходиш звідси ще кращим, ніж був. Кажуть, наприклад, що варто запхати всіх алкоголіків і наркоманів у армію, бо там суворо і ніхто не питиме. А воно ж навпаки, тут алкоголізм і наркоманія процвітає в стократ більше, ніж вдома.

А звідки у армії можна дістати наркотики, наприклад?

Та якщо в армію відправлять кількох бариг, то думаєш, що вони не матимуть наркотиків?

Але ж у вас розпорядок, режим, перекличка. Хіба наркомана не засічуть?

Якщо не зранку, то вдень він може обдовбатися. Між ранковим та обіднім шикуваннями цілих 4 години. Якщо сильно захочеш, то може встигнути все. А алкгоголь в армії можна отримати за раз – просто вийти за межі частини та купити, а на полігоні вже випити. У нас за кілометр від частини бабусі продають горілку, пиво чи все що хочеш. От тільки що прийшов солдат, який, наприклад, у село за пивком бігав. І нічого.

Якщо дійсно стільки спокус, то хто втримується і виходить чистим, то, напевне, змінюється в кращий бік?

У будь-якому випадку ти не можеш не набратися негативу. Звісно, якщо ти хочеш змінитися на краще, то ти зможеш, але заодно нахапаєшся й недоброго.

Після армії стаєш жорсткіший?

Я теж так думав, поки був вдома у відрядженні. Уявляв, що за ці 7 місяців став жорстким, серйозним, дуже змінився, але приїхав додому, побув 2 дні і все – став таким як раніше і "більше не воєнний". Після армії приїдеш, вникнеш назад у своє домашнє життя,  можливо, ще півроку побудеш жорстким і знову станеш такий як був раніше. Думаю, це ті, хто на війні був, хто пережив ті всі жахи, то вони отримують жахливий психологічний тиск і тоді докорінно змінюються.

Як думаєш, розуму в армії можна набратися?

Розуму ти наберешся сам, якщо купиш собі книгу та прочитаєш її.

Невже немає нічого позитивного в строковій службі?

Кожен для себе це вирішує сам. Я, наприклад, тут навчився час цінувати. Час – це одна з найперших речей, про які шкодуєш. Адже згадуєш, скільки ти витратив і на що, коли був вдома – просто в нікуди. Відразу починаєш думати яким був дурнем. Згадуєш школу і як там все було легко. Тут реально приходить розуміння, що доросле життя тобі на п'яти наступає.

Бачиш сенс у строковій службі?

Не в такій довгій. Півтора року – це занадто.

А коли закінчується Твоя служба?

Десь за місяців 10. Але якби я відразу пішов, коли мені почали говорити про службу, то я б вже готувався до дембелю. Лишилося би служити 4 місяці.

Багато хто йде служити на контракт?

Та в нас багато хто пішов на контракт. Відносно, багато. Думав, що в нас підпише контракт 1-2 особи, а підписало людей десять (з 100 новеньких). Це багато, бо всі клялися, що не підпишуть. А тут я бачу, що один підписав, другий, третій...

А чому вони підписують? Чим це аргументують?

Хтось не хоче півтора роки без грошей сидіти. На контракті відразу будуть платити 7 тисяч гривень, плюс, ти можеш не жити в частині, а зняти квартиру, приходити як на роботу, а після 6 години вечора жити собі як вільна людина. Але я не вважаю доцільним підписувати контракт, якщо в тебе немає вищої освіти. Бо ти бігатимеш як рядовий солдат, максимум сержант. А з вищою освітою ти можеш бути лейтенантом.

Тому немає чого поспішати і спершу варто отримати освіту. Але такий варіант задовольняє не всіх. Тут є такі, які прийшли з сіл, де зарплатня – 3 тисячі в місяць і це для них просто божественно. А в армії таким відразу пропонують 7 тисяч, а після Нового року – вже 10 тисяч гривень, то вони вже навіть і не думають.

Але за 10 тисяч гривень на такі умови? Я не дурень. Не хочу. Тобто, якщо лише через гроші, то я не бачу сенсу.

Через що ще можуть іти на контракт?

Через алкоголь. Тут є ж алкоголіки і якщо хтось не хоче спалитись чи в когось є хоч якийсь розум, то вони підписують, щоб мати можливість випити на вихідних, або після робочого дня. В нас не дуже перевіряють, але два хлопці прямо з армії поїдуть до в'язниці через те, що пили і самовільно залишили частину.

Один з них засікли п'яним, але він почав буянити. Керівництво хотіло ще якось нормально все владнати, але після таких випадів на нього написали статтю і все – їде до в'язниці. А інший мав бути в добовому наряді, але зник на цілу добу і десь собі пив. За це йому світить до 3 років. Цікаво, що якби не помітили його відсутності, бо все було б нормально.

В армії є такий  девіз: В армії можна все – головне не спалитись. Так навіть офіцери кажуть. Ти можеш робити все, що ти захочеш, але якщо тебе засічуть, наслідки будеш розгрібати сам. Так що тут потрібно ще декілька разів подумати, перш ніж щось зробити. Випити чи навіть піти в село за цигарками, бо це вже самовільне залишення частини, тобто, адміністративне порушення.

Кожен хлопець має відслужити?

Не кожен, але знаєш, як казав один командир, хтось нормальний і без служби в армії, але ж є і довбні. Комусь потрібно, комусь – ні, але якщо брати в загальному, то варто відслужити. Бо, наприклад, мені, навіщо вона? Я нормальний: є клепка в голові, дисциплінований, виконую свою роботу. От наві що мені армія? Чому вона мене навчить? Фізично мене загартовуватиме? Я й так спортом займаюсь.

Але є інший випадок – довбень, який навіть ходити не вміє нормально, то йому, звісно, армія потрібна. Бо в армії перше, чого тебе навчать, так це ходити. Ходити в ногу, марширувати і таке інше. Але ми не можемо це вирішувати, бо не можна прийти у військкомат і сказати: "Я класний хлопець, мені не треба в армію, можна я не піду в армію"? Це ж не кастинг, який потрібно пройти.

З іншого боку, краще б кастинг лікарів влаштували. Бо виявляється, якщо військкомату потрібно призвати тебе, то він призве не залежно від того, чи є в тебе якась болячка чи ні. В нас тут астматики та епілептики були. Яких тут тільки кадрів не було. навіть психічнохворих, яких списували по дурці. Відразу виникає запитання, а куди дивився військкомат?

Справді були солдати з психічними відхиленнями?

Двоє.

І як вони себе виявили?

В одного були суїцидальні нахили, другий також відзначився. Не знаю як його взагалі взяли в армію, адже в нього "жовта картка" – він на обліку стоїть в психіатра і родина в нього вся така весела. Правильно було б не брати його в армію, але, напевне, вони собі там думали, що він, можливо, нормальний, а він виявився ненормальним. А потім  починається проблеми і військкомат сам їх вже й розгрібає.

Твій висновок. Армія це?

Це не так страшно. Всі ті колишні легенди про неї зараз неправдиві. Але за своїм бажанням я б тут не був.

авторка: Світлана Ковальська

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.