Зміст статті

7 березня 2018Ярина Сенчишин3233

Світлана і тисячі її волонтерів

Проект "Яскрава ідея в її руках"

Репортаж про волонтерську діяльність львівської дизайнерки Світлани Божко.

Восени 2014 року я опанувала одним із найдивовижніших і найнесподіваніших умінь у своєму житті – навчилася плести маскувальні сітки. Це сталося у капличці храму св. Климента Папи Української греко-католицької церкви на вулиці Чупринки у Львові. Ми з товаришкою водили дітей до катехитичної школи при храмі й одного дня побачили у капличці жінок, які прив'язували смужки тканини до величезної сітки, натягнутої на спеціальному верстаті.

Цими сітками солдати на передовій вкривали бойову техніку, щоб зробити її невидимою для ворога. Відтоді більше року ми двічі на тиждень старанно вплітали тканину в сітку і зав'язували вузлики. До храму постійно приходили жінки, які приносили плетені шкарпетки, пошиті з флісу балаклави і рукавиці, сушені овочі й фрукти, трав'яні чаї, солодощі, тканину, яку потім різали на смужки. Рідше з'являлися чоловіки, які виносили спаковані речі та продукти. Ми знали, що все це поїхало до бійців на передову.

Я зауважила, що увесь цей процес координувала тендітна жінка, з якою я тоді не познайомилася. Знала тільки, що вона називається Світлана. Тепер дизайнерка інтер'єрів Світлана Божко, яка у вересні 2014 року організувала жінок для допомоги армії, є головою Громадської організації "Hand made по-львівськи для Армії руками волонтерів", яка об'єднує довкола себе тисячі людей. 

Світлана Божко

Усе почалося з маскувальних сіток

Світлана розповідає, що почалося усе дуже спонтанно: "Я не була соціально активною людиною. Під час Майдану сиділа у фейсбуці, дивилася телевізор, спостерігала за цими подіями, можна сказати, здалеку. Завжди було бажання чимось допомогти, але я не розуміла, що я можу робити. На той момент моїй доньці було 12 років. Сміливості поїхати в Київ на барикади в мене не було".

Коли розпочалася війна, Світлана прочитала у фейсбуці, що дівчата-волонтери у Києві почали плести маскувальні сітки, бо хлопці з фронту не мали чим накривати техніку та бліндажі. Волонтери самі придумали, як ті маскувальні сітки плести. Вони дуже потребували тканини камуфляжних кольорів, тому й кинули клич у фейсбуці, що потрібна тканина, порізана смужками.

Світлана перебрала шафу, знайшла тканину і запитала, куди надсилати? А їй відповіли, що надсилати не треба, бо у Львові є багато людей, які хочуть долучитися, але нема кому це очолити та розпочати. Світлана написала, що дуже зайнята, що в неї замовники, об'єкти, але її переконали, що це нескладно, треба дати оголошення, знайти приміщення. Перше приміщення їм надала церква св. Климента Папи (УГКЦ). На оголошення Світлани відгукнулося багато жінок. 16 вересня 2014 року жінки вперше зібралися плести маскувальну сітку на подвір'ї церкви.

Спочатку плели сітки тільки камуфляжного кольору, а тоді зрозуміли, що можна плести будь-яких кольорів, а потім фарбувати. Волонтер Богдан Малкуш сам пофарбував 30 тонн (!) тканини.

Анна Срібна, Марта Ларук та Руслана Подлєсна плетуть "кікімору"

Балаклави, "розгрузки", "кікімори" своїми руками

Ще за два тижні вони почали шити. У багатьох жінок вдома були машинки, шили балаклави, рукавиці, дощовики, маскхалати. Був період, коли шили навіть "розгрузки". Це такий елемент спорядження, який призначений, щоб носити зброю, магазини, аптечку та інше. А ще шили форму, бо в чотирнадцятому році забезпечення армії було зовсім погане. Коли виникала потреба, самі шукали викрійку і шили.

Наприклад, один військовий дав свій дощовик, то вони з нього зняли лекала і почали шити. Спочатку маскхалати шили зі старих простирадел, потім вже почали купувати тканину рулонами. Коли робили устілки, консультувалися з тими, хто ходить в гори, вони порадили з чого їх можна клеїти. Згодом львів'янки вже вчили інших, розповсюджували викрійки по цілій Україні.

Цікавою була історія виготовлення "кікімор". Це такі маскувальні накидки для снайперів та розвідників. Світлана колись бачила оригінальну натівську, але її складно було виготувати, тому вони усе спрощували, щоб люди могли це зробити в домашніх умовах. "Кікімори" роблять зі спеціальних ниток, і жінки не знали, де їх узяти, потім хтось порадив розпорювати мішковину.

І почали люди нести мішки з-під картоплі – хто чисті, а хто й брудні. Але цього було мало. Тоді хтось у ФБ написав Світлані, щоб вона звернулася на кавову фабрику "Галка", бо у них багато тієї мішковини. Світлана так і зробила. З того часу кавова фабрика дає їм по 500-1000 мішків.

Координаторка виготовлення "кікімор" Святослава Фединяк врахувала усі побажання військових та розробила спрощений варіант накидок для снайперів, які потім кожен військовий вдосконалює під себе. Якщо зима, то до мішковини вплітають білі стрічки, влітку – зелені. Із залишків тканин волонтерки роблять сувеніри. Вручну нашивають на футболки тризуби, майструють ляльки-мотанки та інші дизайнерські дрібнички, які вже полюбили гості та мешканці Львова.

Наталя Гнатів показує чаї, виготовлені волонтерами

Сухі борщі

Наприкінці 2014 – на початку 2015 року жінки-волонтерки почали активно займатися приготуванням сухих борщів. Хлопці з передової скаржилися, що взимку свіжі овочі замерзають і псуються. Овочі волонтерам найчастіше передають із сіл фермери, приватні господарства, які співпрацюють з ними постійно.

Запустила цей процес волонтерка Олександра Лозинська, а трохи згодом Оксана Мазар його вдосконалила та додала нові рецепти сухих страв.  Спочатку сушили вдома, у звичайних побутових сушках. Але цього було недостатньо. Потрібні були промислові сушки і приміщення для них.

Тоді за клопотанням Святослава Вакарчука власники мережі "!Fest" надали їм квартиру на вулиці Сербській у самому центрі Львова. Вони купили велику сушку, другу їм подарував волонтер-підприємець. Зараз у них шість сушок. Волонтери роблять сухі борщі, зупи, каші, чаї. Вони квасять капусту, ліплять вареники і навіть печуть медівники.

Спочатку пекли вдома, а зараз мають приміщення на вулиці Просвіти, яке їм допомогли отримати через Львівську обласну раду. Там стоять три великі духовки. Солодощі відправляють бійцям на фронт і продають їх біля гарнізонного храму. Уже мають постійних клієнтів. Люди радо купують, бо смачно і ще знають, що це допомога  для армії.

Оксана Мазар з її медівником

"Робимо те, чим держава не забезпечує…"

Волонтери з ГО "Hand made по-львівськи для Армії руками волонтерів" одразу вирішили, що допомагають усім. Світлана зауважує, що зараз наша армія більш забезпечена, ніж це було в 2014 році, але вони й досі роблять те, чого Міністерство оборони не надає. Перестали шити форму та "розгрузки", не роблять устілок, але й досі шиють балаклави, маскхалати, дощовики, бо вони швидко рвуться. Це те, що постійно потрібно. Маскувальними сітками та "кікіморами" бійців досі не забезпечують. І сухих борщів теж, крім волонтерів, ніхто не постачає.

Любов та Іван Клехи

Сто активістів і тисячі помічників

"До нашої команди входять дуже різні люди, – розповідає Світлана, – від дітей до пенсіонерів. Це і вчителі, і кулінари, і творчі люди, бізнесмени,  юристи, бухгалтери, дизайнери… У перший рік у нас була велика плинність кадрів, а те ядро, що залишилося – це люди, які чітко розуміють, що вони будуть допомагати до перемоги.

У команді завжди можна досягнути більшого. Це важко, бо ми всі різні, але цікавіше й результативніше. Ми намагалися порахувати наших активних людей, то їх є понад сто. А ситуативних помічників, якщо рахувати сільські громади, фермерські господарства, церковні громади, школи, училища, бо ми залучаємо для допомоги дітей та молодь, – тисячі".

"Hand made по-львівськи для Армії руками волонтерів", мабуть, єдина організація, члени якої не їздять на передову. Може, тому, що в ній більшість жінок. Але в організації є й чоловіки. Наприклад, Максим Глухих, який переїхав з Криму і вже четвертий рік займається відправленнями через Нову Пошту.

Є Андрій Хоркавий, який на своєму підприємстві поставив двометрову сушку, яку сам і змайстрував, а ще одну подарував для кухні спільноти. Крім того, Андрій займається господарськими проблемами, часто доставляє овочі. Ще є чоловіки, які виготовляють буржуйки –  саморобні пічки з газових балонів, які дуже потрібні на фронті. Координує їхню діяльність Богдан Сірко, який активно залучає до роботи учнів коледжу, де він викладає. Долучитися до волонтерської діяльності спільноти можна на сторінці групи у Facebook.

Леся Оголєва та Ольга Карвацька

Волонтерські збірки

Перша волонтерська збірка біля пам'ятника Королеві Данилу відбулася 4 жовтня 2014 року. Жінки плели сітку на вулиці та частували львів'ян і гостей міста бограчем з казана. Так хотіли залучити людей до плетіння і збирати кошти, що йшли б на потреби організації. Майже одразу вирішили продавати там і домашню випічку та сувенірну продукцію. Відтоді волонтерські ярмарки відбуваються щонеділі, крім великих свят. Недільні волонтерські збірки біля пам'ятника Королю Данилу і біля Гарнізонного храму є основним джерелом фінансування діяльності громадської організації "Hand made по-львівськи для Армії руками волонтерів".

Сашко Гайналь та Галина Шевчук

"Не можу повернутися у своє минуле життя…"

Я запитала Світлану, як змінилося її життя з часу, коли вона стала волонтером. Ось що вона відповіла: "Я щось втратила, а щось отримала. Мої заробітки зменшилися, мабуть, вдвічі. Колись я писала картини і на тому заробляла. Важко, але я прийняла рішення, що не можу повернутися у своє минуле життя і все це кинути. Це вже відповідальність перед людьми, перед тими, хто повірив.

Моя донька спочатку мені дуже допомагала, потім, як усім дітям, їй це швидко набридло. Був період, коли вона мене ревнувала до волонтерства, і я зрозуміла, що приділяю дитині замало часу. Зараз їй 16 років, це моя опора, вона пишається мною, допомагає вдома.

Моя дизайнерська діяльність стала дуже широкою. Ми випустили вже три календарі, що висвітлюють напрямки нашої діяльності. Ідею та сюжети  календарів я повністю придумала сама. Цьогорічний календар був наймасштабнішим проектом. У зйомках брали участь 116 осіб. Знімали у Львові, а також на Донеччині й Луганщині".

Коли минулого року ГО "Hand made по-львівськи для Армії руками волонтерів" запустила інтернет-магазин з продажу сувенірної продукції, то обов'язковою умовою стало те, що частина прибутку перераховується на допомогу армії. Світлана з командою мріють створити "Центр креативу". Планують там не тільки навчати, а й майструвати. Хочуть проводити майстер-класи з кулінарії, живопису, виготовлення авторських ляльок, дизайну інтер'єрів, фотографії, моделювання одягу, гончарства, розпису кераміки та багато інших. Приміщення також  використовуватиметься як коворкінг, кафе, зал для презентацій, лекцій, фото-студія, виставковий зал.

передрук з: zaxid.net


фото: Володимир Дубас

Репортаж створено у рамках проекту "Яскрава ідея в її руках", який виконує львівська громадська організація "Центр соціальних ініціатив "АТОМ"  за підтримки Швейцарської агенції розвитку та співробітництва SDC.

Автор: Ярина Сенчишин