Зміст статті

7 червня 2018Данило Матюха1598

Дрогобицькі бичі

Один день на VIII Міжнародному Фестивалі Бруно Шульца.

6 червня на вулиці у Львові стоїть страшенна спека. У навушниках грає Crass "Punk is dead". І наразі мене очікувала поїздка до Дрогобича на вже восьмий фестиваль Бруно Шульца.

Я трохи засумував, коли через звичні затори на Городоцькій запізнився на автобус буквально на декілька хвилин. Однак не все було аж настільки злим, бо незабаром з Приміського відправлялась електричка на Трускавець, яка йде через Дрогобич. Я посмажився на сонці з придбаним квитком і вирушив у нерівний бій із пенсіонерами за право одним із перших зайти в електричку та зайняти персональне місце. На щастя, людей не особливо багато і місць вистарчило майже для усіх, зокрема, і для мене.

Сівши більш-менш комфортно, я засунув до вух навушники, і імітуючи, що слухаю музику, задумався: "Що мені взагалі відомо про Шульца?". Лише стандартний набір із Вікіпедії: польський єврей, який народився та виріс у Дрогобичі, де його й розстріляли нацисти в 1942 році. Письменник-модерніст, якого літературознавці порівнюють із Кафкою. "Кафка? Непогано-непогано, треба буде почитати", – подумав я. На щось особливе від фестивалю в провінційному містечку я не розраховував, бо зі свого життєвого досвіду прекрасно знаю, як проводяться такі заходи, особливо в Сумській області.

Але в програмі 6 червня були презентації нових опусів Жадана та Андруховича, і цей факт мене невпинно обнадіював. Я трохи подрімав, і мене, як мабуть і багатьох, розбудив місцевий кобзар, який невимушено переходив із пісень про козака і його дівчин до критики Порошенка, ненависті до комуняк та євреїв, а згодом й своїх віршів та подекуди фрістайлу.

"Щодня дорожчають ціни

На гречку, сіль і масло

"Все для народу, для людей!" –

Таке в бандитів гасло".

(с) Невідомий кобзар

Отримавши вибуховий заряд класової ненависті я повністю підготувався та налаштувався до виступу анархіста-Жадана. Нарешті місцевий батько-кобзар наситився увагою та дрібнотою, яку йому накидали латентні зрадофіли, і пішов геть, а я зміг далі спокійно дрімати. Нормально відійшовши від сну вже біля самого Дрогобича, я зрозумів, що можу не встигнути на Жадана.

Після електрички я відразу загуглив вулицю Шевченка 27, де відбувалася презентація нової поетичної збірки Сергія Жадана "Дрогобич" у перекладі Яцека Подсядло. Вокзал був на відстані 3,5 кілометрів від центру, а от сам Дрогобич зустрічав не надто радісно. Суцільний ремонт дороги до центру, неприємні запахи сміття, яке вже тривалий час валяється купами майже скрізь. На мить у мене виникло відчуття постапокаліпсису через неприродно порожні вулички міста. Дорогою можна було зустріти місцевий аналог Личаківського кладовища, але вкрай занедбаного.

Також у Дрогобичі є хоральна синагога. На її брамі висить табличка "Обережно реноваційні роботи. Вхід заборонено!", яка переклали на 4 мови світу. З англійською та польською все зрозуміло. Перша – мова міжнародної комунікації, друга – мова переважної більшості туристів. Присутність німецької мови на табличці була не так загадкою, як заскоченням, бо якось смішно та сумно бачити "Achtung" біля синагоги.

Вулиці Дрогобича пожвавішали людьми вже біля центру і такий велелюдний феномен можна легко пояснити базарним днем. Однак пройшовши крізь базарну юрму, ти за декілька провулків опиняєшся у безлюдному центрі. Схоже, що життя в Дрогобичі, як і скрізь, обмежується лише цим сакральним для вкраїнського люду базарним місцем.

На Жадана я таки не встиг. Із читальної зали вибігають усміхнені дівчата років шістнадцяти, а за ними виходять й пані вже більш притомного віку. Місцева влада креативно підійшла до місця презентації збірки Жадана, яке знаходиться якраз під боком у військомату. Розрахунок, певне, був на прихід силенної кількості молоді, якій би урочисто, відразу після виступу Жадана, вручали повістки.

Однак чиновники не врахували той вразливий момент, що з молоді на Жадана приходять лише дівчатка пубертатного періоду. Пацани у цей час зависають десь на районі, глушать пиво або грають в Доту. Біля входу до читального залу зібралась невеличка компанія з молодої пари років 25 та трьох жінок поважного віку, яка щось тихенько обговорює. Я витримав культурну паузу, і після закінчення мистецької дискусії підійшов до хлопця з дівчиною та запитав у них про Жадана.

Інтелігентно вдягнений хлопчина з піднесеним виразом обличчя сказав мені лише одну фразу: "Трохи класно, а місцями трохи десь треш". От і розумій це, як хочеш. "А біс з тим Жаданом", – подумав я. Наступною в фестивальному розкладі мала бути презентація нової книги Юрія Андруховича "Коханці юстиції" в академічному обласному музично-драматичному театрі імені Юрія Дрогобича. Я мав змогу прогулятись містом.

Неподалік від театру я почав досить часто чути польську мову. Одній частині польських туристів не особливо дружелюбний чоловік у футболці "Хутін Пуйло" розповідав про Юрія Дрогобича, а інший гурт поляків пішов у центр, де за ними з великого плакату своїм пильним поглядом спостерігав Степан Андрійович Бандера.

Площу та дорогу біля Ратуші також захопив ремонт, і тому навкруги панувало прохолодне безлюддя. У Дрогобичі стояла страшенна спека і тому ніхто, окрім поціновувачів мистецтва, які поспішали на чергову презентацію, не хотів потикати носа на вулицю. Під час пошуків магазину зі життєдайною водою я натрапив на справжнісіньке диво. Від однієї з церков ішов каліка з милицями під пахвою. Але як і в Пробудженні Пенні Маршалла, знайшовши закуток у тіні поблизу книгарні, чоловік знову став калікою перехожою і почав випрошувати копієчку.

Після такого я нарешті добрався до театру на презентацію Андруховича. Охочих патріаршого гласу прийшло чимало, зал очікував майже аншлаг. Але чомусь велелюбних дівчаток на презентації Андруховича було значно менше, ніж у Жадана: лише 4 фанатки самотньо сиділи на балконі. Загалом презентація в Юрія Андруховича та модератора Олександра Бойченка була непоганою. У перервах між читанням текстів із книги вони жартували, подекуди вдало, але навіть коли ні, то місцеві інтелектуали заповзято хихикали у жменьку, а потім гучно аплодували.

Під кінець Андрухович захотів побавитися в акціоніста та влаштував на сцені перформанс. На сцену вибігли 4 саксофоніст, барабанщик та тенісист, який мав поширювати вірші письменника у маси. Андрухович патетично зачитував свої поезії з А4, потім зіжмакував їх, а тенісист вправно закидав ракеткою його творчі потенції до вдячної зали, де місцеві панночки могли розірвати навіть рогатого чорта за ці аркуші паперу зі святої десниці самого Патріарха сучукрліту. Після презентації книги більшість йшла додому, а я рушив до вокзалу. Дорогою назад уже знайомими місцями я натрапив на компанію 16-18 років, хлопці за своїми вірними подругами спокійно пили пиво та слухали Фейса на колонці. Ось вона сучасна культура, а не ваша рафінована поезія.

Нарешті вулицями Дрогобича почав гуляти прохолодний вітерець і дрогобичани почали поволі виходити зі своїх домівок. Але окрім свіжості вітерець розносив і не дуже приємні запахи зі смітників, яких у Дрогобичі кілька на кожному кроці. Навіть особливо не блукаючи центром можна натрапити на купу великих звалищ. Так відразу розумієш причини нещодавньої бійки за участі міського голови Дрогобича Тараса Кучми.

На порожніх дрогобицьких вуличках з розрядженим телефоном і надією встигнути на автобус у голові лише грала пісня The Specials "Ghost Town", яка хоч якось рятувала мій меланхолійний настрій. На вокзалі на мене вже чекав автобус на Львів, де вже сиділи вирозумілі панни з Шульцфесту, лише панни. На місці біля вікна я задумався: "Блін, так хто ж таки цей Бруно Шульц? Треба обов'язково щось почитати".

Автор: Данило Матюха