Зміст статті

12 вересня 20181139

Дронографія Львова: Церква священномученика Йосафата

Церква священномученика Йосафата і всіх українських мучеників (УГКЦ) на Довбуша.

Церква священномученика Йосафата і всіх українських мучеників (УГКЦ) на вулиці Довбуша, 24.

Історія заснування храму розпочинається у 1599 році. Тоді у Львові лютувала страшна епідемія чуми, що забрала життя понад двох тисяч осіб. Під час мору втратив двох своїх дітей і львівський міщанин Петро Москалик. Оскільки померлих від інфекційних хвороб не дозволялося ховати на цвинтарі, то поховав він їх біля підніжжя гори Лева (Лиса гора), а над могилою поставив камінного хреста. Інші мешканці міста теж стали ховати поруч своїх дітей. Так вони заклали дитячий інфекційний цвинтар.

У 1602 році родичі похованих звели на цвинтарі невелику капличку Св. Войцеха Єпископа і Мученика та отримали дозвіл від архієпископа проводити там богослужіння на день святого патрона. У 1607 році на пожертви мешканців міста на місці каплички збудували невеликий костел на північному схилі Змієвої гори. Однією з найбільших офір на храм був заповіт Матвія та Ганни Литвиновичів, котрі подарували дім з садком та землю біля костелу. Згодом святиню обвели муром з бійницями, який частково дійшов до наших днів.

Оскільки день св. Войцеха припадав після Великодня, то у міщан та жителів навколишніх осель виникла традиція – вирушати до костелу урочистою процесією та влаштовувати там гуляння, продовжуючи пасхальні свята. Костел користувався неабиякою шаною містян і у 1702 році завдяки пожертвам первісну монастирську будівлю замінили на муровану. Деякі львівські оповіді говорять про те, що під час облоги Львова шведськими військами у 1704 році в монастирі зупинявся король Карл XII. Саме там він розробив план захоплення Львова.

Невідомо від коли костел Св. Войцеха виконував функції парафіяльного та тривало це до 1763 року, коли рішенням архієпископа Вацлава Сєраковського парафію перенесли до костелу Петра та Павла на Личакові. До складу парафіяльного округу входили тоді вулиці Глинянська і Пекарська, передмістя Зелена та Вульки, Знесіння, всі Кривчиці та Пасіки.З 1721 р. Папа Климент ХІ надав костелу право на проведення щорічних ярмарків в день св. Войцеха. З того часу і до 1939 року щороку в костелі здійснювалося паломництво вірян. У 1747 р. латинський архієпископ передав храм новоприбулим до Львова ченцям місіонерам, які відкрили семінарію у будинку збудованому біля костелу. Після того, як місіонери придбали будівлі монастиря театинів біля костелу Св. Войцеха діяла нижча підготовча семінарія, фундація архієпископа Миколи Вижицького.

У 1769 році монастир ймовірно передали Театинцям. У 1780-х роках австрійська влада скасувала діяльність монастиря, а закритий храм перетворили на пороховий склад. Після цього ікону з зображенням Святого Войцеха перемістили до церкви на Знесінні, а головний вівтар – до храму на Сихові.На час ліквідації у костелі проживало тільки два ченці.У 1897 році, з нагоди 900-річчя смерті св. Войцеха, костел повернули громаді, відреставрували його та освятили. У монастирській споруді відкрили бурсу для незаможних учнів середніх шкіл, з метою підготовки їх до навчання у вищій духовній семінарії . У 1906 році храм з монастирем віддали Товариству бурси св. Войцеха. Цього ж року відбулось урочисте освячення костелу, а над вхідною брамою з'явився надпис "Sancto Adalberto Gloria, Ave Sancta Maria".

Під час Першої світової війни костел закрили, а в 1916 році військові реквізували для своїх потреб дзвони. В цей же період Товариство охорони дитини розташувало тут сиротинець. Костел та бурса в цей час не діяли. У 1933 році костел знову було відкрили та посвятили. Під час Другої світової війни храм з монастирем вкотре закрили. Після Другої світової війни у костелі розмістилась військова частина, яка займала приміщення до початку 1990-х років минулого століття. У 1988 році храм внесли до переліку пам'яток архітектури місцевого значення під номером 903-М.

У 1993 році костел із монастирськими приміщеннями передали згромадженню Мілес Єзу (Воїнства Христового), українську гілку якого заснували два ірландські монахи Том і Стів. У 1996 році після реставрації храм освятили як греко-католицьку церкву священномученика Йосафата і всіх українських мучеників. У 2002 році чеська малярка Міла Міна виконала новий стінопис храму. У відновлених монастирських приміщеннях поселилися монахи згромадження Мілес Єзу. Настоятелем храму і монастиря є отець Роберт Ніколетті.


За матеріалами wikipedia.org та photo-lviv.in.ua

Автор: